28.04.2025
Податкове законодавство України, серед іншого, ґрунтується на цілій низці принципів. Перелік таких принципів наведено у п. 4.1 ПКУ. Одним із них є презумпція правомірності рішень платника податку (п.п. 4.1.4 ПКУ). Суть цього принципу зводиться до того, що коли норми закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків.
Для підкріплення дії цього принципу існує ще п. 56.21 ПКУ, в якому також ідеться про те, що
у разі коли норма ПКУ чи іншого нормативно-правового акта суперечать одна одній та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків, рішення приймається на користь платника податків
Наявність згадки про презумпцію правомірності у п.п. 4.1.4 і п. 56.21 ПКУ дають право говорити, що у платника податків є право оскаржити прийняті рішення контролюючого органу в адміністративному або судовому порядку, якщо у нього є альтернативна думка, що ґрунтується на тих самих положеннях законодавства, спираючись на які контролери зробили інші різні (можливо, у тому числі неприємні для такого платника) висновки.