13.10.2025
Насамперед уточнимо, що забезпечення (резерв) на виконання гарантійних зобов’язань (під майбутні витрати з гарантійного обслуговування, гарантійного ремонту, гарантійної заміни бракованого товару / продукції) потрібно створювати незалежно від того, чим передбачена гарантія — законодавством чи умовами договору. Статус документа, що зобов’язує, тут жодної ролі не відіграє.
Проте формують гарантійне забезпечення (як і будь-яке інше) тільки тоді, коли відповідне зобов’язання вже виникло. Тобто після продажу гарантійного товару / продукції, передачі гарантійних робіт. А от якщо гарантійне забезпечення не створювалось у відповідному періоді, це є обліковою помилкою (див. лист Мінфіну від 22.04.2016 № 31-11410-06-5/11705).
Заразом згідно з нормами п. 7 розд. I НП(С)БО 25 «Спрощена фінансова звітність» у мікропідприємств та непідприємницьких товариств є право вибору —створювати / не створювати забезпечення наступних витрат і платежів (і, зокрема, на виконання гарантійних зобов’язань). Своє рішення такі підприємства мають закріпити в наказі про облікову політику. Докладніше про це див. статтю «Резерви та забезпечення: які та коли потрібно створювати?» // «Податки & бухоблік», 2025, № 82.
Порядок розрахунку суми гарантійного резерву ні НП(С)БО 11 «Зобов’язання», ні будь-яким іншим нормативним документом не визначено. Тому
методику розрахунку суми гарантійного забезпечення підприємство розробляє самостійно і прописує її в обліковій політиці
(див. лист Мінфіну від 22.04.2016 № 31-11410-06-5/11705).
На практиці зазвичай розмір забезпечення на виконання гарантійних зобов’язань встановлюють у відсотках до доходу від реалізації продукції (товарів, робіт). Тут минулою подією, що створює зобов’язання, є сам факт продажу продукції (товарів, робіт) з гарантією.