Між обліком витрат і калькуляцією фактичної собівартості продукції існує тісний взаємозв’язок і взаємозалежність. Це виявляється, з одного боку, в тому, що підставою для обчислення собівартості продукції є дані бухгалтерського обліку витрат на виробництво, з іншого боку, облік витрат організовується з такою деталізацією, яка необхідна для калькуляції, контролю та управління собівартістю.
Під об’єктом калькуляції розуміють той об’єкт, фактичну собівартість якого необхідно обчислити, деякий продукт виробництва даного підприємства в цілому, його підрозділів, технологічних фаз, стадій, переділів тощо. Інакше кажучи, об’єктами калькуляції собівартості слугують окремі види продукції, що випускаються підприємством, роботи, послуги, продукція окремого підрозділу підприємства, уся товарна продукція підприємства (наприклад, деталь — для машинобудування, деяка кількість чавуну або сталі певної марки (наприклад, тонна) — для металургії тощо).
Вимірником об’єкта калькуляції є калькуляційна одиниця — у чому вимірюється кількість об’єктів калькуляції. Її вибір залежить від особливостей виготовлення продукції, обширності номенклатури, застосовуваних одиниць виміру, чинних стандартів і технічних умов на вироби, що виготовляються.
Відмінності в характері виготовлюваної продукції, технологічних процесів, організації виробництва зумовлюють різноманіття калькуляційних одиниць, які можуть бути зведені в 7 груп:
1) натуральні одиниці — відповідають одиницям виміри, в яких цю продукцію планують, обліковують і реалізують споживачам (штуки, тонни, кілограми, літри, метри, кубічні метри, погонні метри, кіловат-години тощо);
2) умовно-натуральні одиниці (знеособлені та укрупнені) — застосовують для проміжної калькуляції сукупності однорідної продукції (100 пар взуття певного виду, кубічні метри залізобетонних виробів, тонна чавуну певного виду, машинокомплект, 100 умовних банок консервів тощо);
3) умовні (наведені) одиниці — використовують для калькуляції продукції, вміст корисної речовини в натуральній одиниці якої може коливатися (мінеральні добрива за вмістом корисної речовини (азоту, фосфору, калію), спирт міцністю 100 градусів, вода повністю дистильована тощо);
4) вартісні одиниці — витрати на одну гривню товарної продукції в цінах випуску або реалізації, 1000 грн. консультаційних послуг (аудитори), 1000 грн. придбаних цінних паперів або доходу від перепродажу цінних паперів (професійні учасники ринку цінних паперів) тощо;
5) одиниці часу — машино-зміна, машино-година, нормо-година, людино-година;
6) одиниці робіт (виконані роботи та послуги) — як калькуляційна одиниця застосовують у виробництвах, зайнятих будівництвом, ремонтом, наданням транспортних послуг тощо (одна тонна перевезеного вантажу, сто метрів дорожнього покриття, тонно-кілометр тощо);
7) експлуатаційні одиниці — техніко-економічний показник як калькуляційну одиницю використовують для порівняння витрат на одиницю споживчої корисності однорідних виробів (потужність, продуктивність, параметри продукції (потік повітря певної потужності)).
Перелік основних калькуляційних одиниць та об’єктів калькуляції встановлено Методрекомендаціями № 373.
На підприємствах для калькуляції собівартості з усього комплексу калькуляційних одиниць перевагу віддають одному вимірнику, який розглядають як основний. Як правило, він збігається з одиницею виміру, прийнятою у стандартах чи технічних умовах на відповідний вид продукції та у плані виробництва продукції в натуральному вираженні обсягу продукції (робіт). Якщо для певного виду продукції використовують двох вимірників (наприклад, тонни і квадратні метри, штуки та одиниці потужності), у цих випадках як калькуляційна одиниця слугує одна з цих одиниць.
На підприємствах деяких галузей промисловості, що випускають широку номенклатуру продукції, об’єкти калькуляції укрупнюють, тобто планові та звітні калькуляції складають на групу однорідних виробів. При цьому майте на увазі: у групи об’єднують тільки вироби, що виробляються з однорідної сировини та із застосуванням однакових технологічних процесів. Таке укрупнення об’єктів калькуляції поєднують з можливістю обчислення (за допомогою економічно обґрунтованих методів) собівартості окремих видів, уключених до відповідної групи.
На практиці нерідко об’єкти обліку витрат і калькуляції між собою збігаються. У цьому випадку для обчислення собівартості одиниці продукції загальну суму витрат за об’єктом обліку ділять на кількість виготовлених виробів. У разі ж їх невідповідності для визначення собівартості одиниці об’єкта калькуляції витрати за об’єктами обліку підсумовують, і отриманий результат ділять на кількість виготовленої продукції. Тоді об’єкти обліку витрат є частиною (часткою) об’єкта калькуляції.
На промислових підприємствах, крім продукції основного виробництва, калькулюють також продукцію допоміжних виробництв*, за винятком випадків, коли її виробляють у невеликих кількостях і повністю споживають усередині підприємства. За продукцією допоміжних виробництв використовують калькуляційні одиниці, що застосовуються для однойменних виробів і послуг на спеціалізованих підприємствах.
* Про організацію обліку витрат допоміжних виробництв ви можете прочитати на с. 34 цього номера.
Для цехів допоміжного виробництва калькуляційні одиниці певного виду робіт встановлено Методрекомендаціями № 373.
Обрані виходячи з особливостей діяльності об’єкти обліку та калькуляційні одиниці підприємство має затвердити розпорядчим документом по підприємству.