Підприємству донарахували податки: чи можна стягнути їх з директора?

* reyestr.court.gov.ua/Review/106774337

Суть спору

Підприємство намагалося стягнути збитки зі свого колишнього директора. Збитки ці складалися з суми донарахувань (щодо податку на прибуток та ПДВ) та штрафних санкцій. Кошти юрособі донарахували в рамках документальної планової виїзної перевірки. Штрафи та донарахування оскаржувалися у суді, однак на етапі апеляції підприємство програло, податкові повідомлення-рішення (далі — ППР) не скасували.

Вимогу про відшкодування усіх сум юрособа надала директору вже після його звільнення. Потім, оскільки директор нічого не заплатив, підприємство звернулося до господарського суду.

Позиція сторін

Підприємство. Представник підприємства наполягав на тому, що колишній директор винний у тому, що підприємству донарахували податок на прибуток та ПДВ, а також застосували штрафні санкції. Зазначав про його протиправну діяльність. Посилався на статут, у якому зазначено, що директор, зокрема:

— несе персональну відповідальність за виробничу, господарську та фінансову діяльність юрособи;

— самостійно, без відповідного рішення зборів учасників, має право вчиняти всі без винятку правочини та чинить юридичні дії від імені юрособи без обмежень по сумі;

— підписує всі фінансові документи від імені юрособи.

Також зазначав, що директор не забезпечив наявність первинних документів щодо транспортування та зберігання продукції підприємства на виконання певних договорів. А саме це призвело до донарахувань та штрафів.

Крім того, намагався довести, що через директора було укладено договір з контрагентом, якого визнали фіктивним. Однак ☺ йому не вдалося довести причинно-наслідковий зв’язок між бездіяльністю директора та тим, що він уклав такий договір. Причому ще у суді першої інстанції.

Колишній директор. Директор вказував, що підприємство-позивач не довело його вину. Також зазначав про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між утворенням збитків та бездіяльністю (або діями) відповідача на посаді керівника. Крім того, вже в касаційній скарзі він звертав увагу на те, що, зокрема:

— в діях директора відсутні ознаки особистої заінтересованості чи зловживання своїми посадовими обов`язками за власним умислом. Юрособа сприяла заподіянню збитків, оскільки єдиним її засновником є колишній чоловік відповідачки, що достеменно знав про те, що директор не має відповідної професійної освіти, і ініціював господарський спір після того, як були погіршені сімейні відносини та розірвано шлюб;

— не застосували норми ст. 1193 ЦКУ щодо зменшення розміру шкоди, оскільки заподіянню збитків сприяла сама юрособа. Єдиний засновник юрособи самостійно укладав договір, який є нікчемним правочином, затверджував щорічні звіти та баланси, особисто не виконував положення статуту щодо здійснення фінансового та бухгалтерського контролю, чим сприяв у заподіянні шкоди;

— суди попередніх інстанцій не врахували висновків з деяких постанов ВС (наприклад, постанови Великої Палати ВС від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та ВС від 19.02.2020 у справі № 904/3852/18).

Вирішення справи судом

Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Судді вирішили стягнути з директора суму донарахованих ПДВ та податку на прибуток, а також штрафних санкцій у меншому розмірі. Усе тому, що, як ми зазначили вище, представник юрособи не зміг довести причинно-наслідковий зв’язок між діями директора щодо укладення договору з фіктивним госпсуб’єктом та донарахуваннями.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та прийняв рішення про збільшення суми відшкодування збитків.

При цьому судді зауважили, що:

1) витрати, які мусить зробити юрособа для сплати податків, не є збитками. Усе тому, що сплата податків та зборів у строки та розмірах, установлених у ПКУ, є обов’язком платника (п.п. 16.1.4 ПКУ);

2) для стягнення з директора відшкодування нарахованих підприємству штрафів недостатньо прийняття ППР та набрання законної сили рішенням суду, яким таке ППР не скасували. Треба, щоб з підприємства ці штрафи вже стягнули у примусовому порядку або воно їх сплатило добровільно. Причина: до складу збитків, які підлягають відшкодуванню, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною (ч. 1 ст. 224 ГКУ). У випадку, який ми з вами розглядаємо, суди не встановили і юрособа-позивач не доводила, що заявлені до відшкодування суми штрафів були вже сплачені.

Думка редакції

Спочатку нагадаємо, що директор може нести дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність за свої порушення. Його також можуть притягнути до матеріальної відповідальності, як і будь-якого працівника.

При цьому штрафи, які передбачені, наприклад, ПКУ, застосовуються безпосередньо до юридичної особи.

Тим не менш,

Тобто працюватиме не трудове, адміністративне або кримінальне законодавство, а цивільне і господарське.

Однак зауважте такі моменти.

По-перше, для застосування будь-якого виду відповідальності (у тому числі відшкодування збитків) мають бути усі необхідні елементи. Якщо ми говоримо про відшкодування збитків, то це:

— протиправна поведінка. Тобто порушення директором своїх обов’язків;

— збитки (шкода). А це, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

— причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та збитками (шкодою). Тобто саме протиправні дії директора призвели до шкоди;

— вина особи, яка заподіяла збитки (шкоду).

По-друге, для відшкодування збитків директором керуватися потрібно ще й ч. 2 ст. 89 ГКУ. Це — спеціальна норма. Там, зокрема, зазначено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані юрособі її діями (бездіяльністю) у разі, якщо така посадова особа:

— зобов’язана була вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов’язків (бездіяльність);

— діяла з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

— діяла з порушенням порядку попереднього погодження своїх дій або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, установлених в установчих документах юрособи;

— для дотримання процедури попереднього погодження своїх дій або іншої процедури прийняття рішення щодо погодження така особа подала недостовірну інформацію.

— вчинила інші винні дії, які спричинили збитки.

До речі, для директорів ТОВ ще більш спеціальними будуть норми ч. 2 та 3 ст. 40 Закону про ТОВ*, які за своєю суттю подібні до ст. 89 ГКУ. Йдеться про те, що члени виконавчого органу товариства, а також члени його наглядової ради (якщо у ТОВ є такий орган) несуть відповідальність за збитки, завдані товариству їх діями або бездіяльністю. Директора або члена наглядової ради буде звільнено від відповідальності, якщо він доведе, що в його діях або бездіяльності немає вини.

* Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VII.

Верховний Суд у цій справі не посилався на ст. 40 Закону про ТОВ лише тому, що йшлося про період, коли цей Закон ще не набрав чинності.

По-третє, як бачимо, сплачені донарахування з податків і зборів не можуть вважатися збитками підприємства. Тобто якщо в рамках перевірки було здійснено донарахування, то навіть за наявності вини директора ці суми не можна стягувати в рамках відшкодування збитків.

По-четверте, відшкодування збитків у рамках цивільного та господарського законодавства слід відрізняти від матеріальної відповідальності відповідно до КЗпП. Матеріальна відповідальність для директора у більшості випадків є обмеженою. Тобто стягнути з нього в рамках трудових відносин кошти можна у сумі не більше середнього місячного заробітку. Але є виключний перелік випадків, коли керівники можуть нести і повну матвідповідальність (тобто в обсязі всієї шкоди). Зокрема, якщо:

— він виконуватиме повноваження осіб, які включені до переліку тих, з ким укладається договір про повну матеріальну відповідальність (наприклад, касир). Сама посада директора до такого переліку не внесена (див. постанову Госкомітету Ради міністрів СРСР з праці та соцпитань та Секрітариату ВЦРПС від 28.12.77 № 447/24, діє в Україні на підставі постанови ВРУ від 12.09.91 № 1545-XII). Інше законодавство так само не передбачає покладання на директора повної матвідповідальності;

— в його діях будуть ознаки кримінального правопорушення (це має бути підтверджено вироком суду, який набрав законної сили);

— керівник винний у несвоєчасній виплаті зарплати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати. Однак виключно за умови, що держ- та місцеві бюджети, юрособи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством;

— він винний у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу тощо (повний перелік див. у ст. 134 КЗпП).

Що ж до відшкодування збитків, про яке йдеться у судовому рішенні, то підстави дещо інші. Про них ми вказали вище.

Отже, якщо підприємству донарахували податки, то їх суму стягнути з директора не можна. Штрафні ж санкції можуть стати частиною збитків, але важливо, щоб вони були вже сплачені підприємством (добровільно або примусово). Проте якщо стягнення відбуватиметься у рамках трудового законодавтсва, то, скоріше за все, йтиметься про відповідальність у межах середнього місячного заробітку.