16.03.2020
Закріплене Конституцією України право на інформацію передбачено, насамперед, законами України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян», від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію», від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»1 та іншими нормативно-правовими актами.
1 Далі за текстом — Закон про публічну інформацію.
Закон про публічну інформацію визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Цей закон є досить популярним серед громадян, громадських активістів, оскільки він «проливає сонячне світло» та змушує владу надавати інформацію і бути відкритою.
Стаття 5 Закону про публічну інформацію визначає способи забезпечення розпорядником доступу до інформації, а саме оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію. Наразі найбільший об’єм інформації надається за запитами на інформацію, та на практиці виявляється чимало порушень з боку розпорядників інформації. Відповідальність за порушення Закону про публічну інформацію передбачена ч. 2. ст. 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення2. Порушенням Закону є:
2 Далі за текстом — КпАП.
– необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;
– ненадання відповіді на запит на інформацію;
– ненадання інформації;
– неправомірна відмова в наданні інформації;
– несвоєчасне або неповне надання інформації;
– надання недостовірної інформації.
Можна виділити такі рекомендації розпорядникам інформації на місцевому рівні задля недопущення порушення норм діючого законодавства в частині надання інформації за запитами на інформацію.
Необхідно надавати і відповідь, і інформацію.
Ненадання відповіді на запит на інформацію, а також ненадання інформації на запит на інформацію тягне за собою юридичну відповідальність. Найчастіші порушення з боку розпорядників інформації:
– ігнорування запиту на інформацію – ненадання відповіді на запит;
– надання відповіді, але не надання інформації (приклади: відповідь про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів або про надсилання «належному» розпоряднику, якщо згодом інформація запитувачу не надсилається (є правопорушенням нарівні з повним ігноруванням запиту); відповідь на електронну пошту, де в тексті листа описується перелік додатків з інформацією, але відсутні самі додатки; письмова відповідь з повідомленням, що інформацію надіслано на електронну адресу, але фактично вона не була надіслана).
Необхідно надавати відповідь і інформацію на кожне питання запиту (або на кожен пункт запиту).
Якщо хоча б на один пункт запиту не надається інформація, відповідь розпорядника має містити мотивовану підставу відмови та відповідати іншим вимогам, встановленим до відмови у задоволенні запиту, що передбачені ст. 22 Закону про публічну інформацію. Зокрема, у судових справах, де надається інформація лише на частину питань запиту, суд звертає увагу розпорядників, що вони не надали іншу запитувану інформацію і при цьому не зазначили підстави для відмови у її наданні, відповідно до вимог Закону про публічну інформацію. Неповним наданням інформації вважається:
1. Надання інформації не на всі питання (або пункти) запиту, або надання не всіх запитуваних документів, в тому числі надання копій договорів без додатків.
2. Вилучення із запитуваних документів інформації, яка за законом не підлягає обмеженню, зокрема, П. І. Б. осіб, які отримали у розпорядження комунальне майно чи бюджетні кошти (це є частим порушенням, коли розпорядник не надає інформацію щодо фізичної особи — підприємця, з якою укладено будь-який договір, за яким витрачено бюджетні кошти).
Необхідно надсилати (передавати) відповідь на запит на інформацію не пізніше 5 робочих днів з дня його отримання.
Робота повинна бути організована таким чином, щоб вона здійснювалася найоперативніше.
Приклади несвоєчасного надання інформації:
– запити на інформацію трактуються як звернення громадян і надається відповідь у межах 30-ти денного строку;
– запити на інформацію скеровуються своїм структурним підрозділам або виконавчим органам, як «належним» розпорядникам;
– не надсилається запитувачу письмове повідомлення про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів;
– безпідставно продовжується розгляд запиту до 20 робочих днів або цей строк обраховується з дня надання письмового повідомлення, а не з дня отримання розпорядником запиту;
– повторне продовження розгляду запиту до 20 робочих днів;
– інші порушення строків.
За несвоєчасне надання інформації відповідальність несе та особа, яка винна у затримці з підготовкою, підписанням, відправленням запиту, прийняттям рішення про продовження розгляду у кожному конкретному випадку. Притягнення до адміністративної відповідальності відбувалось в наступних випадках: відповідь на запит була підготовлена вчасно, втім відповідно до внутрішніх правил усі запити підписував керівник розпорядника, який був у відрядженні (або безпідставно відмовився підписувати відповідь); відповідь була підготовлена і підписана вчасно, але особа, відповідальна за відправлення вихідної кореспонденції розпорядника, невчасно її відправила).
Продовжувати розгляд запиту до 20 робочих днів слід виключно за таких обставин:
| 1 | якщо запит стосується великого обсягу інформації |
| 2 | якщо підготовка відповіді на запит потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Наприклад, відповідь розпорядника (після опрацювання запиту протягом 20 робочих днів), що інформацію можна отримати на офіційному веб-сайті, може бути визнана правопорушенням |
| 3 | відповідь розпорядника про продовження розгляду запиту надсилається запитувачеві протягом 5 робочих днів з дня отримання запиту. Невиконання цього обов’язку становить склад адміністративного правопорушення |
| 4 | Повідомлення про продовження розгляду запиту має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу та містити: – дату та номер запиту, вказаний запитувачем у запиті; – дату його отримання розпорядником; – реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником; – обґрунтування продовження строку розгляду запиту; – П. І. Б., власноручний підпис особи, що прийняла відповідне рішення; – дату його вчинення; – вихідний номер листа |
| 5 | відповідь розпорядника про продовження розгляду запиту надсилається запитувачеві у письмовій формі. Якщо запит надійшов в електронній чи усній формі і не містить поштової адреси запитувача, варто зв’язатися з ним електронною поштою чи телефоном і з’ясувати її. І лише в разі, якщо встановити зв’язок із запитувачем не вдалося, можна, як виняток, надіслати сканований варіант письмової відповіді на електронну пошту запитувача (факсом чи іншим способом, яким запитувач просив надати йому інформацію) |
| 6 | відповідь на запит на інформацію, розгляд якого продовжено до 20 робочих днів, має бути надіслана не пізніше 20 робочих днів з дня отримання запиту на інформацію, а не з дати надання відповіді про продовження строку |
| 7 | продовжувати розгляд запиту до 20 робочих днів можна тільки одноразово |
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках (ст. 22 Закону про публічну інформацію):
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону про публічну інформацію. Відмовляючи у задоволенні запиту на цій підставі, розпорядник повинен не просто вказати, до якої категорії інформації з обмеженим доступом відноситься запитувана інформація (таємна, конфіденційна чи службова), а застосувати трискладовий тест (вимоги ч. 2 ст. 6 Закону про публічну інформацію), обґрунтувати це у відповіді, тобто зазначити, якому саме легітимному інтересу буде завдана шкода в результаті оприлюднення запитуваної інформації і чому захист цього інтересу переважає інтерес громадськості отримати цю інформацію (слід пам’ятати, що документи одночасно можуть містити і відкриту інформацію, і інформацію з обмеженим доступом). Документ повинен бути наданий, а інформація, що підлягає захисту, просто з нього вилучається (ретушується);
3) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону;
4) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 Закону про публічну інформацію фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком.
Вимагати оплати фактичних витрат на копіювання та друк документів може тільки розпорядник, за наявності сукупності таких умов:
| 1 | Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш ніж 10 сторінок (тобто власне копіювання чи друк документів) |
| 2 | Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк шляхом прийняття окремого правового акта, що відповідає граничним нормам, встановленим КМУ |
| 3 | розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: 1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; 2) кількість копій та формат паперу; 3) суму, що підлягає сплаті; 4) надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; 5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно). Недотримання цих умов судами визнається як неправомірна відмова в отриманні інформації |
| 4 | Закон не встановлює строку, протягом якого має здійснюватися така оплата, і не уповноважує розпорядника встановлювати його. Отже, фактично підготовка інформації для запиту призупиняється на невизначений строк, адже запитувач може внести плату в будь-який момент, що породить обов’язок розпорядника задовольнити запит |
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) П. І. Б. та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;
2) дату відмови та вихідний номер відповіді;
3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену ч. 1 ст. 22 Закону про публічну інформацію;
4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис, до якої конкретно посадової особи можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку (Закону України «Про звернення громадян», Кодексу адміністративного судочинства, інше);
5) інші вимоги до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.
Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації.
Приклади неправомірних відмов у наданні інформації:
– «інформацію можна отримати на офіційному веб-сайті» – навіть якщо це правда і розпорядник дає точні посилання на підрозділи вебсайту, це не звільняє його від обов’язку надіслати інформацію на запит;
– надання витягів з офіційних документів замість самих офіційних документів є відповіддю не по суті запиту;
– надання надто загальної інформації;
– умисне нерозуміння суті питання, наприклад, відмова надати інформацію, оскільки «термін «фінансові ресурси» бюджетним законодавством не визначено»;
– надання копій звітів, але не за той календарний період, який запитувався, а за інший рік, та інші.