Відшкодування судових витрат. Дохід?

Чому податківці зробили такий висновок? Уся справа в п.п. «г» п.п. 164.2.17 ПКУ. Він відносить до додаткового блага суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податків, окрім тих, які:

— обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету;

— звільняються від оподаткування згідно з розд. IV ПКУ.

У випадку, що розглядається, судові витрати відшкодовуються фізичній особі згідно із законом, а саме за ст. 141 ЦПКУ. Але відшкодування здійснюється не безпосередньо з бюджету, а за рахунок коштів конкретної юрособи. Тому під перший виняток тут ніяк не потрапити.

Що стосується другого винятку, то прямої норми, яка б виводила зі складу оподатковуваних доходів судові витрати, на жаль, у розд. IV ПКУ немає.

Саме тому фіскали, спираючись на п.п. «г» п.п. 164.2.17 ПКУ, у своїх роз’ясненнях наполягають, що податкові агенти — юрособи, відшкодовуючи фізичним особам судові витрати, зобов’язані з їх суми як зі звичайного додаткового блага (ознака доходу у формі № 1ДФ — «126») утримати ПДФО і ВЗ. У результаті фізична особа на руки отримає суму судових витрат, зменшену на 19,5 %. ☹ Підстав накручувати «натуральний» коефіцієнт тут немає.

Проте, на наш погляд, у цій ситуації усе не так однозначно.

Склад судових витрат у цивільних спорах визначений у гл. 8 розд. І ЦПКУ, а в адміністративних — у ст. 132 КАСУ. Окрім судового збору, це можуть бути, приміром, витрати на професійну юридичну допомогу; пов’язані із залученням свідків, проведенням експертиз або із здійсненням інших процесуальних дій чи підготовкою до розгляду справи.

Нести чи не нести ці витрати і в якій частині, особа приймає рішення самостійно. Причому, проводячи такі витрати, фізична особа, по суті, погоджується з ними. У свою чергу, можливість компенсації цих витрат на підставі рішення суду є своєрідним «бонусом» стороні, що виграла. Тому цілком логічно, що у разі відшкодування фізичній особі юрособою на підставі рішення суду вартості понесених судових витрат сума такого відшкодування на підставі п.п. «г» п.п. 164.2.17 ПКУ перетвориться для фізичної особи на оподатковуване додаткове благо.

Інша справа — судовий збір. Він — обов’язкова стаття судових витрат*. За своєю суттю судовий збір близький до податку. Тому у разі перерозподілу судових витрат можна говорити про заміну платника збору. Проте якщо, як у ситуації, що розглядається в листі, сторони спору — юридична і фізична особи, то повернення надмірно сплаченого збору здійснюється безпосередньо, минаючи бюджет. Оскільки в цьому випадку немає виплати доходу, а є повернення сплаченого збору у зв’язку із заміною платника збору, то і оподатковуваний дохід, на нашу думку, у фізичної особи не виникає.

* Якщо тільки фізична особа не звільнена від його сплати згідно зі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI або причина її звернення до суду зазначена в ч. 2 ст. 3 цього Закону, коли судовий збір не стягується.

Крім того, не слід скидати з рахунків думку судів: визначальною ознакою доходу як об’єкта і бази оподаткування ПДФО, у тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податків (див., наприклад, постанову ВС від 18.09.2018 р. у справі № П/811/3438/15 // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76579615). Отже, якщо справа дійде до суду, то, скоріш за все, він наполягатиме на неоподаткуванні сум судового збору. Адже у разі відшкодування такого збору фізичній особі у неї не виникає приріст фінансового стану.