05.04.2010
Представник за довіреністю не є найманим працівником
ЗАПИТАННЯ. Підприємець на єдиному податку ще на початку здійснення своєї діяльності про всяк випадок виписав громадянину довіреність на представлення своїх інтересів (зняття грошей з рахунка, подання звітності до фондів соціального страхування тощо). Проте під час перевірки податківці вирішили, що цей громадянин є найманим працівником підприємця і за нього потрібно щомісячно доплачувати 50 % ставки єдиного податку. Чи мають рацію перевіряльники?
ВІДПОВІДЬ. Ні, перевіряльники рації не мають, оскільки довіреність свідчить про наявність цивільно-правових, а не трудових відносин між суб’єктами. Розберемося детальніше.
Ця ситуація така: одна сторона (підприємець) надає право другій стороні (громадянину) вчиняти від її імені правочини або інші юридичні дії, і на підтвердження цього видає доручення. ЦКУ називає такі відносини представництвом і описує їх так:
— стаття 237 ЦКУ: «Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. <…> Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства»;
—
стаття 244 ЦКУ: «Представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю».Який же договір використовується для оформлення відносин представництва? Відповідно до
глави 68 ЦКУ це — договір доручення. Такий договір може укладатися як у письмовій, так і в усній формі, оскільки глава 68 ЦКУ не вимагає укладати його тільки письмово довідка 1.Отже, наявність довіреності свідчить тільки про одне: підприємець і громадянин
уклали між собою цивільно-правовий договір доручення (якщо письмового договору немає, отже, його було укладено в усній формі). У свою чергу, цивільно-правовий договір не тягне за собою виникнення трудових відносин, і ось чому:1) трудові відносини регулюються нормами
КЗпП, а відносини, що виникають за цивільно-правовим договором (зокрема, за договором доручення), регулюються нормами ЦКУ, і на них КЗпП не поширюється;2) наявність трудових відносин посвідчується трудовим договором —
стаття 3 КЗпП. Підприємець укладає трудові договори обов’язково в письмовій формі і реєструє їх у центрі зайнятості (стаття 241 КЗпП ). Проте в цій ситуації трудового договору з громадянином немає, є тільки договір доручення, який не є трудовим договором, може укладатися в усній формі і не підлягає реєстрації в центрі зайнятості;3)
жодних ознак трудових відносин під час виконання представником своїх функцій немає, зокрема:— представник не зобов’язаний виконувати функції, передбачені виданою на його адресу довіреністю, і має право в односторонньому порядку відмовитися від них (
стаття 1008 ЦКУ);— діяльність представника не здійснюється систематично;
— представник не підпорядковується трудовому розпорядку підприємця;
—
представник, як правило, не отримує винагороди за свої дії (на відміну від найманих працівників, які систематично отримують зарплату);— у представника немає відпустки, вихідних та інших соцгарантій, передбачених
КЗпП.І на закінчення хотілося б зазначити, що значно більше на трудовий договір схожі договори виконання робіт (надання послуг), які так само, як і договір доручення, є цивільно-правовими договорами (регулюються нормами
ЦКУ). Проте ні Держкомпідприємництва, ні навіть ДПАУ не вважають, що громадянин-підрядник (виконавець) є найманим працівником, тому вимога доплачувати за нього 50 % єдиного податку неправомірна (лист Держкомпідприємництва від 10.12.2002 р. № 2-221/6601, лист ДПАУ від 23.06.2006 р. № 3498/А/17-0715). Ну а прирівнювати до найманого працівника громадянина, якому всього лише видано доручення на представлення інтересів підприємця, не можна й поготів.Якщо наведені аргументи (у тому числі
лист найвищого податкового органу — ДПАУ) не переконають інспекторів, є сенс звернутися зі скаргою на ім’я начальника своєї податкової інспекції. Ну а якщо і це не допоможе, можна сміливо звертатися до суду — у цьому випадку в підприємця є всі шанси виграти справу.Документи консультації
ЦКУ
— Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.КЗпП
— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. № 322-VIII.
Довідкова інформація (довідка)
1 Згідно із загальними правилами укладення договорів, установленим у
статті 208 ЦКУ, договір юридичної особи (а до підприємця застосовуються ті самі правила ЦКУ, що й до юридичних осіб) з фізичною особою укладається в письмовій формі, крім правочинів, які повністю виконуються у момент їх здійснення. Але навіть якщо усний правочин виконується не відразу, то він усе одно визнається дійсним (стаття 218 ЦКУ).