06.08.2018
* http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75325645.
Фіскали цього року активно почали оподатковувати податком на доходи фізичних осіб (ПДФО) і військовим збором (ВЗ) суми компенсації, що виплачуються працівникам за авансовими звітами (так званий кредитовий підзвіт). Першою ластівкою, що принесла неприємні вісті, став лист ДФСУ від 23.02.18 р. № 765/6/99-99-12-02-03-15/ІПК // «БТ», 2018, № 12.
Нещодавно податківці видали «на-гора» ще цілу купу фіскальних роз’яснень на цю тему. З останніх див., наприклад, листи ДФСУ від 17.07.18 р. № 3151/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, від 16.07.18 р. № 3136/6/99-99-15-02-01-15/ІПК, від 04.07.18 р. № 2949/6/99-99-13-02-03-15/ІПК та від 03.07.18 р. № 2943/6/99-99-13-02-03-15/ІПК.
Усе це свідчить про розгортання ДФСУ фіскальної кампанії з незаконного збору ПДФО і ВЗ. А у зв’язку з тим, що мало хто з підприємств не має на практиці кредитового підзвіту, тобто з великою вірогідністю зіткнеться з претензіями фіскалів при перевірках, важливе значення має пов’язана з цією проблемою судова практика. Вона потрохи почала з’являтися.
Про скасування судом першої інстанції незаконної ІПК, що дає фіскальне роз’яснення, ви вже знаєте (див. консультації «Придбання ТМЦ «за свої»: ДФСУ непохитна» // «БТ», 2018, № 23 та «Із коштів, витрачених на придбання товарів у відрядженні, ПДФО не утримується» // «БТ», 2018, № 24). Тепер же це скасування схвалено й апеляційним судом у постанові, що коментується!
Суть спору. Підприємство звернулося до суду з вимогою скасувати індивідуальну податкову консультацію (ІПК), надану згаданим вище листом (далі — ІПК № 765). Рішенням Полтавського окружного адмінсуду від 02.05.18 р. у справі № 816/909/18** позов був задоволений: ІПК № 765 визнано судом незаконною і скасовано. Фіскали з рішенням суду не погодилися і подали апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції скаргу не задовольнив і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
** http://reyestr.court.gov.ua/Review/73733567.
Позиція податкових органів. Мотивація податківців абсолютно нехитра, формальна і незаконна. Трактуючи п. 170.9 ПКУ буквально (там сказано про неоподаткування виданих працівникові коштів на відрядження або під звіт) і скориставшись відсутністю чіткого визначення терміна «дохід» для цілей застосування ПДФОшного розділу IV ПКУ, фіскали стверджують: якщо працівник за власні кошти придбав товари для потреб юрособи (тобто заздалегідь кошти під звіт йому не видавали), то сума коштів, виплачених такій фізичній особі за вказані товари, включається в його загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід як інші доходи і оподатковується ПДФО і ВЗ.
Вирішення справи судом. На щастя, суди першої й апеляційної інстанцій підійшли до цієї проблеми із законного і неформального боку і стали на бік платників.
У постанові апеляційної інстанції, що коментується, судді не пішли на поводі у фіскалів, а самостійно проаналізували, що являє собою загальний оподатковуваний дохід для цілей розд. IV ПКУ. Для цього вони за аналогією використали П(С)БО 15 «Дохід» і зазначили, що визначальною ознакою доходу платника податку як об’єкта і бази оподаткування ПДФО, у тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податків (аналогічний висновок викладений, наприклад, у постанові ВС від 13.03.18 р. у справі № 826/2226/15***).
*** http://reyestr.court.gov.ua/Review/72721598.
При цьому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що у разі виплати працівникові суми витрат, здійснених ним під час виконання трудових обов’язків на підприємстві (зокрема, купівля канцелярських товарів, пального або конвертів) такий працівник не отримує доходу, а тому об’єкт оподаткування ПДФО відсутній.
Отже, такі виплати, що пов’язані з виробничою діяльністю і які не мають за економічну мету задоволення особистих потреб фізособи і по суті є витратами на утримання підприємства (зокрема, витрати на оплату послуг зв’язку****), не підпадають під оподаткування ПДФО, ВЗ, і на них не нараховується ЄСВ.
**** Про це, нібито, платник не запитував, хоча те, що у висновку судді згадали і такі витрати, зайвим не буде.
У результаті колегія суддів апеляційного суду визнала вірним висновок суду першої інстанції, що IПК № 765 в частині, що стосується ПДФО, не відповідає змісту цього податку.
Крім того, зазначимо, що при винесенні ухвали суд першої інстанції наголосив, що фіскали повинні були при наданні відповіді виконувати норми «конфліктно-інтересного» п. 56.21 ПКУ і трактувати норми ПКУ на користь платника.
Думка редакції. Ми повністю підтримуємо підхід суддів до вирішення цього спору. Вважаємо, що в ситуаціях з погашенням боргів за кредитовими підзвітами жодних оподатковуваних доходів у фізичних осіб апріорі виникати не може.
Зауважимо, що жодних істотних та/або несуттєвих змін у ПКУ, які дали б підставу податківцям до такої «жвавої» зміни позиції відносно оподаткування кредитових підзвітів, останніми роками не сталося.
Ну і ще раз нагадаємо: як досить вагомий аргумент сюди ж можна додати висновок, викладений в ухвалі ВАСУ від 21.10.15 р. № К/9991/46477/12, де, зокрема, зазначено, що витрачені працівником кошти, що відшкодовуються йому, не можуть вважатися додатковим благом (доходом) працівника, оскільки носять компенсаційний характер.
На завершення відмітимо, що з урахуванням такої «завзятої» непохитності фіскалів в цьому питанні, швидше за все, за цим слід чекати касаційної скарги від податківців, і крапку в цьому питанні поставить лише Верховний Суд. Дуже сподіваємося, що його рішення буде позитивним і це фіскальне свавілля нарешті припиниться…