13.08.2020
Вимоги КЗпП і Закону про зайнятість щодо обов’язку підприємства навчати своїх працівників дуже розпливчасті й установлюють, що роботодавець:
— організовує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства (ст. 201 КЗпП);
— періодично організовує в порядку, передбаченому законодавством, колективним договором і угодами, для працівників професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації (ч. 3 ст. 34 Закону про зайнятість).
Як бачите, ні КЗпП, ні Закон про зайнятість не встановлюють обов’язку роботодавця навчати своїх співробітників. Водночас з ч. 3 ст. 34 Закону про зайнятість випливає, що обов’язки з навчання співробітників на роботодавця можуть бути покладені:
(1) положеннями спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів;
(2) угодами (генеральною, галузевими, міжгалузевими);
(3) колективним договором.
Навчання згідно із законодавством. Наприклад, Положення № 127 передбачає необхідність проходити:
— для робітників* — підвищення кваліфікації, зазвичай, не рідше за один раз на 5 років (п. 2.5);
* Робітничі професії перелічено, зокрема, під кодами 6111 — 6190, 7111 — 7990, 8111 — 8990 Класифікатора професій ДК 003:2010.
— для керівників, фахівців, професіоналів** — підвищення кваліфікації та стажування залежно від виробничої необхідності, але не рідше одного разу на 5 років (п. 2.6).
** Професії, які належать до керівників, професіоналів та фахівців, названі, зокрема, під кодами 1110 — 1499, 2111 — 2490 і 3111— 3590 Класифікатора професій ДК 003:2010 відповідно.
Крім того, конкретні вимоги щодо профнавчання працівників може містити спеціальне для вашої сфери діяльності законодавство.
Навчання згідно з колективними договорами/угодами. Умови колдоговорів та угод є обов’язковими для всіх підприємств, на які вони поширюються, а також для сторін, які їх уклали (ст. 5 Закону про колдоговори). Тому обов’язок періодично навчати працівників може бути передбачено в тексті колективного договору/угоди.
Як бачите, роботодавець далеко не завжди зобов’язаний навчати працівників за свій рахунок. Обов’язковим вважається тільки навчання, передбачене законодавством, колективним договором, угодою.
Водночас дуже багато керівників добре розуміють, що кваліфіковані фахівці — запорука прибутковості бізнесу. У такому разі роботодавець може ініціювати навчання співробітника самостійно, без будь-яких вимог з боку законодавства або колдоговору. Якщо ініціатива про проходження навчання виходить від самого роботодавця (або від працівника), має місце добровільне навчання.
Частина 5 ст. 6 Закону № 4312 усі можливі види навчання працівників поділяє на дві групи: формальне і неформальне професійне навчання. У чому основні відмінності між цими видами навчання, див. у таблиці.
Відмінності між формальним і неформальним навчанням
| № з/п | Критерій | Професійне навчання: | |
| формальне | неформальне | ||
| 1 | Місце проведення | (1) безпосередньо в роботодавця; (2) на договірних умовах у навчальних закладах (професійно-технічних, вищих); (3) на договірних умовах на інших підприємствах, що здійснюють навчання (ч. 6 ст. 6 Закону № 4312) | Зазвичай, у роботодавця (ч. 7 ст. 6 Закону № 4312) |
| 2 | Програма навчання | Навчання проводять відповідно до вимог державних стандартів освіти, типових навчальних планів і програм, стандартів вищої освіти (ст. 1, 8 Закону № 4312) | Не регламентовані |
| 3 | Строки навчання | Установлені державними стандартами освіти | |
| 4 | Документ, який видають за підсумками навчання | Документ про освіту встановленого зразка* (ст. 1, ч. 6 ст. 6 Закону № 4312) | Довідка від роботодавця або свідоцтво встановленого зразка** |
| * Зразки документів про професійну (професійно-технічну) освіту див. у постанові КМУ від 22.07.2015 р. № 645, а про вищу освіту — у наказі Міносвіти від 12.05.2015 р. № 525. ** У деяких випадках результати неформального навчання вимагають підтвердження в порядку, затвердженому постановою КМУ від 15.05.2013 р. № 340. Підтвердження кваліфікації здійснюється за робітничими професіями, зазначеними в Класифікаторі професій ДК 003:2010. Працівникові, що підтвердив кваліфікацію, видають свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації за результатами неформального професійного навчання. | |||
Для найманих працівників робітничих професій формами формального навчання є (ч. 6 ст. 6 Закону № 4312 і пп. 2.3 — 2.5 Положення № 127):
— первинна професійна підготовка — це професійно-технічне навчання осіб, які раніше не мали робітничої професії, що забезпечує рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної професійної діяльності;
— перепідготовка — це професійне (професійно-технічне) навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією працівниками, які здобули первинну профпідготовку;
— підвищення кваліфікації — професійне (професійно-технічне) навчання працівників, що дає змогу розширювати і поглиблювати раніше здобуті знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.
У свою чергу, співробітники, які належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, можуть проходити перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації (ч. 6 ст. 6 Закону № 4312).
Формальне навчання проводиться в різних формах — денній, вечірній (змінній), очно-заочній, дистанційній, екстернатній, з відривом або без відриву від виробництва, а також за індивідуальним навчальним планом (ч. 1 ст. 7 Закону № 4312).