Скорочення діяльності: а ви попередили за 2 місяці?

Неоднозначний лист, який викликав у нас суперечливі почуття. З одного боку, хочеться сказати: «а ми ж вас попереджали!», з іншого, зважаючи на масштаби проблеми, готові були помилитися в своїх висновках. Але…

Почнемо з початку.

Статтею 47¹ Закону про зайнятість* гарантовано отримання допомоги по частковому безробіттю на період карантину працівникам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) діяльності через проведення COVID-заходів.

* Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI.

Така допомога надається за зверненням роботодавця для її виплати працівникам.

Оскільки на початку роздавання допомоги по частковому безробіттю на період карантину у роботодавців виникало багато запитань щодо умов її отримання, ми звернулися до Мінекономрозвитку із запитанням: що слід розуміти під зупиненням (скороченням) діяльності для цілей Закону про зайнятість?

І ось отримали відповідь.

На відміну від Держпраці, яка дійшла висновку**, що оскільки у КЗпП нічого не сказано про зупинення (скорочення) діяльності у зв’язку з COVID-19, то на нього можна забити, Мінекономрозвитку пішло іншим шляхом.

** Лист від 08.05.2020 р. № 3171/1/3.1-20, № 33/12/2213-20.

У листі, що коментується, міністерство звернулось до КЗпП.

На думку відомства, при скороченні діяльності через проведення карантинних заходів доцільно запроваджувати саме неповний робочий час (ст. 56 КЗпП).

Звісно, для того щоб у працівників з’явилося право на допомогу по частковому безробіттю, неповний робочий час повинен бути уведений з ініціативи роботодавця. А це можливо лише з попередженням за два місяці. Винятків із цього правила ст. 32 КЗпП не містить.

Це підтверджує Мінекономрозвитку в листі, що коментується. В ньому зазначено, що при запровадженні неповного робочого часу у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі у разі скорочення виробництва через проведення карантинних заходів, працівник, який виконував роботу з урахуванням нормальної тривалості робочого часу, повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці до такого запровадження.

Тож про скорочення діяльності та встановлення неповного робочого часу, наприклад, у березні працівники повинні були бути повідомлені у січні з дотриманням двомісячного строку попередження. ☹

А якщо не попередили? Таке порушення відноситься до інших порушень трудового законодавства та може коштувати роботодавцеві у загальному випадку 1 мінзарплату.

Проте, хочеться вірити, що Держпраці дотримає свого слова та не буде штрафувати за відсутність попередження.