У листі, що коментується, контролери зробили невтішний висновок: орендодавець, який використовує воду виключно для власних питних та санітарно-гігієнічних потреб, сплачує рентну плату за всі обсяги води, переданої орендарю.
Таких індивідуальних податкових консультацій (ІПК) у відкритому Реєстрі ІПК, розміщеному на сайті ДФСУ, наразі тільки дві: та, яку ми збираємося коментувати, та ще одна — від 11.07.17 р. № 1087/ІПК/04-36-12-22-19, надана ГУ ДФС у Днiпропетровськiй області. І схожі вони між собою мов брати- (точніше, сестри) близнюки. Якщо ви уважно поглянете на них, не сумніваємося, з’явиться відчуття дежавю. Десь ми таке з вами вже читали… Щось таке надфіскальне ми вже чули…
І дійсно. На думку спадає минулорічний лист ДФСУ від 10.10.16 р. № 32993/7/99-99-12-03-04-17 // «БТ», 2016, № 47. У ньому податківці зробили першу спробу пофіскалити на тему, як сплачувати рентну плату за спеціальне використання води (далі — спецводорента) у разі передачі приміщення в оренду.
Згадайте, усі попередні їхні роз’яснення з цього питання зводилися до такого: якщо орендар отримує воду без укладення прямого договору на постачання води з підприємством-водопостачальником, то з орендаря, як із святого, не візьмеш нічого. Отже, за таких обставин тягар зі сплати спецводоренти лягає на орендодавця, який має договір на постачання води. Однак якщо при цьому:
а) і орендодавець, і орендар використовують воду виключно на санітарно-гігієнічні/питні цілі, то жоден з них платником спецводоренти не стає. Адже за «сангігієнічні» та/або «питні» обсяги спецводорента не справляється (п. 255.4 ПКУ);
б) орендодавець використовує воду для питних і сангігієнічних потреб, а орендар — ще й у господарських цілях, то платником спецводоренти буде орендодавець. Причому податківці завжди вимагали у такому разі сплачувати рентну плату за весь обсяг води, в тому числі використаної орендодавцем на сангігієнічні/питні цілі.
Таку позицію контролери виробили досить давно — і вона й досі міститься у чинній консультації з категорії 121.01 ЗІР ДФСУ, незважаючи на спробу ревізувати її ще торік.
ІПК, що сьогодні коментуються, — повторна спроба такої ревізії. Фіскали знову заявляють, що орендодавець має сплачувати спецводоренту за всі обсяги води, переданої орендарю, незалежно від напряму її використання ними обома. Аргументація та сама: орендодавець, що постачає орендареві воду, використовує її у своїй госпдіяльності, а не для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб. Отже, звільнення на підставі п. 255.4 ПКУ в цьому випадку не діє.
Що ми вам у зв’язку з цим порекомендуємо?
По-перше, згадайте, що ІПК має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому вона адресована (п. 52.2 ПКУ). То хай ті двоє, що отримали ці фіскальні ІПК, самі й страждають від своєї надмірної цікавості. А решті зовсім ні до чого брати цю «індивідуальну маячню» фіскалів до уваги — продовжуйте користуватися їхнім роз’ясненням «для всіх» із категорії 121.01 ЗІР ДФСУ.
По-друге, навіть ті нещасні, хто отримав (або ще отримає) такі ІПК, можуть оскаржити їх у суді (див. п. 53.2 ПКУ). І плекати надію, що суд їх підтримає. А це буде підставою для надання нової ІПК з урахуванням висновків суду.
Хоча, чесно кажучи, залізних аргументів, щоб переконати служителів Феміди у своїй правоті, вони навести не зможуть. Бо вся попередня практика оподаткування води, переданої у межах договору оренди, ще з часів УПК, затвердженої наказом ДПСУ від 21.12.12 р. № 1180, спиралася лише на ліберальні роз’яснення контролерів. А зараз вони захотіли — й передумали. Так би мовити, вирішили грюкнути дверима напередодні скасування з 01.01.18 р. спецводоренти для вторинних водокористувачів.
Ну і по-третє, утіштеся хоч би цим. Воно, звісно, дрібничка, але все одно приємно знати, що ось-ось одним клопотом стане менше.