Технічна помилка в декларації з податку на прибуток

Ситуація, скажімо так, не з приємних. Звичайно, якби платник устиг подати «Нову звітну» до закінчення граничного строку подання (чи хоча б УД до граничного строку сплати), проблеми б не виникло, але «маємо те, що маємо»…

Чи «світить» штраф?

З одного боку, податківці напевно в цьому випадку апелюватимуть до того факту, що платник сам відобразив завищену суму у рядку 19 декларації з податку на прибуток за 2017 рік (не зазначивши в рядку 18 декларації прибуток за три квартали 2017 року). Адже саме суму, зазначену в 19-му рядку декларації, вони вважають узгодженим податковим зобов’язанням (ПЗ) з податку на прибуток і заносять цю суму за конкретний звітний період до картки особового рахунку платника (нараховують ПЗ)*.

* Зверніть увагу, що цей рядок декларації спеціально виділено жирним шрифтом.

Для наочності наведемо далі в таблиці простий приклад подібної помилки в декларації.

Помилкові та правильні показники декларації (грн.)

Як бачимо, в нашому прикладі через помилку платника в його особовому рахунку податківцями буде нараховано податку — 100 грн. замість належних 10-ти.

З іншого боку, камеральна перевірка декларації, що проводиться ПЗ фіскалів, швидше за все, виявила цю помилку (розбіжність). Адже однією з функцій їх ПЗ є перевірка — у тому числі шляхом зіставлення даних останньої поданої декларації з деклараціями попередніх періодів. Тільки ось фіскали, не дивлячись на «технічність» помилки і на подання УД за 2017 рік, все одно взялися штрафувати платника*. Вони задля поповнення казни, здається, не гребуватимуть жодними засобами… ☹

* Цілком можливо, що камеральна перевірка поданої з помилкою декларації була проведена фіскалами вже після того, як була подана УД — адже п. 76.3 ПКУ відводить їм для цього 30 днів після граничного строку подання декларації…

Зауважимо, що «виправний» п. 50.1 ПКУ прямо говорить про звільнення платника від санкцій (включаючи й санкції за несвоєчасну сплату за ст. 126 ПКУ) тільки щодо тієї ситуації, коли платник занизив, а не завищив податкові зобов’язання. І буквально тільки в цих випадках, виправившись і сплативши суму недоплати з 3 або 5 % штрафом, платник уникне санкцій (у тому числі й за ст. 126 ПКУ). Тобто нашої ситуації — із завищенням ПЗ — ця норма взагалі не стосується…

Тому із суто формального боку усе, нібито, виглядає досить фіскально: платник подав декларацію із завищеним ПЗ з податку на прибуток, яке було нараховано в особовому рахунку, але сплатив його не в повній, заявленій ним, сумі (хоча і вчасно). І лише на 4-й день після граничного строку сплати ПЗ подав УД, що виправляє помилку і зменшує суму ПЗ до реальної.

Таким чином, нараховане за декларацією за 2017 рік ПЗ було зменшено (у тому числі і в особовому рахунку платника) вже після граничного строку його сплати. І оскільки показники УД не можуть бути проведені в особовому рахунку «заднім числом», то кілька днів за платником дійсно значився податковий борг (недоїмка) — тобто факт порушення, що штрафується, формально мав місце.

Але чи так уже все безнадійно?

Можна боротися

Вважаємо, що руки опускати не варто і слід боротися за незастосування штрафу. Адже фактично (а не формально) податкового боргу, за несплату якого фіскали намагаються нашого платника штрафувати, він не мав. Це чітко підтверджують дані обліку і невдовзі подана УД, та й дані камеральної перевірки цієї декларації (при якій напевно спливли розбіжності показника податку за попередній звітний період — через відсутність суми в рядку 18 декларації за рік). І коли б не такий алгоритм заповнення декларації та правила рознесення податківцями її показників в особовий рахунок, то й формального приводу для застосування штрафів за несвоєчасну сплату податку на прибуток у фіскалів не було б.

Отже, вважаємо, що

Ще зауважимо (що теж дуже важливо в цій ситуації!): формально штрафи за п. 126.1 ПКУ фіскали мають право застосовувати тільки до суми погашеного податкового боргу**. А в цьому випадку штучно виниклий з вини платника податковий борг, зрозуміло, ним не погашався.

** Зверніть увагу в п. 126.1 ПКУ на слова: «10 %/20 % погашеної суми податкового боргу».

Крім того, як додаткове підтвердження незастосуванню штрафу, можна послатися на логіку і дух закону: адже якщо норми ПКУ (п. 50.1) передбачають незастосування штрафних санкцій (у тому числі за несвоєчасну сплату — за ст. 126 ПКУ) у випадках виправлення платником помилок, що призвели до заниження об’єкта оподаткування, то після виправлення помилки, що призвела до завищення цього об’єкта, застосування штрафних санкцій за ст. 126 ПКУ виглядає взагалі формально-неадекватно…

Судрішення на користь платників

На підтримку нештрафування можна також навести приклади із судової практики. Наприклад, у постанові Восьмого апеляційного адмінсуду від 13.11.2018 р. № 857/110/18 у справі № 813/5012/17* розглядалася схожа ситуація — коли внаслідок технічних помилок при заповненні декларації з податку на прибуток у платника виникла штучна недоплата і фіскали оформили ППР щодо штрафу за несвоєчасну сплату податку за п. 126.1 ПКУ. Платник, як і в нашому випадку, подав УД з виправленням помилок вже після граничного строку сплати. Ще й надіслав листа начальнику ДПІ з проханням не застосовувати штрафні санкції, оскільки ПЗ було завищено через технічні помилки при заповненні декларації. Щоправда, в цій справі платник зміщував акцент у бік того, що, мовляв, помилка сталася не з його вини, а у зв’язку з неякісною роботою перевірочного ПЗ, за допомогою якого формувалася декларація… (До речі, можливо, і в нашому випадку платнику варто «посилити» аргументацію так само — помилку в декларації «списати» на неякісне ПЗ?..)

* http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77910708.

Зауважимо, що судді як першої, так і апеляційної інстанції не пішли в цій справі формальним шляхом. Вони вказали, що норма п. 50.1 ПКУ зобов’язує платника при виявленні в поданих деклараціях помилок провести їх виправлення шляхом подання УД. Далі в постанові зазначається, що, оскільки позивач (платник) самостійно виявив помилку в поданій ним податковій звітності та подав до податкового органу УД з виправленням, то колегія суддів апеляційного суду визнає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність у податкового органу підстав для застосування штрафних санкцій, передбачених п. 126.1 ПКУ.

Схожість оспорюваної ситуації з нашою, а також цей висновок суддів — щодо нівелювання правових наслідків помилки має велике значення. Щодо подібної ситуації аналогічні висновки на користь платника були озвучені й Окружним адмінсудом м. Києва в рішенні від 24.12.2018 р. у справі № 826/9425/18** (набрало законної сили).

** http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78819488.

Дуже схожа на нашу і ситуація, розглянута в постанові ВС від 13.02.2018 р. № К/9901/416/17 у справі № 803/1156/17***. Там теж ішлося про помилку на користь бюджету, і при цьому УД, що знімала зайві ПЗ з податку на прибуток, було подано також після граничного строку сплати ПЗ. Зрозуміло, фіскали виписали ППР щодо штрафу від суми «недоплати» за п. 126.1 ПКУ, яке платник успішно оскаржив.

*** http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72289222.

На сторону платника в цій справі стали суди усіх трьох інстанцій! ВС у постанові (підтримавши суди нижчих інстанцій) аналогічно зазначив, що поданням УД нівелюються правові наслідки помилки, допущеної в звітній декларації. Але, крім цього, суд ще й спеціально зазначив: специфіка нарахування штрафної санкції полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом уже на погашену суму податкового боргу. Таким чином, при поданні УД, якою зменшується ПЗ з певного податку, відсутній об’єкт застосування штрафної санкції, передбаченої статтею 126 ПКУ, оскільки подання УД зі зменшеним ПЗ не є сплатою узгодженої суми ПЗ, тоді як її (штрафної санкції) нарахування залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати узгодженої суми ПЗ. А отже, застосування до позивача штрафу, передбаченого п. 126.1 ПКУ, є безпідставним.

Як ми вже зазначали вище, і на чому зробили акцент судді, норма самого п. 126.1 ПКУ прямо говорить про нарахування штрафів лише на погашені суми податкових боргів. Водночас, фіскали, як і в цьому випадку, частенько не звертають на це увагу і штрафують платників без погашення. Очевидно, у випадках, подібних до того, що розглядається, фіскали прирівнюють подання УД до погашення (несвоєчасного) відповідної суми ПЗ і застосовують цей штраф. Але судді такий підхід обґрунтовано вважають помилковим.

Повністю згодні з цим і з іншими висновками суддів і вважаємо, що ці постанови і рішення можна (і потрібно) використати як аргумент при оскарженні ППР (у тому числі в суді).

Очевидно, що в цьому випадку проблему платник створив собі сам — тож намагайтеся заповнювати звітність уважніше. Утім, «не помиляється той, хто нічого не робить»…☺