Як правило, допоміжні виробництва за своїм економічним змістом схожі на загальновиробничі служби. Ви запитаєте: «Чим?». Хоча б тим, що спрямовані вони на діяльність, необхідну для обслуговування виробництва. Виділення допоміжного виробництва в самостійний вид здійснюють у тих випадках, коли обсяг робіт настільки великий, що вимагає вичленення самостійного підрозділу. Наприклад, ремонт верстатів здійснюють не всередині цеху, а силами ремонтного цеху, доставку матеріалів здійснюють не силами служби постачання, а самостійним автогосподарством тощо.
Організаційна відокремленість і наявність робіт «на сторону» означають необхідність калькуляції собівартості одиниці обсягу робіт. При цьому витрати допоміжних виробництв розподіляють на собівартість основної продукції не пропорційно деякій умовній базі розподілу (як це роблять для загальновиробничих витрат). А як же тоді? Прямим рахунком шляхом множення натурального обсягу спожитих ресурсів на собівартість цих ресурсів.
ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ
При організації обліку витрат допоміжного виробництва встановлюють:
— перелік допоміжного, побічного та інших видів виробництва, за якими ведуть окремий облік витрат;
— перелік статей обліку витрат і склад витрат, що включаються до кожної статті по кожному виробництву;
— об’єкти калькуляції собівартості продукції і послуг, а також способи включення витрат допоміжного виробництва до витрат основного виробництва підприємства тощо.
Крім того, вирішують питання обліку та розподілу витрат з організації виробництва та управління.
Визначаючи перелік видів допоміжного виробництва, за якими слід вести облік, необхідно мати на увазі, що якщо виробництво невелике і витрати незначні, то їх можна обліковувати безпосередньо у складі відповідних накладних (загальновиробничих) витрат основного виробництва.
При цьому детальний перелік витрат за кожною статтею обліку підприємство визначає самостійно. Витрати з організації виробництва та управління обліковують окремо по кожному виробництву. Між видами продукції їх розподіляють за допомогою способів, установлених у розпорядчих документах підприємства. Питання калькуляції також вирішують на розсуд підприємства.
Майте на увазі: чимало питань організації обліку допоміжних виробництв, наприклад обліку основних витрат, загальновиробничих витрат, контролю виробничих втрат, зведеного обліку, вирішують приблизно так, як і в основному виробництві.
Організація обліку витрат починається з визначення складу основного та допоміжного виробництва на підприємстві, вибору об’єктів калькуляції (див. с. 3) і методів обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції (див. с. 11) у кожному з цехів.
Якщо цехи основного виробництва безпосередньо займаються виготовленням продукції, що реалізовується на сторону, то допоміжне виробництво покликане обслуговувати основне виробництво. Витрати допоміжного виробництва на випуск продукції, виконання робіт і послуг для основного виробництва потрібно розподілити і включити до собівартості відповідних видів продукції основного виробництва або віднести до складу загальновиробничих та адміністративних витрат, витрат на збут, інших витрат операційної діяльності залежно від функціонального призначення витрат.
При цьому відпуск продукції, виконання робіт і надання послуг допоміжними виробництвами основному виробництву, іншим допоміжним виробництвам підприємства, для адміністративних і збутових потреб, невиробничих цілей, здійснюють за фактичною виробничою собівартістю. Відповідну частину адміністративних витрат і витрат на збут обліковують для визначення ціни тільки на ту частину продукції і послуг, яку відпускають на сторону іншим підприємствам.
Для визначення собівартості продукції, робіт і послуг допоміжних виробництв необхідно знати загальні вартісні витрати на їх випуск та обсяг наданих послуг у кількісному вимірі в цілому та за напрямами. Так, у паросилових, компресорних, енергетичних та інших цехах обсяг виробленої і відпущеної продукції визначають за даними лічильників, а також на основі технічних розрахунків. Обсяг виконаних робіт ремонтно-механічного цеху визначають за даними актів приймання робіт, а транспортного — за даними маси вантажу і відстані перевезень, що зазначаються в подорожніх листах. Кількість продукції, виготовленої інструментальним цехом, визначають за накладними, якими оформляють надходження інструментів та устаткування на склад.
Калькуляцію собівартості продукції цехів допоміжних виробництв здійснюють методами, розглянутими на с. 11. При цьому в різних виробництвах можна застосовувати різні методи.
Для узагальнення інформації про витрати на виробництво відповідно до Плану рахунків використовують рахунок 23 «Виробництво». Для обліку витрат допоміжних виробництв у межах цього рахунка рекомендуємо відкрити окремий субрахунок «Допоміжні виробництва». Аналітичний облік за цим субрахунком необхідно вести за кожним окремим цехом (дільницею, виробництвом). Це може бути субрахунок другого порядку або облік без відкриття додаткових субрахунків (виходячи з особливостей обраного методу обліку витрат на виробництво (наприклад, у розрізі замовлень, видів продукції тощо)).
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ ДОПОМІЖНИХ ВИРОБНИЦТВ
У першу чергу пропонуємо вам розглянути облік витрат у допоміжних виробництвах, що випускають однорідну продукцію. У таких виробництвах витрати обліковують тільки за калькуляційними статтями. Собівартість одиниці продукції при цьому обчислюють діленням суми витрат на виробництво за місяць на число одиниць виробленої продукції. Зауважте: із загальної кількості продукції (кожного виду) виключають спожиту протягом місяця продукцію на власні потреби. Тобто в цьому випадку застосовують однопередільний (простий) метод калькуляції.
Простий метод обліку витрат і калькуляції собівартості може застосовуватися, наприклад, в енергетичних цехах. При цьому слід ураховувати, що в енергетичних цехах промислових підприємств є, як правило, декілька ділянок (відділень), що виробляють певний вид енергії. Облік витрат при цьому ведуть окремо за кожною з таких ділянок. Витрати на утримання заводських енергетичних комунікацій (мереж) відносять на собівартість відповідного виду енергії.
Важливий момент: загальновиробничі витрати в допоміжних цехах обліковують безпосередньо на аналітичних субрахунках, що відкриваються для кожного з таких виробництв, до субрахунку «Допоміжні виробництва» рахунка 23 «Виробництво». Тобто не на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»! Його в цьому випадку не використовують, оскільки ці витрати тут є прямими.
Наведемо приклад визначення вартості електроенергії, переданої електропідстанцією.
Приклад. Витрати на утримання електропідстанції за місяць склали 42024 грн.
Усього за місяць отримано електроенергії 1095 тис. кВт/год. На потреби самої електропідстанції витрачено 65 тис. кВт/год.
Собівартість передачі 1 тис. кВт/год. електроенергії становить: 42024 : (1095 - 65) = 40,80 (грн.).
Послуги допоміжних цехів, виконані для інших підрозділів підприємства, необхідно відповідним чином розподілити. Здійснюють такий розподіл на підставі обраної бази.
Розподілені витрати допоміжних виробництв групують у відомостях за споживачами продукції. За їх даними здійснюють записи на рахунках за списанням витрат допоміжних виробництв.
З виробництвами, що випускають однорідну продукцію, розібралися, саме час перейти до речей трохи складніших.
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ У ДОПОМІЖНИХ ВИРОБНИЦТВАХ, що ВИПУСКАЮТЬ РІЗНОРІДНУ ПРОДУКЦІЮ
Якщо в допоміжних цехах виробляють різнорідну продукцію, то облік витрат потрібно вести за видами продукції або окремими роботами, а всередині них — за статтями витрат.
У ремонтно-механічних цехах облік витрат на виробництво та калькуляцію собівартості продукції, як правило, здійснюють позамовним методом у розрізі замовлень за статтями витрат. Замовлення відкривають на кожен ремонтований об’єкт. При цьому методі обліку собівартістю продукції є сума витрат, облікованих за замовленням. На деяких підприємствах в обліку капітального ремонту обладнання успішно застосовують принципи нормативного методу. Пов’язано це з тим, що велика кількість замовлень на ремонти не завжди забезпечує правильність віднесення на кожен з них витрат на матеріали і зарплату.
Нормативну собівартість ремонту механічного обладнання (металоріжучого, підйомно-транспортного тощо) установлюють на одиницю ремонтної складності, енергетичного ж — на відповідні об’єкти ремонту (електроустаткування верстатів, кранів тощо). Відхилення фактичної собівартості ремонту від нормативної відносять тільки на закінчені об’єкти. Незавершене виробництво у свою чергу оцінюють тільки за нормативною вартістю.
Фактичні витрати за місяць за річним замовленням на виконання ремонтних робіт щомісячно (навіть якщо роботи повністю не завершені) списують на витрати цеху-замовника.
Інструментальні цехи промислових підприємств характеризуються дрібносерійним виробництвом і коротким виробничим циклом. Облік витрат на виробництво в цих цехах організовують за позамовним або нормативним методом. Окремі замовлення при цьому відкривають або на кожну партію інструменту та устаткування, або на серію інструменту, що виготовляється, — за замовленнями або партіями інструменту, що виготовляється.
Зведений облік витрат на виробництво в інструментальних цехах ведуть за групами однорідних виробів і статтями витрат з підрозділом на витрати за нормами та відхиленнями від норм. Фактичну собівартість обчислюють шляхом множення планової (нормативної) собівартості на коефіцієнт (індекс) відхилень, установлений за групами виробів і статтями витрат
Допоміжні виробництва на промислових підприємствах, як правило, пов’язані між собою наданням зустрічних послуг. Так, транспортний цех надає послуги з перевезень усім цехам допоміжних виробництв, а сам користується послугами і продукцією ремонтно-механічного, енергетичного та інших цехів.
Взаємне обслуговування цехів допоміжних виробництв визначає особливості і породжує труднощі в обчисленні собівартості їх продукції, робіт і послуг. У цих випадках загальні витрати і собівартість одиниці продукції того чи іншого цеху можна визначити тоді, коли буде заздалегідь визначена собівартість взаємних послуг. Наприклад, при взаємозв’язку «транспортний цех — ремонтний цех» для обчислення собівартості робіт ремонтного цеху необхідно знати собівартість послуг з транспортування. Для визначення собівартості транспортних послуг треба знати собівартість виконаних робіт ремонтного цеху.
При цьому можливе застосування таких методів проведення калькуляції:
1. Метод послідовного розподілу;
2. Метод одночасного розподілу.
Якщо використовують метод послідовного розподілу, калькуляцію витрат починають з тих цехів, які найменше споживають послуг інших основних і допоміжних виробництв. Тільки після цього калькулюють витрати цехів, що споживають витрати цих (уже «прокалькульованих») цехів. Це роблять з тією метою, щоб більш-менш достовірно визначити в кінцевому підсумку собівартість виробництва продукції (робіт, послуг).
Послідовність калькуляції при цьому здійснюють у такому порядку:
1) «Енергетичний цех»;
2) «Транспортний цех»;
3) «Ремонтно-механічний цех»;
4) «Природоохоронні споруди»;
5) «Цехи основного виробництва».
При використанні методу одночасного розподілу виникає необхідність складання та вирішення систем алгебраїчних рівнянь з двома невідомими.
Ураховуючи складність таких розрахунків, оцінку взаємних послуг одного з взаємопов’язаних виробництв здійснюють умовно за плановою собівартістю звітного року або за фактичною собівартістю попереднього року (місяця).
Існує декілька варіантів застосування планових показників при формуванні витрат допоміжних цехів. Припустимо, транспортний і ремонтний цехи надають один одному послуги. У цьому випадку планові показники можуть установлюватися таким чином:
1. Установлюють планову (нормативну) вартість послуг, що надаються цехом. Тобто до складу загальновиробничих витрат, наприклад, ремонтного цеху, уключають планову собівартість послуг транспортного цеху.
2. Установлюють планову (нормативну) ціну одиниці послуг, що надаються. У цьому випадку вартість послуг, що надаються транспортним цехом ремонтному, визначають виходячи з фактичної кількості та планової (нормативною) ціни.
3. Установлюють плановий відсоток (або планову суму) загальновиробничих витрат за цехом, який надає послугу. Тобто вартість послуг транспортного цеху формують виходячи з планової величини загальновиробничих витрат.
Планові (нормативні) показники, що застосовуються для визначення вартості послуг допоміжних цехів, можуть установлювати на рівні фактичного значення попереднього місяця.
Далі ознайомтеся з прикладом розрахунку витрат допоміжних виробництв при взаємному обслуговуванні способом установлення планової ціни одиниці послуг, що надаються.
Приклад. Для розрахунку прийнято такі умовні дані:
1. Фактичні витрати ремонтно-механічного цеху (без вартості послуг транспортного цеху) у звітному періоді склали 98598 грн., витрати транспортного цеху (без вартості послуг ремонтно-механічного цеху) за цей самий період — 136847 грн.
2. Здійснено роботи ремонтно-механічним цехом — 9000 ремонто-годин; із них 200 ремонто-годин — для транспортного цеху.
3. Виконано робіт транспортним цехом в обсязі 10300 машино-годин, з них для ремонтно-механічного цеху — 30 машино-годин.
4. Планова собівартість 1 машино-годин становить 13,40 грн.
Визначення і списання собівартості робіт за взаємним обслуговуванням виробництв здійснюють у такому порядку:
1. Списують вартість послуг транспортного цеху, здійснених для ремонтно-механічного за плановою собівартістю в сумі 402 грн. (30 машино-годин х 13,40 грн.).
2. Визначають загальну фактичну собівартість ремонтних робіт у сумі 99000 грн. (98598 грн. + 402 грн.). Виходячи з цього фактична собівартість 1 ремонто-годин дорівнює 11 грн. (99000 грн. : 9000 ремонто-годин).
3. Списують вартість ремонтних робіт за фактичною собівартістю, відпущену:
а) транспортному цеху — 2200 грн. (11 грн. х 200 ремонто-годин);
б) іншим цехам — 96800 грн. (11 грн. х 8800 ремонто-годин, або 99000 грн. - 2200 грн.), де 8800 ремонто-годин складають різницю між 9000 ремонто-годин виконаних робіт у цілому і 200 ремонто-годин виконаних робіт для транспортного цеху.
4. Визначають і списують фактичну собівартість робіт, виконаних транспортним цехом для інших цехів: 138645 грн. (136847 грн. - 402 грн. + 2200 грн.) і фактична собівартість 1 машино-годин робіт — 13,50 грн. (138645 грн. : (10300 машино-годин - 30 машино-годин)).
У допоміжних виробництвах, які виробляють неоднорідну продукцію, загальновиробничі витрати відображають згідно з установленою підприємством номенклатурою на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Наприкінці місяця їх списують у порядку розподілу на субрахунок «Допоміжні виробництва».
Субрахунок «Допоміжні виробництва» наприкінці місяця закривають. Усі витрати, зібрані в його дебеті, без залишку розподіляють за рахунками. Дебетове сальдо (незавершене виробництво) може залишатися тільки за субрахунками ремонтно-механічного та інструментального цехів.
Це все, що ми хотіли розповісти вам про витрати допоміжних виробництв. Далі вашій увазі представляємо облік незавершеного виробництва (і його інвентаризацію).
