04.06.2009
Імовірність виникнення непередбачених ситуацій у господарській діяльності, у результаті яких одна зі сторін договору втрачає інтерес до нього або можливість виконати свої договірні зобов’язання, і без того досить висока, сьогодні підвищується у зв’язку з непростою економічною ситуацією в усьому світі, тим більше, якщо йдеться про зовнішньоекономічну співпрацю. У таких обставинах суб’єктам господарювання не зайвим буде озброїтися знанням юридичних нюансів.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Підстави для повернення товару або оплати за нього
Підставами повернення товару або оплати за нього можуть бути:
— розірвання договору або часткова відмова від нього за згодою сторін;
— розірвання договору в односторонньому порядку;
— визнання договору недійсним;
— неможливість виконання зобов’язання.
Це загальні підстави, що застосовуються в будь-яких договірних відносинах. Актуальні вони і для сторін зовнішньоекономічного договору. Однак, безумовно, повернення у ЗЕД матиме деякі особливості.
Загальний момент, що відрізняє відносини в межах ЗЕД, — необхідність визначення законодавства, відповідно до якого регулюватимуться відносини між сторонами зовнішньоекономічного договору в разі повернення товару або оплати за нього. З цього і почнемо.
Законодавство, яким регулюється повернення
Відповідно до
Закону про МПП сторони зовнішньоекономічного договору можуть первісно в його тексті обумовити, право якої держави застосовуватиметься до їх відносин. Причому це необов’язково має бути право держави однієї зі сторін договору. Наприклад, у договорі резидента України із суб’єктом господарювання, зареєстрованим у Польщі, можна передбачити, що їх договірні відносини регулюються законодавством Німеччини, або Швейцарії, або будь-якої іншої держави. Це право за ними визнається не тільки внутрішньодержавним законодавством, а й окремими міжнародними актами*.* Так, згідно зі ст. 2 Конвенції про право, застосовне до міжнародної купівлі-продажу товарів, купівля-продаж регулюється внутрішнім правом країни, зазначеної Договірними Сторонами. Така вказівка має бути прямо зазначена або ж недвозначно випливати з положень договору (Україна цю Конвенцію не ратифікувала).
Слід зазначити, що вибір права або зміна раніше вибраного права може бути здійснено сторонами ЗЕД-договору в будь-який момент до передачі справи до суду (якщо спір у межах договору взагалі виникне), а не тільки при його укладенні.
Якщо жодного спеціального застереження про застосовне право сторони не зробили,
слід установити, чи не поширюється на відносини сторін дія того чи іншого міжнародного або двостороннього договору. При цьому важливо мати на увазі, що ратифікації міжнародного договору державою тільки одного з учасників ЗЕД-відносин недостатньо: міжнародний акт застосовується лише за умови, що держави обох сторін договору його ратифікували.Учасники ЗЕД-відносин часто роблять помилку, забуваючи про двосторонні договори, які могли бути підписані між їх державами та встановити правила визначення застосовного до відносин сторін права, що відрізняються від внутрідержавних актів. Наведемо приклад. Згідно зі
ст. 33 Договору між Україною та Республікою Молдовою про правову допомогу і правові відносини в цивільних та кримінальних справах від 13.12.93 р. (ратифіковано Україною 10.11.94 р.) договірні зобов’язання визначаються законодавством тієї Договірної держави, на території якої було укладено договір, якщо його сторони не вибрали право іншої держави. Аналогічну норму включено до ст. 32 Договору між Україною та Латвійською Республікою від 23.05.95 р. (ратифіковано Україною 22.11.95 р.).Якщо ж сторони ЗЕД-договору не зробили в ньому застереження про застосовне право і на їх відносини не можна поширити дію того чи іншого міжнародного або двостороннього договору, необхідно звернутися до
ст. 44 Закону про МПп. Відповідно до неї за загальним правилом до договорів купівлі-продажу (поставки) застосовується право держави тієї сторони договору, яка виступає продавцем (постачальником).Але звернімо увагу на два моменти.
По-перше,
вибір застосовного права не впливає на те, яким судом розглядатимуться спори, що виникають у межах ЗЕД-договору. У цьому питанні необхідно керуватися ст. 124 ГПК та ст. 75 — 77 Закону про МПп. Відповідно до них спір українського суб’єкта господарювання з іноземним суб’єктом можна передати на розгляд суду України, зокрема, у разі, коли сторони передбачили у своїй угоді (договорі) підсудність справи з іноземним елементом судам України; на території України знаходиться місцерозташування відповідача у справі або його рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або філія чи представництво іноземної юридичної особи — відповідача; а також в інших випадках, визначених законами України та міжнародними договорами України.Отже, цілком можлива ситуація, коли спір, пов’язаний з поверненням товару або оплати за нього, між суб’єктом господарювання України, з одного боку, та підприємством США, з іншого, розглядатиметься судом України на підставі права Швейцарії (див.
лист Вищого господарського суду України «Про узагальнення судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів» від 01.01.2009 р.). Тоді суд опиняється перед непростим завданням установлення змісту законодавства Швейцарії. Зробити це він може, звернувшись за наявності такої можливості до джерел офіційного тлумачення права Швейцарії, до практики його застосування, а також до наукових робіт з цієї проблематики. Суд також може запитати в Мін’юсту необхідну для вирішення справи інформацію, залучити експертів. Крім того, сторони справи мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права Швейцарії, на які вони посилаються при обґрунтуванні своїх вимог та заперечень.Зауважимо також:
ст. 38 Закону про ЗЕД дає сторонам зовнішньоекономічного договору можливість віднести спори, що виникатимуть у межах договору, у тому числі при поверненні товару або оплати за нього, до компетенції Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при ТПП України.По-друге, викладені вище
правила визначення застосовного права стосуються виключно відносин між суб’єктами господарювання і не поширюються на відносини суб’єкта господарювання з контролюючими органами, не замінюють вимог до порядку здійснення ліцензування тієї чи іншої діяльності, митного оформлення, валютного контролю тощо.Тепер перейдемо безпосередньо до розгляду юридичних особливостей повернення товару або оплати за нього у ЗЕД.
Повернення у зв’язку з розірванням договору за згодою сторін
Отже, якщо відповідно до викладених вище правил до відносин сторін ЗЕД-договору застосовується право України, то в цьому питанні насамперед слід керуватися
Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу від 11.04.80 р. (дата набуття чинності для України 01.02.91 р.). При цьому зверніть увагу: оскільки було визначено, що застосуванню підлягає право України, ратифікація Конвенції державою іншої сторони ЗЕД-договору вже не є обов’язковою умовою її застосування, оскільки основна вимога виконується — ця Конвенція є частиною права України.У питаннях, які не врегульовано
Конвенцією, необхідно керуватися внутрішньодержавним правом України. Питання про розірвання договору за взаємною згодою сторін — із їх числа. Так, ст. 214 ЦКУ надає сторонам договору можливість за взаємною згодою відмовитися від нього навіть у випадку, якщо умови договору було ними повністю виконано. Ініціатором розірвання може виступити одна зі сторін, направивши іншій відповідні пропозиції. Угода про відмову від договору укладається в такій самій формі, що й основний договір.
Розірвання договору в односторонньому порядку
У цілому, у договірному праві діє загальний принцип, відомий від часів Давнього Риму: договори повинні виконуватися. Цей принцип закріплено й у міжнародних, і у внутрішньодержавних актах шляхом уключення до них положень про обов’язковість договору для виконання його умов сторонами, недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання. Однак господарська діяльність завжди пов’язана з достатнім ступенем ризику, що часом призводить до виникнення ситуацій, коли розірвання договору стає єдиним можливим виходом. Розглянемо,
в яких випадках допускається розірвання договору в односторонньому порядку.Насамперед,
сторони мають право самі застерегти в договорі обставини, при виникненні яких одна з них може розірвати договір. Основна вимога — настання або ненастання таких обставин не повинні залежати від сторін договору. Наприклад, сторони при укладенні договору на поставку устаткування можуть застерегти як підставу для його розірвання відмову покупцю у видачі йому ліцензії на діяльність, для якої отримується це устаткування.Утім, як показує практика, сторони рідко включають подібні застереження до договору. Поширенішою
підставою розірвання договору в односторонньому порядку є порушення його умов контрагентом. Так, покупець у разі, якщо постачальник порушує строки поставки, може, пославшись на те, що виконання зобов’язання з поставки втратило для нього інтерес (наприклад, якщо товар є сезонним), розірвати договір в односторонньому порядку, направивши постачальнику відповідне повідомлення.Якщо за товар було здійснено передоплату, при розірванні договору вона підлягає поверненню. Вимогу про це може бути включено до повідомлення про розірвання договору. Якщо контрагент не буде згоден з вимогою про розірвання, її доведеться включити вже до позовної заяви. Важливо пам’ятати, що розірвання договору внаслідок порушень його умов другою стороною не звільняє останню від необхідності відшкодувати завданої невиконанням шкоди та сплатити передбачені договором штрафні санкції. Відповідні вимоги також може бути первісно включено до повідомлення про розірвання договору, а потім, якщо виникне спір, — до позовної заяви.
Підстави одностороннього розірвання договору може бути прямо зазначено в законодавстві. Як прямо обумовлені
підстави відмови від договору та повернення товару продавцю зазначимо такі:— разом із товаром не передано приналежності або документи, що стосуються товару;
— передача покупцю меншої кількості товару, ніж це встановлено договором;
— передача товару, асортимент якого не відповідає умовам договору; якщо частина товару відповідає умовам про його асортимент, а частина — ні, покупець має право: а) прийняти частину товару і відмовитися від решти, що не відповідає вимогам про асортимент; б) відмовитися від усього товару; в) вимагати заміни частини товару, яка не відповідає асортименту; г) прийняти весь товар;
— передача товару, якість якого не відповідає умовам договору; серед можливостей покупця, що надано йому в цьому випадку, у межах цієї статті особливий інтерес має можливість відмовитися від договору та вимагати сплаченої за нього суми грошових коштів або заміни товару;
— передача некомплектного товару, у разі якої покупець після надання продавцю строку на доукомплектування товару може вимагати заміни некомплектного товару на комплектний або відмовитися від товару;
— поставка товару, непридатного для цілей, для яких він зазвичай використовується, або з метою, яку було спеціально обумовлено в договорі;
— якщо договір передбачає поставку товару окремими партіями, невиконання однією зі сторін зобов’язань щодо будь-якої з партій (непостачання чергової партії продавцем або неоплата однієї з партій покупцем) може також стати підставою для розірвання договору щодо цієї партії товару; крім того, покупець, який заявляє про розірвання договору щодо якоїсь з партій товару, може одночасно заявити і про його розірвання щодо вже поставлених або тих, що плануються до поставки, товарів, якщо внаслідок їх взаємозв’язку з партією, від якої вже відбулася відмова, решту товарів не може бути використано для первісно поставлених цілей.
У всіх зазначених випадках покупець може відмовитися від переданого товару та, якщо його вже оплачено, вимагати повернення передоплати, відшкодування нанесених неналежним виконанням договору збитків та виплати штрафних санкцій.
Повернення товару може відбуватися і поза процедурою повної або часткової відмови від договору
. Така ситуація, наприклад, можлива, якщо було поставлено більшу кількість товару, ніж це передбачено договором. Покупець має можливість як повністю прийняти товар, оплативши його, так і відмовитися в частині зайво поставленого.Строки, в які покупець може заявити про повернення товару, також залежать від того, законодавство якої держави застосовується до відносин. Якщо це законодавство держави, яка ратифікувала
Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу, наприклад, законодавство України, то такий строк не може становити більше двох років із дня фактичної передачі товару. Сторони в договорі можуть установити інший розумний строк, протягом якого покупець може виявити невідповідність товару та повідомити про це продавцю, але він не може перевищувати двох років.За якою б із підстав не розривався договір,
кожна зі сторін повинна повернути іншій стороні все отримане за договором (покупець — товар, продавець — отриману за товар оплату).
Визнання договору недійсним
Причиною, що зумовлює необхідність повернення товару або оплати за нього, також може бути визнання ЗЕД-договору недійсним. Підстави визнання договору недійсним залежатимуть не тільки від вибраного сторонами права, а й від того, якою компетенцією в цьому питанні наділено державні органи тієї чи іншої держави. Річ у тім, що сторони можуть визначати застосовне право тільки для відносин між собою. Тому норми законодавства, відповідно до яких вимагати визнання договору недійсним можуть органи державної влади, від такого вибору не залежать (див., наприклад,
постанову ВГСУ від 03.06.2008 р. № 15/6, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2009 р. № 6/29). Так, наприклад, договори за участі суб’єктів господарювання — резидентів України може бути визнано нікчемними на тій підставі, що вони спрямовані на порушення публічного порядку, конституційних прав і свобод людини і громадянина, незаконне заволодіння майном держави, АРК, територіальної громади (ст. 228 ЦКУ), на підставі чого прокурор або, якщо незаконне заволодіння виявилося в порушенні податкового законодавства, органи податкової служби можуть подати позов про стягнення всього отриманого резидентом за договором у дохід держави.З позовом про визнання договору недійсним можуть звертатися і самі сторони договору. Якщо суд визнає договір таким, кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все, отримане за договором (здійснену передоплату за товар, поставлений товар).
Неможливість виконання зобов’язання
Зобов’язання за договором без настання штрафних санкцій для його сторін можуть також припинятися у зв’язку з
неможливістю виконання договору або неможливістю своєчасно його виконати, зумовленою обставинами, за які жодна зі сторін договору не відповідає (докладно про це див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 33). Наприклад, якщо в результаті стихійного лиха було знищено товар, який має індивідуально визначені ознаки, що унеможливлює його заміну іншим товаром. Неможливість виконання договору може бути також пов’язана з ініціацією процедури банкрутства щодо однієї зі сторін договору.Це стислий огляд можливих підстав для повернення товару або здійсненої плати за нього. Безумовно, кожна конкретна ситуація матиме свою специфіку. Але з нею впоратися буде простіше, уже маючи загальне уявлення про їх юридичну природу.