05.12.2019
* Див. постанову Третього апеляційного адмінсуду від 24.09. 2019 р. № 340/453/19 // reyestr.court.gov.ua/Review/84566529
Фізособа вважає, що вимога про сплату боргу була винесена безпідставно, оскільки вона не провадила підприємницької діяльності і не отримувала доходу в зазначений період. Крім того, вимога була винесена без проведення перевірки і несвоєчасно йому направлена.
Податкова стверджує, що незалежно від отримання доходу від підприємницької діяльності, у фізособи виник обов’язок сплатити ЄСВ у мінімальному розмірі, встановленому законом. При цьому обчислення суми внеску проводиться не лише на підставі актів, але й інших документів.
Суд першої інстанції став на бік фізособи. Він погодився з тим, що ФОП, який не отримує доходу (не провадить підприємницької діяльності), не зобов’язаний сплачувати ЄСВ.
Але ось апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції. Він зазначив, що Закон № 2464 для ФОП, які не отримують доходу від провадження підприємництва, встановлює обов’язок зі сплати ЄСВ у розмірі не нижче мінімального страхового внеску.
При цьому винесенні вимоги про сплату боргу з ЄСВ визначальним є встановлення фактів несплати (несвоєчасної сплати) ЄСВ, у тому числі на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а не тільки первинних документів щодо нарахування і сплати.
Дійсно, починаючи з 01.01.2017 р. норми Закону №2464 прописані таким чином, що в будь-якому разі, навіть якщо ФОП не отримує доходу, він повинен сплачувати ЄСВ у розмірі не нижче мінімального страхового внеску (див. п. 2 ч. 1 ст. 7). Тобто із цієї дати
ФОП сплачують ЄСВ уже за кожен місяць, незалежно від того, прибутковий він, збитковий чи нульовий
Винятком є ФОП (на загальній або спрощеній системі), які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, і отримують згідно із цим законом пенсію або соціальну допомогу.
Тому висновок суду першої інстанції про те, що раз ФОП не вів діяльності і не отримував доходу, отже, і ЄСВ нараховувати не повинен, ми б назвали дуже сміливим.
У цьому випадку податківцям на руку зіграв і той факт, що навіть у разі зняття з держреєстрації фізособа несе відповідальність за ЄСВ-боргами, що виникли в період підприємництва, поряд з платниками ЄСВ.
При цьому для ЄСВ-штрафів, на відміну від штрафів за несплату податків, строків давності немає (пп. 2, 3 і 7 ч. 11 і ч. 10 ст. 25 Закону про ЄСВ).
На значно більшу увагу, на наш погляд, заслуговує зовсім інший аргумент у спорі з податківцями, на якому теж акцентував увагу суд першої інстанції — це неправильно сформована вимога.
Так, у цьому випадку вимога про сплату ЄСВ була сформована не за результатами перевірки. Тобто податківці, виявивши борг з ЄСВ, просто сформували повідомлення і направили його підприємцеві (автоматично нарахувавши борг в інтегрованій картці платника, далі — ІКП).
Так, податківці можуть сформувати вимогу за наявності несплаченого ЄСВ (п. 2 розд. VI Інструкції № 449) на підставі даних ІКП (абз. 11 п. 3, абз. 1 п. 4 розд. VI Інструкції № 449). Але цьому повинен передувати розрахунок ЄСВ з боку податківців.
А такий розрахунок можливий тільки на підставі актів документальних перевірок, звітності або бухгалтерських документів про доходи підприємця (ч. 3 ст. 9 Закону №2464, п. 10 розд. IV Інструкції № 449).
А ось автоматичний розрахунок ЄСВ в ІКП суперечить цій вимозі.
Саме тому роздруківка з ІКП не переконала суд першої інстанції в правильності нарахованого ЄСВ (перевірки і звітів не було).
На думку суду, раз перевірки не було, то і вимогу про сплату боргу з ЄСВ можна сформувати на підставі даних інформаційної системи податківців тільки в сукупності з даними звітів, поданих ФОП (п. 4 розд. VI Інструкції № 449).
Але апеляційний суд розсудив, що визначальним для вирішення справи є встановлення фактів несплати (несвоєчасної сплати) позивачем ЄСВ, у тому числі на підставі даних ІКП, а не тільки первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки) і сплати (платіжні доручення).
У висновку пару слів про перспективи.
Проблема сплати ЄСВ для «сплячих» ФОП, цілком можливо, все-таки буде вирішена на законодавчому рівні.
На сьогодні у Верховній Раді зареєстровано законопроект від 30.09.2019 р. № 2190, яким пропонується тих ФОП, які в період з 01.01.2017 р. не отримували доходу від підприємницької діяльності, звільнити від сплати ЄСВ за цей період, а також звільнити їх від штрафних санкцій і пені за ЄСВ за несплату ЄСВ у такий безприбутковий період.
Недоїмка з ЄСВ, що виникла за цей період, буде визнана безнадійною і списана в порядку, передбаченому ПКУ для списання безнадійного податкового боргу.
Для того, щоб ФОП мав можливість списати борг, пропонується ввести «безштрафний» 30-денний період, протягом якого ФОП дістануть право зареєструвати припинення підприємницької діяльності, так би мовити, без наслідків.
Але поки про долю цього документа, а також про те, який вигляд матиме його текст в остаточному варіанті, говорити ще дуже рано.
Крім того, за інформацією з офіційного сайта КСУ*, до КСУ надійшло подання уповноваженого ВРУ з прав людини, в якому суд просять надати висновок про відповідність Конституції України положень п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 (ср. ).
Якщо ця норма закону все-таки буде визнана неконституційною, то вона втратить чинність з дня прийняття відповідного рішення КСУ (якщо інше не буде встановлено самим рішенням), але не раніше дня його прийняття. Інакше кажучи, скасування спірної норми Закону №2464 від попередніх «гріхів», можливо, не врятує.
Тож у цьому випадку прийняття законопроєкту, про який ми говорили вище, оптимальніший для ФОП варіант.
У будь-якому випадку, доки питання зі сплатою ЄСВ за періоди простою не вирішене на законодавчому рівні, громадянам які були зареєстровані як ФОП до 2017 р. краще перестрахуватися та перевірити в в ЄДР факт припинення підприємницької діяльності.