01.04.2019
Відразу відповімо: так, такі витрати можна здійснювати. Але тільки за умови дотримання норм законодавства. Тому вкрай важливо оформити правовідносини належним чином, а відповідні видатки — запланувати у кошторисі. Тоді все буде в порядку. А от хто саме є власником відповідного об’єкта, особливого значення не має.
Спочатку нагадаємо: тимчасове використання майна, яке належить іншій особі, здійснюється згідно з договором найму (оренди) такого майна. Майнові правовідносини, пов’язані з укладенням, виконанням та припиненням таких договорів, регламентовано нормами гл. 58 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ). При цьому користування може бути:
• платним — на підставі договору оренди. Загальні вимоги до найму (оренди) безпосередньо транспортних засобів встановлені § 5 гл. 58 ЦКУ;
• безоплатним — за договором позички. Правові засади позички визначено гл. 60 ЦКУ. Водночас згідно з ч. 3 ст. 827 ЦКУ до договору позички застосовуються положення гл. 58 ЦКУ.
Порядок здійснення витрат, пов’язаних з використанням транспортного засобу, чітко прописано у ст. 801 ЦКУ. Зокрема, наймач зобов’язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Всі витрати на його використання (у тому числі на сплату податків та інших платежів) несе наймач. Аналогічні за змістом вимоги передбачено й ч. 1 ст. 833 ЦКУ щодо обов’язків користувача за договором позички.
Із запитання зрозуміло, що сторонами правовідносин щодо користування автомобілем є бюджетні установи. Тому варто згадати норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.92 р. № 2269-XII (далі — Закон № 2269). Так, до основних обов’язків орендаря належить використання та зберігання орендованого майна відповідно до умов договору, а також запобігання його пошкодженню, псуванню тощо. При цьому окремо визначено порядок ремонту об’єкта оренди (ст. 181 Закону № 2269). Його поточний ремонт лягає на плечі орендаря. Натомість капремонт повинен провести за свій рахунок орендодавець (балансоутримувач). Та є одне застереження: якщо інше не встановлено договором. Причому стосується воно і поточного, і капітального ремонту орендованого майна.
І ще про обов’язки. Орендодавець зобов’язаний передати об’єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна. Також він має повідомити орендаря про особливі властивості та недоліки майна (ч. 4 ст. 13 Закону № 2269). Будьте уважними при оформленні договору та документів з приймання-передачі. Адже після підписання документів буде складно довести приховування орендодавцем неполадок чи недоліків об’єкта оренди. Радимо зафіксувати у договорі оренди такі важливі моменти, як:
• стан, у якому перебуває майно на момент його приймання-передачі;
• визначення поточного та капітального ремонту (може ґрунтуватися на відповідному нормативно-правовому акті);
• види ремонту, який здійснюватиме кожна зі сторін, його обсяги (роботи, які підлягають виконанню; деталі, частини, елементи майна, що підлягають заміні (відновленню)) у межах того чи іншого виду ремонту;
• порядок здійснення витрат на ремонт (за чий рахунок здійснюється відповідний вид ремонту) та/або компенсації вартості ремонту сторонами договору;
• період користування або з настанням якого моменту майно підлягає ремонту;
• строк, упродовж якого майно слід відремонтувати, та наслідки порушення цього обов’язку.
Законодавство не містить жодних заборон щодо ремонту орендованого автомобіля. Порядок здійснення ремонту залежить від умов договору оренди. Орендодавець може прийняти рішення компенсувати суму витрат на ремонт автомобіля або не компенсувати. Одним словом: як домовитеся — так і буде.
Тепер давайте поглянемо на це питання з точки зору бюджетного законодавства. І передусім пригадаємо головне правило взяття бюджетних зобов’язань.
Важливо! Розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов’язання та здійснювати платежі виключно в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.
Це правило зафіксовано у ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI (далі — БКУ). У свою чергу, зобов’язання, взяті без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не вважаються бюджетними та не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов’язань — це пряме порушення бюджетного законодавства. Про це чітко сказано у п. 20 ч. 1 ст. 116 БКУ.
Отже, у кошторисі установи слід планувати не тільки витрати на оренду автомобіля (якщо користування є платним), а й на його утримання. У такому разі витрати на ремонт орендованого (отриманого за договором позички) «залізного коня» будуть цілком правомірними.
При плануванні та проведенні видатків слід керуватися Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою наказом Мінфіну від 12.03.2012 р. № 333 (ср. ). Так, придбання запчастин до транспортних засобів здійснюємо за КЕКВ 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар» (п. 16 п.п. 2.2.1). За цим же кодом плануємо видатки на закупівлю пально-мастильних матеріалів та експлуатаційних рідин для автівки (п. 15 п.п. 2.2.1). Оплату послуг з поточного ремонту та техобслуговування транспорту (у тому числі й орендованого) слід планувати за КЕКВ 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)» (п. 8 п.п. 2.2.4). А от видатки на капремонт авто — за КЕКВ 3132 «Капітальний ремонт інших об’єктів» (п. 2 п.п. 3.1.3.2).
Іноді виникає потреба здійснити видатки, які не були заплановані у кошторисі. У такому разі можна внести зміни до кошторису установи. Випадки, в яких вносяться зміни до кошторисів (планів асигнувань), а також порядок їх внесення визначено п. 47 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 р. № 228. Як правильно внести зміни до головного планового фінансового документа бюджетної установи, читайте у статті «Вносимо зміни до кошторису» (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2017, № 43).
А про порядок відображення операції з ремонту авто на рахунках бухобліку дізнавайтеся із нашої консультації «Ремонт авто буває різний, а порядок обліку — єдиний» (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2019, № 4).