28.04.2025

Використовуємо презумпцію правомірності дій платника податків

Всім відомо про те, що положення нормативно-правових актів, які регулюють справляння податків і зборів, містять неоднозначності, суперечності, колізії і тому їх можна трактувати у будь-який бік. І цими прогалинами іноді користуються податківці, щоб просунути свою позицію. Хоча у випадку неоднозначного трактування законодавчих норм перевага має бути саме на боці платників податку. Про те, чому так має відбуватися і як це використовувати на практиці, ми і поговоримо далі.

Податкові принципи

Податкове законодавство України, серед іншого, ґрунтується на цілій низці принципів. Перелік таких принципів наведено у п. 4.1 ПКУ. Одним із них є презумпція правомірності рішень платника податку (п.п. 4.1.4 ПКУ). Суть цього принципу зводиться до того, що коли норми закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків.

Для підкріплення дії цього принципу існує ще п. 56.21 ПКУ, в якому також ідеться про те, що

у разі коли норма ПКУ чи іншого нормативно-правового акта суперечать одна одній та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків, рішення приймається на користь платника податків

Наявність згадки про презумпцію правомірності у п.п. 4.1.4 і п. 56.21 ПКУ дають право говорити, що у платника податків є право оскаржити прийняті рішення контролюючого органу в адміністративному або судовому порядку, якщо у нього є альтернативна думка, що ґрунтується на тих самих положеннях законодавства, спираючись на які контролери зробили інші різні (можливо, у тому числі неприємні для такого платника) висновки.