09.12.2019
Є два пояснення. Перше – культурно-історичне. Взагалі-то, свята людям потрібні не просто так чи щоб зайвий вихідний отримати. Будь-яке свято — це віха, воно відділяє те, що було, від того, що буде. При цьому свято — віха колективна. Його значущість поділяється всіма членами соціальної групи, спільноти. Адже навіть день народження заведено святкувати в компанії людей, а не наодинці. Свята встановлені для того, щоб відокремити одні форми колективної діяльності від інших. Наприклад, давньослов’янське свято День врожаю означало завершення польових робіт.
Друге пояснення — глибинно-психологічне. У дитинстві, коли людина особливо сприйнятлива до емоцій та почуттів інших людей, вона помічає, що у свято багато чого в поведінці дорослих змінюється. Тут і без алкоголю, звісно, не обходиться, але дитина ще не пов’язує причину та наслідок. Загалом, дорослі стають емоційнішими, вони переживають радість і збудження, збираються разом, спілкуються, бавляться, співають пісень тощо. Похмурий дядько Василь чи втомлений татко раптом перетворюються на балагурів і жартівників. Строга мама дозволяє дитині більше, аніж зазвичай. Цим настроєм і заряджається дитина. Причому в дитинстві, зауважимо, ми переживаємо всі емоції значно інтенсивніше, і потім, уже дорослішаючи, прагнемо повернутися до тих найпрекрасніших, найказковіших і найдивовижніших переживань, ось лишень виходить не завжди...
Не можна викреслити з психології свята й момент отримання подарунків. Подарунок матеріалізує, робить відчутними й без того сильні почуття дитини, стаючи для неї не лише новою іграшкою, що вже саме собою добре, а й деяким символом, знаком свята.
І ще одне. Будь-яке свято, починаючи з дитинства, є вибухом повсякденності. Режим життя на якийсь час змінюється. Ось мама й тато не йдуть на роботу, а сама дитина — до школи, змінюються навіть повсякденні страви, а в квартирі з’являються ялинка та святкові прикраси.
Отже, свято пов’язується у свідомості людини з цілою низкою культурних приписів, традицій, властивих тій соціальній спільності, до якої вона належить, а також емоціями, пережитими нею у дитинстві. Усе це, на жаль, може призводити й до того, що свято для людини зовсім не радість, а навпаки — тягар.
Так, наприклад, переконання щодо Нового року «Як Новий рік зустрінеш — так його і проведеш» може дуже впливати на людину. Адже виходить, що не можна зустрічати Новий рік одному, не можна в Новий рік сваритися, у ліфті застряти — взагалі катастрофа.
Та напруга, яку людина може відчувати через свята, пов’язана зазвичай із завищеними очікуваннями і занадто великим значенням, що приписується йому. Такий стан психологи називають синдромом свята. У найяскравішому випадку людина із синдромом свята стверджує, що вона свята дуже любить, вона й досі до них інтенсивно готується, старається, щоб усе вийшло, але в саме свято така людина засмучується, адже все відбувається не так, як би їй хотілося. Ну не виходить у неї пережити ті самі дитячі емоції, про які ви читали вище, а так хотілося б...
У принципі, із синдромом свята, так чи інакше, стикався кожен із нас. Наприклад, ви хотіли відсвяткувати Новий рік по-особливому, відвідати ось той чудовий ресторан із найближчими людьми. А в результаті виявляється, що всі місця вже заброньовано ще з минулого Нового року, а близьким людям взагалі не до того. Казка не виходить... Прикро? Загалом, так...
При цьому ми пам’ятаємо, що свято має не лише емоційне значення радості. Воно ще й віха, тобто час подумати про те, як прожитий цей період життя. І тут знову людина із синдромом свята може засумувати: «Що ж я так бездарно прожив цей рік? Що ж у мене з усіх планів — схуднути чи хоча б не погладшати, одружитися чи хоча б завести кота, розпочати займатися спортом чи хоча б робити гімнастику для очей — нічого не вийшло?».
Отже, свято, незважаючи на все чудове, що в ньому є, та все ж погане таким: завищеними та нереалістичними очікуваннями («Новий рік — це диво, казка, щось незвичайне»), іноді суворими соціальними стереотипами щодо його святкування («Як же я зустріну Новий рік без пари», «Потрібно підбити підсумки свого життя»).
А те, що свято — це вибух повсякденності, з порушенням графіка роботи, сну, а в наших культурних реаліях ще й з підвищенням кількості спожитого алкоголю, призводить і до виникнення постсвяткового синдрому, коли людині важко повертатися до свого звичного життя з усієї цієї «казки». Причому, чим менше вона дозволяла собі відпочинок крім свят, чим більше стресових умов життя собі створювала, тим складніше їй потім відновитися…
Що ж робити, щоб свята й справді дарували радість? Так, дійсно, незважаючи на все вищесказане, автор щиро вірить, що свята можуть дарувати радість, як і усе життя загалом.
Передусім не очікуйте від свята забагато. Воно мине так, як мине, головне — потурбуватися про свій комфорт, щоб вам було добре. Сюди ж — не наділяйте свято особливим значенням. Насправді, це такий же день, як і всі. Дозвольте собі просто веселитися. Чим менш ідеальне ваше свято, тим більше в ньому тепла і прийняття світу, інших людей, та й самого себе, таким, як є.
Наступне. Не дозволяйте нікому, навіть авторові цієї статті, нав’язувати вам якісь правила, принципи й стереотипи святкування.
Це означає, що якщо вам хочеться подумати про життя у свято, подумайте. Нібито у всі інші дні року ви цим не займалися! А якщо не хочеться, то й не думайте. Взагалі, відсвяткуйте його так, як хочете саме ви.
І наостанок. Щоб не зіткнутися із постсвятковим синдромом, з негативними переживаннями, які супроводжують людину після повернення з круїзу до країни мрій, треба турбуватися про свій відпочинок і розслаблення не лише у свята, але й увесь рік. Якщо ви дозволяєте собі робити приємні дрібниці протягом життя, щодня, то не доводиться навішувати на свято вантаж відповідальності, вже не буде сенсу «відриватися як востаннє».
На цьому все! Піклуйтеся, будь ласка, про свою радість — і її буде багато. З прийдешнім Новим роком та Різдвом Христовим!