Фіскали заручилися підтримкою Верховного Суду України (ВСУ) і в листі, що коментується, дійшли висновку, що орендна плата за землі державної та/або комунальної власності в будь-якому разі не може бути нижчою за межу, установлену в п.п. 288.5.1 ПКУ.
Річ у тім, що з моменту появи ПКУ та за час його дії законні межі орендної плати за землі держкомвласності неодноразово змінювалися. Згідно з останніми правкам з 01.04.14 р. установили єдину нижню межу орендної плати за всі види земель держкомвласності — 3 % від нормативної грошової оцінки (Закон України від 27.03.14 р. № 1166-VII), а з 01.01.15 р. (увага!) — і єдину верхню межу — 12 % від нормативної грошової оцінки (Закон України від 28.12.14 р. № 71-VIII).
Є одна деталь: висновки з листа, що коментується, і постанови ВСУ від 02.12.14 р. № 21-274а14 прив’язані до моменту появи ПКУ, який став регулювати межі орендної плати за землі держкомвласності.
Однак, це жодним чином не заважає застосовувати висновки суду та податківців і сьогодні. Тому потрібно врахувати, що з моменту набуття чинності новими граничними величинами розмір орендної плати не може виходити за їх межі. Якщо розмір оренди за землі держкомвласності в договорі виходить за встановлені п.п. 288.5.1 ПКУ межі (менше чи більше), то умови договорів потрібно підкоригувати. При цьому до моменту внесення відповідних змін до договору орендну плату потрібно сплачувати з урахуванням меж з п.п. 288.5.1 ПКУ (ні більше, ні менше).
Також читайте статтю «Плата за землю: головне — суть, а не форма» // «БТ», 2015, № 5, с. 27.