21.10.2019
При підсумованому обліку робочого часу в окремих випадках тривалість щоденного (міжзмінного) та щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена
Цей лист є відповіддю Мінсоцполітики на наше запитання: чи поширюються вимоги ст. 70 КЗпП на випадки роботи за режимом підсумованого робочого часу?
Чому ми вирішили звернутися до цієї теми? Пояснимо. Традиційно склалося, що в багатьох закладах обслуговування населення працівникам встановлюють режим роботи «день через день», відповідно до якого робочі дні працівника чергуються з вихідними (неробочими) днями через день. А щоб вирішити проблему надурочних, вводять підсумований облік робочого часу.
Знайома ситуація, чи не так? Адже, мабуть, кожен з нас має улюблену перукарку чи продавчиню, яка працює по парних (чи по непарних) числах. ☺
Та чи не порушує такий режим роботи «відпочинкові» норми КЗпП?
Дивіться, ст. 61 Кодексу дозволяє роботодавцям за погодженням із профкомом запроваджувати підсумований облік робочого часу.
При цьому вихідні дні працівникам з підсумованим обліком робочого часу надаються в різні дні тижня за графіком виходу на роботу (змінності) і можуть не збігатися з вихідними днями, встановленими для інших працівників підприємства (ст. 69 КЗпП, п. 9 Методрекомендацій № 138*).
Разом з тим, ст. 70 КЗпП встановлено, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як 42 години.
Якщо відштовхуватися від твердження, що положення ст. 70 КЗпП є обов’язковими у тому числі і для працівників з підсумованим обліком робочого часу, то доходимо висновку, що робота за графіком, за яким робочі дні тривалістю 10 — 12 годин чергуються з вільними від роботи чи вихідними днями, поза законом! Адже в такому випадку виконати вимогу про 42 години щотижневого безперервного відпочинку неможливо.
Цікаво, що П’ятий апеляційний адміністративний суд зазначив (див. постанову від 04.07.2019 р. у справі № 400/296/19 // reyestr.court.gov.ua/Review/82856500): зі змісту ст. 61 КЗпП, якою допускається використання підсумованого обліку робочого часу, вбачається, що вона є спеціальною нормою по відношенню до положень ст. 70 Кодексу. Аналогічних висновків дійшов авторський колектив Науково-практичного коментаря до КЗпП. Він вказав, що ст. 70 КЗпП хоч і сформульована як норма прямої дії, яка не знає винятків, але вона не може поширюватися на випадки роботи з підсумованим обліком робочого часу.
Ми повністю погоджуємося з такими висновками. Адже робочий час та час відпочинку взаємопов’язані. І якщо з дозволу ст. 61 КЗпП роботодавець збільшує час роботи за день, то час відпочинку відповідно буде зменшуватись.
Та насторожував (і давав шанс інспекторам праці спробувати «збити» штраф з роботодавців) п. 7 Методрекомендацій № 138. У ньому серед іншого зазначено, що при підсумованому обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином, щоб тривалість щотижневого безперервного відпочинку була не меншою 42 годин (ст. 70 КЗпП).
Тож думка Мінсоцполітики з цього питання була вкрай важлива. Що ж нам відповіло трудове відомство? Що Методрекомендації № 138 не зареєстровані в Мін’юсті і мають інформативний, необов’язковий характер. При цьому в ст. 61 КЗпП не міститься застережень щодо дотримання при підсумованому обліку робочого часу вимог ст. 70 КЗпП. У підсумку Мінсоцполітики в листі, що коментується, дійшло висновку, який ми навели вище.