Пальне на власні потреби — фіскали вимагають реєстрації платником

Перед нами факт класичного фіскального лукавства.

Нагадаємо, що згідно з новою редакцією норм ПКУ, присвячених «пальному» акцизу, реєструватися платником цього акцизу зобов’язані тільки ті підприємства, що використовують пальне винятково для потреб власного споживання, які мають акцизний склад.

Пояснимо чому. Згідно з п.п. 212.1.15 ПКУ платником акцизного податку є особа, яка реалізовує пальне. Термін «реалізація пального» визначений у п.п. 14.1.212 ПКУ і там, зокрема, зазначено, що такою є фізична передача пального з акцизного складу/акцизного складу пересувного для власного споживання або промислової переробки. Але там же зазначено, що передача на власні потреби суб’єктом, що не є розпорядником акцизного складу, реалізацією пального не вважається.

У свою чергу, згідно з п.п. 14.1.61 ПКУ не вважається акцизним складом пересувним транспортний засіб, використовуваний госпсуб’єктом, що не є розпорядником акцизного складу, для переміщення в Україні власного пального для потреб власного споживання або промислової переробки. Таким чином, підприємства, що використовують пальне винятково для власних потреб, зобов’язані реєструватися платниками «пального» акцизу, тільки якщо в них є акцизний склад (тобто склад «стаціонарний», а не пересувний).

Нове визначення терміна «акцизний склад» наведено в п.п. 14.1.6 ПКУ. Ми його не цитуватимемо, а резюмуємо, що в госпсуб’єкта, який використовує пальне винятково для власних потреб, акцизний склад з’явиться тільки при виконанні якоїсь із таких умов (чи одночасно декількох із них):

— загальна місткість розміщених у конкретному приміщенні або на території ємностей для вантаження-розвантаження і зберігання пального перевищує 200 м³;

— госпсуб’єкт — власник або користувач такого приміщення або території* — отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що перевищують 1000 м³ (тобто 1 млн л)**;

* Тобто якщо суб’єкт отримує пальне на власні потреби більше 1 млн л на рік, але в нього при цьому немає своїх/орендованих приміщень/територій хоча б із будь-якими ємностями, то в нього не буде й акцизного складу (і потреби реєструватися платником)! Тому таким великим споживачам вигідно не мати/орендувати ємності, а розміщувати своє пальне у когось за договорами зберігання.

** Без урахування обсягу пального, отриманого через паливнороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

— госпсуб’єкт не здійснює операцій з реалізації або зберігання пального іншим особам.

Тому якщо ваше підприємство «вписується» в усі ці обмеження, то у вас немає акцизного складу і ви не можете вважатися його розпорядником! А отже, ви не здійснюєте операцій з реалізації пального, підпадаєте під згаданий на початку нами «звільняючий» абзац із п.п. 14.1.212 ПКУ і не є в розумінні ПКУ платником пального акцизу.

А той факт, що серед об’єктів оподаткування пальним акцизом у п.п. 213.1.2 ПКУ, який намагаються «експлуатувати» ваші фіскали, згадані й обсяги передачі на власні потреби підакцизних товарів у межах одного підприємства, абсолютно нічого не доводить і не може служити аргументом для таких фіскальних висновків. Адже об’єкт оподаткування може виникнути тільки у платника податку! А платником податку, як ми з’ясували згідно з нормами ПКУ, ви не є. Зараз, напевно, навіть школярі знають, що платник — це «курка», а об’єкт — «яйце». А не навпаки — як у розумінні ваших місцевих фіскалів.

Тож не піддавайтеся на таку оману, а то якщо незаконно-добровільно зареєструєтеся платником пального акцизу, зайвих проблем потім не оберетеся...

Олексій Павленко, податковий експерт