Щорічна основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР, далі — Закон № 504).
Згідно зі ст. 10 вказаного Закону щорічна основна відпустка надається працівникові з таким розрахунком, щоб вона була використана, як правило, до закінчення робочого року. Цією статтею також установлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Педагогічним працівникам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу (ч. 14 ст. 10 Закону № 504). Разом із тим надання педагогічним працівникам навчальних закладів щорічної основної відпустки або її частини протягом навчального року можливе у разі необхідності санаторно-курортного лікування, якщо це передбачено колективним договором (п. 2 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.97 р. № 346).
У колективному договорі можуть бути конкретизовані окремі положення щодо надання такої відпустки. За умови передбачення в колдоговорі положення щодо її обов’язковості адміністрація зобов’язана забезпечити виконання зазначеної домовленості сторін колдоговору.
Якщо ж в колективному договорі прописано, що відпустка у зв’язку з санаторно-курортним лікуванням може надаватися, то питання її надання в конкретному випадку вирішується за погодженням між керівником навчального закладу та працівником залежно від обставин, що склалися в закладі.
Важливо! Частина щорічної відпустки за майбутній робочий рік не може бути надана в поточному робочому році, за який працівниця вже використала щорічну основну відпустку повної тривалості, незалежно від того, що цю частину щорічної відпустки працівниця хоче використати для санаторно-курортного лікування.
Згідно з ч. 10 ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III у разі здійснення санаторно-курортного лікування застрахованій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки недостатня для лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.
Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (ст. 51 цього Закону).
Листок непрацездатності на період санаторно-курортного лікування видається до від’їзду в санаторно-курортний заклад на термін лікування та проїзду до цього санаторно-курортного закладу і назад, але з урахуванням тривалості щорічної (основної та додаткової) відпустки за наявності путівки, довідки з місця роботи про тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки та картки санаторно-курортного відбору (пп. 7.1 та 7.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 р. № 455).
Тож зазначені нормативні акти також не передбачають можливості скористатися листком непрацездатності для отримання працівницею оплачуваного терміну її перебування у санаторно-курортному закладі*.
* Детальніше про це див. у коментарі редакції до листа виконавчої дирекції ФСС ТВП від 22.01.2014 р. № 04-29-164 // «ОП», 2014, № 7, с. 8. — Прим. ред.
Разом з тим для перебування у санаторно-курортному закладі можна скористатися відпусткою без збереження заробітної плати. Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін може надаватися працівнику за сімейними обставинами та з інших причин на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (ст. 26 Закону № 504). А згідно з п. 11 ч. 1 ст. 25 Закону № 504 відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку працівникам для завершення санаторно-курортного лікування тривалістю, визначеною у медичному висновку.