Усім відомо, що підставою для відображення госпоперацій у бухгалтерському та податковому обліку є первинні документи. Щоб система працювала як годинник, документи мають бути в потрібному місці в потрібний час. «Рятувальний круг» у цій справі — графік документообігу (ГД).
Важливо! Рішення про те, потрібний ГД чи ні, підприємство приймає самостійно. Це випливає з ч. 5 ст. 8 Закону про бухоблік.
Якщо ви все-таки вирішили розробити ГД, то цілком закономірно виникає запитання: у якому нормативному документі підгледіти, як це робиться? На сьогодні діють два «документальні» положення: Положення про документи і документообіг у бухгалтерському обліку,затверджене ще наказом Мінфіну СРСР від 29.07.83 р. № 105 (у частині, що не суперечить законодавству України) і свіжіше Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку,затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88.
Обидва Положення свідчать, що ГД оформляється у вигляді схеми або переліку робіт зі створення, перевірки та оброблення документів, які виконуються кожним підрозділом підприємства, установи, а також усіма виконавцями із зазначенням їх взаємозв’язку і строків виконання робіт. У ГД указують дати створення або отримання від інших підприємств та установ документів, прийняття їх до обліку, передання в обробку та до архіву (п. 5.1 Положення № 88). При цьому в додатку до Положення № 105 наведено приклад ГД (у вигляді таблиці). На думку Мін’юсту, його сміливо можна брати за основу. Як бачите, чітко затвердженої форми ГД немає. Отже, все у ваших руках.