12.02.2024
Закон про РРО, як випливає з його преамбули, регулює застосування РРО/ПРРО* у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Його дія поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
* Далі про ПРРО не згадуємо, бо в контексті цієї статті немає жодного значення, який саме реєстратор — програмний чи класичний застосовується.
Впевнені, дехто заперечуватиме, що неприбуткові організації (НПО) є суб’єктами господарювання, дехто вчепиться за слово «торгівля» і наполягатиме, що НПО — ніякі не торгаші ☺, а тому про застосування ними РРО говорити, мовляв, узагалі недоречно…
Насправді ж, НПО теж можна вважати суб’єктами господарювання. А поняття «сфера торгівлі» означає не якийсь із різноманітних торгових видів діяльності (оптова/роздрібна торгівля, матеріально-технічне постачання та збут тощо), а підкреслює суть операції — надання неприбутківцем чогось матеріального чи нематеріального за грошову компенсацію (див. також БЗ 109.01). Тож відкинемо всі сумніви, а ліпше конкретизуємо далі, коли НПО мають застосовувати РРО при отриманні готівки, а коли ні.
Чинне законодавство наказує проводити через РРО лише розрахункові операції (п. 1 ст. 3 Закону про РРО). У свою чергу, розрахунковою операцією є, зокрема, приймання готівкових коштів та платіжних карток за продані суб’єктом господарювання товари чи послуги (ст. 2 Закону про РРО).
Із наведених норм можна дійти декількох висновків.