29.01.2024
Рахувати МПЗ мають практично всі платники сільгоспЄП. Адже МПЗ рахують тільки тоді, коли особа володіє, використовує у своїй діяльності сільгоспугіддя, тобто ріллю, сіножаті, пасовища та багаторічні насадженнями і перелоги (пп. 14.1.1142 та 14.1.233 ПКУ). Щоб бути платником сільгоспЄП, аграрій обов’язково повинен мати у власності або у користуванні сільгоспугіддя та/або землі водного фонду.
Отже, з цього випливає, що
із числа платників сільгоспЄП не рахують МПЗ тільки ті аграрії, які використовують у діяльності виключно землі водного фонду (тобто займаються виключно рибництвом)
Якщо ж у аграрія є сільгоспугіддя (навіть зовсім мізерний обсяг), то йому розрахунку МПЗ не уникнути.
Водночас той факт, що платник сільгоспЄП має та/або користується сільгоспугіддями, ще не говорить, що він точно має рахувати МПЗ за всі ці землі. Справа в тому, що за деякі сільгоспугіддя платники сільгоспЄП МПЗ рахувати не будуть. Мова йде про:
1) сільгоспугіддя, які платник сільгоспЄП (як юрособа, так і ФОП) передає у користування іншим особам, в тому числі й іншим суб’єктам господарювання. Річ у тому, що за загальним правилом у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування МПЗ визначає фактичний користувач угідь (наприклад, останній суборендар). На це прямо вказує п. 381.3 ПКУ.
Тому якщо платник сільгоспЄП за якісь землі не бажає рахувати МПЗ, то їх варто передати в користування іншим особам;
2) сільгоспугіддя, які належать на праві власності чи користування фізособам, що заснували цей ФОП, і такі землі станом на 1 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів (п. 381.2 ПКУ). За ідеєю, мова йде в основному про присадибні ділянки та дачні ділянки, які знаходяться в межах населених пунктів. За такі сільгоспугіддя, якщо ФОП використовує їх у своїй діяльності, МПЗ рахувати не слід;