Тема оренди на сьогодні є однією з найпопулярніших. А в її межах бухгалтера орендаря цікавлять правила обліку ремонту орендованого майна. На сторінках нашої газети ви неодноразово читали матеріали, присвячені цьому питанню: про правила обліку ремонту/поліпшення — у «БТ», 2015, № 17, с. 11, про відображення податкових різниць «високодохідними» платниками податків — у «БТ», 2015, № 34 — 35, с. 4 (коментар до листа ДФСУ від 16.07.15 р. № 14862/6/99-99-19-02-02-15).
Тепер же в листі, що коментується, податківці дійшли такого висновку: вартість поліпшення основних засобів (ОЗ) для цілей розрахунку податкової амортизації формує новий об’єкт групи 9 «Інші основні засоби» з мінімальним допустимим строком експлуатації 12 років ( п.п. 138.3.3 ПКУ).
Ми пропонували інший варіант: відносити «ремонтний» об’єкт ОЗ до тієї групи, до якої належить сам покращуваний об’єкт ОЗ, і встановлювати мінімальний допустимий термін експлуатації, що відповідає його групі.
При цьому пам’ятайте, що «високодохідники» (для яких, власне, і потрібні правила розрахунку податкової амортизації) у цьому випадку не можуть використати виробничий метод амортизації, а отже, залишається тільки прямолінійний. Таким чином, амортизація розтягнеться на 12 років, що може перевищувати строк самої оренди. Що ж робити з недоамортизованою частиною вартості «ремонтного» об’єкта після закінчення строку оренди? У консультації з категорії 102.06.12 ЗІР ДФСУ рекомендує: при визначенні фінрезультату до оподаткування недоамортизована частина ремонту орендованого ОЗ після закінчення договору оперативної оренди обліковується у витратах. При цьому орендар збільшує фінрезультат на суму недоамортизованої частини витрат, визначеної за бухобліковими правилами, і зменшує фінрезультат на суму недоамортизованої частини витрат на ремонт/поліпшення, визначену з урахуванням положень ст. 138 ПКУ.