УПОВНОВАЖЕНІ ПІДРОЗДІЛИ (ОСОБИ): МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЗА НАПРЯМКАМИ ДІЯЛЬНОСТІ
Національне агентство з питань запобігання корупції (далі — НАЗК) своїм рішенням від 13 липня 2017 року № 317 затвердило Методичні рекомендації щодо діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції (далі — Методичні рекомендації), які розміщено на офіційному веб-сайті НАЗК*.
Методичні рекомендації розраховані для використання у роботі керівниками і працівниками уповноважених підрозділів та уповноваженими особами з питань запобігання та виявлення корупції державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які належать до сфери їх управління.
Слід звернути увагу читачів на те, що Методичні рекомендації мають інформаційно-роз’яснювальний характер та не встановлюють правових норм.**
** Доречно нагадати, що у журналі «Держслужбовець» №2 за лютий 2015 року були опубліковані, так би мовити, перші Методичні рекомендації щодо організації роботи уповноважених підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції в органах виконавчої влади, підготовлені у співавторстві з одним із авторів цієї статті. Проте вказані Методичні рекомендації ґрунтувалися на антикорупційному законодавстві 2011 року. Крім того, у журналі «Держслужбовець» № 8 за серпень 2016 року було надруковано статтю «Уповноважені антикорупційні підрозділи органів влади як інструмент реалізації державної антикорупційної політики», у якій, зокрема, висвітлено історію становлення та організаційно-правові засади діяльності уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, котрі наразі утворено та активно функціонують практично у кожному державному органі. — Прим. ред.
Зупинимося на найважливіших положеннях Методичних рекомендацій, які складаються з двох основних частин:
— організаційно-правові аспекти утворення та забезпечення функціонування уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції;
— практичні аспекти діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції.
Щодо організаційно-правових аспектів утворення та забезпечення функціонування уповноважених підрозділів, то в цій частині НАЗК приділяє увагу:
1) порядку утворення, визначення організаційного статусу та створення умов для роботи уповноважених підрозділів.
Зокрема, на сьогодні єдиним нормативно-правовим актом, який визначає статус, завдання, права та обов’язки уповноважених підрозділів (уповноважених осіб), порядок їх утворення (визначення), є постанова Кабінету Міністрів України «Питання запобігання та виявлення корупції» від 04 вересня 2013 року № 706, якою затверджено Типове положення про уповноважений підрозділ (уповноважену особу) з питань запобігання та виявлення корупції (далі — Типове положення). Пунктом 6 Типового положення передбачено, що покладання на уповноважений підрозділ обов’язків, що не належать або виходять за межі його повноважень чи обмежують виконання покладених на нього завдань, забороняється.
У зв’язку з цим НАЗК у Методичних рекомендаціях, зокрема, зазначає, що з метою забезпечення ефективного виконання завдань, покладених на уповноважений підрозділ, необхідно утворити його як самостійний (з прямим підпорядкуванням керівнику/заступнику керівника відповідного органу, організації) та функціонально незалежний (без покладання додаткових обов’язків або функцій) структурний підрозділ або ввести окрему штатну посаду.
| З урахуванням цього, можна визначити, що уповноважений підрозділ (уповноважена особа) з питань запобігання та виявлення корупції — це самостійний відокремлений та функціонально незалежний структурний підрозділ (особа) в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим, органі місцевого самоврядування та організаціях, на який покладено виключно функції впровадження та реалізації заходів щодо запобігання та виявлення корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією |
| Коментар авторів статті. На сьогодні ніяким нормативним документом, на жаль, чітко не визначено формат утворення такого підрозділу, його підпорядкованість тощо, але в інтересах виконання тих завдань, які стоять перед уповноваженими підрозділами, дійсно, погоджуючись з НАЗК, ідеальним варіантом утворення уповноваженого підрозділу є формування самостійного структурного підрозділу з прямим підпорядкуванням керівникові відповідного органу, організації |
2) критеріям щодо визначення штатної чисельності уповноваженого підрозділу та кваліфікаційним вимогам до працівників.
Так, на думку НАЗК: для визначення штатної чисельності працівників уповноважених підрозділів доцільно керуватися, перш за все, таким:
— чисельність працівників (в тому числі суб’єктів декларування) в державному органі, організації. При цьому орієнтовний розрахунок співвідношення чисельності працівників уповноваженого підрозділу до загальної кількості працівників має складати 1/100. Тобто, наприклад, в державному органі, в апараті якого працює від 300 до 1 000 працівників, має бути утворено уповноважений підрозділ у вигляді самостійного відділу (сектору) зі штатною чисельністю — 3-10 працівників;
— кількість та специфіка функцій державного органу, організації з корупційним ризиком, до яких умовно можна віднести: адміністративні (видача ліцензій, дозволів, погоджень, висновків, атестатів, сертифікатів тощо), контрольні (проведення перевірок, інспектувань, аудитів та інших видів контролю за додержанням законодавства), адміністративно-господарські (управління та розпорядження державними коштами та майном);
— кількість територіальних органів, організацій, які належать до сфери управління державного органу, а також чисельність їх працівників та кількість функцій з підвищеним корупційним ризиком.
При цьому можна використовувати два види підходів до формування уповноваженого підрозділу в системі державного органу: централізований або територіальний.
| Приклад. Візьмемо умовний державний орган з такими характеристиками: кількість працівників в апараті — 100, кількість територіальних органів — 25, із загальною чисельністю 1 000 працівників. |
| Перший варіант — функції з підвищеним корупційним ризиком зосереджено в апараті державного органу (наприклад, державний орган видає ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, а також анулює такі ліцензії на підставі результатів перевірок, що проводяться апаратом та територіальними органами державного органу). За таких умов доцільним є утворення в апараті державного органу уповноваженого підрозділу у вигляді самостійного управління зі штатною чисельністю — 10-15 працівників, які мають забезпечувати виконання завдань з питань запобігання та виявлення корупції, як в самому апараті державного органу, так і в його територіальних підрозділах. |
| Другий варіант — функції з підвищеним корупційним ризиком зосереджено в територіальних органах (наприклад, державний орган затверджує певні правила або вимоги, контроль за дотриманням яких здійснюється територіальними органами, з можливістю застосування штрафних санкцій або інших заходів впливу до умовних порушників). У цьому випадку доцільним вбачається застосування територіального підходу до формування уповноваженого підрозділу, а саме — створення в структурі апарату державного органу самостійного сектору зі штатною чисельністю 2-3 посади, а також введення окремих штатних посад уповноважених осіб в кожному територіальному органі. Аналогічну схему визначення штатної чисельності та організаційного статусу уповноважених підрозділів можливо застосувати також і відносно організацій, які належать до сфери управління державного органу |
| За умови невеликої штатної чисельності державного органу, організації (до 50 осіб) та відсутності основних функцій з підвищеним корупційним ризиком, наприклад, в державних та комунальних закладах, які надають освітні, медичні послуги, обов’язки уповноваженої особи може виконувати призначена керівником особа, яка має відповідну освіту, кваліфікацію та досвід роботи. Також необхідно враховувати, що в зазначених державних органах, організаціях рішенню про покладення додаткових обов’язків на певну особу має передувати аналіз на предмет відсутності конфлікту інтересів між відповідними повноваженнями |
Кваліфікаційні вимоги до працівників уповноважених підрозділів. НАЗК рекомендує, що при відборі претендентів на посади працівників уповноважених підрозділів перевагу слід надавати кандидатам з вищою юридичною або економічною освітою та попереднім досвідом роботи, який найближче пов’язаний зі сферою запобігання корупції (внутрішній аудит, внутрішня безпека, слідча, оперативно-розшукова діяльність тощо).
Також не може бути призначена керівником (працівником) уповноваженого підрозділу особа, яка:
досягла шістдесятип’ятирічного віку;
в установленому законом порядку визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;
має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади;
піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення — протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
має громадянство іншої держави;
не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду на її проведення;
підпадає під заборону, встановлену Законом України «Про очищення влади».
Щодо практичних аспектів діяльності уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, то в цій частині НАЗК приділяє увагу:
1) основним завданням, повноваженням та правам уповноважених підрозділів. Уповноважений підрозділ здійснює свою діяльність відповідно до положення про уповноважений підрозділ (уповноважену особу) з питань запобігання та виявлення корупції у відповідному державному органі, організації, що розроблено відповідно до норм законодавства. Основним нормативним документом, де визначено завдання, повноваження та права уповноваженого підрозділу, є Типове положення;
2) організації підготовки, забезпеченню та контролю за здійсненням заходів щодо запобігання корупції, взаємодії уповноважених підрозділів із громадськістю. Як зазначається в Методичних рекомендаціях, з метою забезпечення системного здійснення заходів щодо запобігання корупції уповноваженим підрозділом розробляється та впроваджується план роботи (заходи) щодо запобігання і виявлення корупції (далі — план) терміном на один календарний рік, який є одним із основних документів для здійснення діяльності;
3) наданню методичної, консультаційної допомоги та проведенню роз’яснювальної роботи з питань дотримання вимог антикорупційного законодавства. Наведена функція знову ж таки передбачена Типовим положенням;
4) здійсненню контролю за дотриманням антикорупційного законодавства. Уповноважений підрозділ, йдеться в Методичних рекомендаціях, відповідно до покладених на нього завдань забезпечує контроль за дотриманням у державних органах, організаціях вимог антикорупційного законодавства, зокрема стосовно:
— обмежень щодо використання службових повноважень чи свого становища;
— обмежень щодо одержання подарунків;
— запобігання одержанню неправомірної вигоди або подарунка та поводження з ними;
— обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності;
— обмежень щодо спільної роботи близьких осіб.
Також уповноважений підрозділ, зокрема, забезпечує:
— вжиття заходів із запобігання, виявлення конфлікту інтересів та його усунення, контролю за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів;
— організацію роботи та проведення навчання щодо дотримання службовцями державного органу правил етичної поведінки, розробки та контролю виконання галузевих кодексів чи стандартів етичної поведінки посадових осіб відповідного державного органу, організації;
— інформування посадових осіб державного органу, організації про зобов’язання щодо передачі в управління іншій особі належних їм підприємств та корпоративних прав;
— процедуру перевірки факту подання суб’єктами декларування державних органів, організацій, які в них працюють (працювали), декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
— умови для здійснення повідомлень працівниками державних органів, організацій про порушення вимог антикорупційного законодавства тощо.
Будемо сподіватися, що підготовлені НАЗК Методичні рекомендації сприятимуть удосконаленню роботи уповноважених підрозділів навіть незважаючи на той факт, що чинним законодавством не передбачено окремої норми щодо функціонування, визначення статусу уповноважених підрозділів.
ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ — ГОЛОВА ЕКЗАМЕНАЦІЙНОЇ КОМІСІЇ У ВНЗ: НЕОДНОЗНАЧНІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ
Незважаючи на те, що у вищих навчальних закладах закінчилися випускні кампанії, повернемося до теми обмежень, зокрема, питання виконання державним службовцем обов’язків голови екзаменаційної комісії у вищому навчальному закладі*.
* Див. статтю «Держслужбовець за сумісництвом — голова Державної екзаменаційної комісії у виші. Це корупція?»// «Держслужбовець» № 6, червень 2016 року. — Прим. ред.
Позиція судів з цього приводу, на жаль, неоднозначна.
Нагадаємо, що відповідно до ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700 (далі — Закон) особам, зазначеним у п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону (це особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), забороняється, зокрема, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Стосовно участі державного службовця у роботі екзаменаційних комісій для проведення атестації здобувачів вищої освіти (далі — ЕК) (у рамках дії Закону України «Про вищу освіту» 2014 року) як голови ЕК є ряд судових рішень. Наводимо витяги із судових рішень окремих судів.
| Зарічний районний суд м. Суми — справа № 591/1458/17 від 06 квітня 2017 року щодо ОСОБА_1, яка є суддею Господарського суду Сумської області. На період з 14 квітня по 28 червня 2015 року на підставі наказу в. о. ректора ВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ» ОСОБА_3 від 10.04.2015 року № 96 він був зарахований на умовах погодинної оплати праці головою державної екзаменаційної комісії із напряму підготовки 6.030401 «Правознавство» для прийому державних екзаменів та захисту випускних і дипломних робіт у студентів вказаного закладу. Суд відмічає, що, згідно з п. 1.2 Положення про екзаменаційну комісію відповідного вузу екзаменаційна комісія створюється з метою проведення атестації студентів. Атестація — це встановлення відповідності засвоєних студентами рівня та обсягу знань, умінь, інших компетентностей вимогам стандартів вищої освіти ( стаття 6 ЗУ «Про вищу освіту»). Тобто, державна атестація є продовженням навчального процесу, його складовою частиною. |
| Робота голови екзаменаційної комісії фіксується у картці персонального обліку виконання навчальної роботи на умовах погодинної оплати у 2014-2015 навчальному році, а також табелю оплати навчальної роботи із погодинного фонду у червні 2015 року; оплата за працю головою ЕК проводилась як за педагогічну діяльність: ОСОБА_1 отримував як викладач згідно з Інструкцією про оплату праці та розміри ставок заробітної плати професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, що затверджена наказом Міністерства освіти України № 90 від 02.04.1993 р. На підставі викладеного суддя вважає, що дії ОСОБА_1 є цілком законними та не суперечать вимогам чинного законодавства, тому вважає за необхідне закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-4 ч. 1 КУпАП. |
| Рубіжанський міський суд Луганської області — справа від 07.07.2016 №425/1977/16-п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, яка, працюючи директором Рубіжанського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, займалася іншою оплачуваною діяльністю, а саме: на підставі наказу в. о. директора Рубіжанського індустріально-педагогічного технікуму була головою Державної кваліфікаційної комісії. Суд доходить висновку, що згідно з абзацом 5 пункту 3.2.2 рішення Конституційного Суду України у справі № 1-27/2010 від 06.10.2010 р. (№ 21-рп/2010) викладацька діяльність є видом інтелектуальної і творчої діяльності, що спрямована на одержання, поширення, використання нових знань, фахових навичок, їх практичне застосування. Відповідно до витягу з постанови Першого заступника Голови Верховного Суду України від 21 березня 2008 року викладацька діяльність це процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи учнів, студентів, стажерів, аспірантів, ад’юнктів, докторантів тощо; підвищення їх виробничої кваліфікації, забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, спеціальної практичної підготовки і перепідготовки. Вона може включати у себе навчально-виховну, наукову, дослідницьку, пошукову, експериментальну роботу з різних проблем науки, техніки, мистецтва. Також судом взято до уваги Положення про порядок створення та організації роботи державної екзаменаційної комісії у вищих навчальних закладах України, затверджене Міносвіти і науки України 24.05.2013 р. №584, яке діяло на час перебування ОСОБА_2 на посаді голови Державної кваліфікаційної комісії, у якому, зокрема, наводяться функції голови комісії, які за своїм характером належать до організаційно-розпорядчих. Постановою Уряду від 14.06.2000 р. № 963 затверджено перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, в якому посада голови державної кваліфікаційної комісії не значиться (так само як і участь в такій комісії). Згідно з п. 12 ч. 1 Закону України «Про вищу освіту» кваліфікація — офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту. На підставі викладеного, оскільки робота ОСОБА_2 пов’язана саме з прийняттям іспитів, оцінюванням (відповідно до завдань державних комісій, Закону України «Про вищу освіту»), то, на думку суду, ця робота беззаперечно стосується навчального процесу, але не стосується саме викладацької (або педагогічної) діяльності. Тобто суд вважає, що робота ОСОБА_2 в Державній кваліфікаційній комісії не є викладацькою діяльністю, а тому погоджується щодо порушення останньою вимог Закону України «Про запобігання корупції», а саме п. 1 ч. 1 ст. 25 про обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. |
| Аналогічне рішення було при розгляді справи суддею Рубіжанського міського суду Луганської області у справі № 425/883/16-п від 08.04.2016 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, який працюючи головним спеціалістом економістом відділу статистики у місті Рубіжне Головного управління статистики у Луганській області, на підставі наказу в. о. директора Рубіжанського індустріально-педагогічного технікуму був призначений призначено головою двох державних кваліфікаційних комісій. |
| Аргументи суду аналогічні попередній справі, тому суд вважає, що робота ОСОБА_2 пов’язана саме з прийняттям іспитів, оцінюванням (відповідно до завдань державних комісій, Закону України «Про вищу освіту»), що беззаперечно стосується навчального процесу, але не стосується саме викладацької (або педагогічної) діяльності. Тобто суд вважає, що робота ОСОБА_2 в державних кваліфікаційних комісіях не є викладацькою діяльністю, а тому погоджується щодо порушення останньою вимог Закону України «Про запобігання корупції», а саме п. 1 ч. 1 ст. 25 про обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. Суддя судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 постановив залишити без задоволення, а постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 08 квітня 2016 року щодо ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 172-4 КУпАП залишити без змін. |
| Окрема думка. Відповідно до статті 50 Закону України «Про вищу освіту» освітній процес у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами: 1) навчальні заняття; 2) самостійна робота; 3) практична підготовка; 4) контрольні заходи. Тому прийняття екзамену можна розглядати як контрольний захід освітнього процесу. Автори цієї статті підтримують думку, висловлену у статті «Держслужбовець за сумісництвом — голова Державної екзаменаційної комісії у виші. Це корупція?». При цьому варто звертати увагу на те, що єдиної позиції судів з порушеного питання немає, тому, якщо особу і запрошують головою ЕК, то краще це здійснювати на волонтерських засадах. |
НЕ ЗАБУВАЄМО ПРО ВИМОГИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ
У цьому блоці статті хочемо нагадати читачам про деякі вимоги фінансового контролю, які мають постійний характер і не прив’язані до щорічних деклараційних кампаній.
1. Як зазначається, зокрема, у частині другій статті 49 Закону, державні органи, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов’язані перевіряти факт подання суб’єктами декларування, які в них працюють (працювали) відповідно до цього Закону, декларацій та повідомляти НАЗК про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку.
Звертаємо увагу на те, що обов’язком органу (іншої юридичної особи) є не тільки перевірка факту подання працюючими суб’єктами декларування щорічних декларацій, а й факту подання особами — суб’єктами декларування як декларацій при звільненні (ті особи, які зараз звільняються), так і після звільнення у наступному після звільнення році (для тих осіб, які звільнилися).
Досить часто виникає запитання: у які строки, за який період і станом на яку дату подавати декларацію при звільненні?
Підпунктом 2 пункту 5 Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК від 10.06.2016 р. № 3, зокрема, встановлено, що декларація суб’єкта декларування, який припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подається не пізніше дня такого припинення. Якщо припинення зазначених функцій відбулося з ініціативи роботодавця, декларація подається не пізніше двадцяти робочих днів з дня, коли суб’єкт декларування дізнався чи повинен був дізнатися про таке припинення.
Декларація суб’єкта декларування, який припиняє діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб’єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день, що передує дню подання декларації.
Наведемо приклад. Особа звільняється за власним бажанням з державної служби 21 серпня 2017 року. У цьому випадку така особа подає декларацію при звільненні не пізніше 21 серпня 2017 року, відомості у такій декларації зазначаються станом на 20 серпня 2017 року, а період, який охоплюється цією декларацією, становить — з 1 січня по 20 серпня 2017 року (оскільки декларацію за 2016 рік дана особа подала).
2. Відповідно до статті 52 Закону:
— у разі відкриття суб’єктом декларування або членом його сім’ї валютного рахунка в установі банку-нерезидента відповідний суб’єкт декларування зобов’язаний у десятиденний строк письмово повідомити про це Національне агентство у встановленому ним порядку, із зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента. Рішенням Національного агентства від 06.09.2016 р. № 20, зареєстрованим у Мін’юсті 18 жовтня 2016 року за № 1366/29496, затверджено Порядок інформування Національного агентства з питань запобігання корупції про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента.
Суб’єкт декларування заповнює форму повідомлення про відкриття суб’єктом декларування або членом його сім’ї валютного рахунка в установі банку-нерезидента (форма додається до Порядку) власноручно чорнильною або кульковою ручкою синього або чорного кольору так, щоб забезпечити вільне читання внесених відомостей, та засвідчує її своїм підписом.
Зазначене повідомлення у вигляді паперового документа надсилається до Національного агентства засобами поштового зв’язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Повідомлення також може бути надіслане через власний персональний електронний кабінет у вигляді сканованої копії чи фотозображення через мережу Інтернет з використанням програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, після автентифікації суб’єкта декларування — електронної процедури, яка дає можливість підтвердити електронну ідентифікацію фізичної особи та/або походження і цілісність електронних даних;
— у разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року (для 2017 року така порогова сума становить 80 тис. грн.), зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Національного агентства. Рішенням Національного агентства від 10.06.2016 р. № 3 затверджено Форму повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єкта декларування, яке складається з правил заповнення форми повідомлення та восьми розділів, у яких суб’єкт декларування зазначає інформацію про себе та об’єкти згідно із Законом.
Слід відмітити, якщо такі суттєві зміни або отримання доходу відбулися декілька разів, то повідомляти НАЗК необхідно про кожний випадок окремо у встановлені Законом строки.
3. Як встановлено частиною третьою статті 45 Закону, зокрема, особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної у пункті 1 (це особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування — прим. авт.), підпункті «а» пункту 2 (це посадові особи юридичних осіб публічного права, не зазначені у пункті 1) частини першої статті 3 Закону, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому цим Законом порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Досить часто виникає запитання: скільки декларацій і які має подавати претендент на посаду державної служби?
З урахуванням статті 25 Закону України «Про державну службу» особа, яка хоче вступити на державну службу, подає дві декларації (тип декларації — кандидата на посаду):
перша — декларація за минулий рік, яка подається з документами для участі у конкурсі;
друга — декларація за минулий рік, яка подається перед призначенням особою, яка стала переможцем конкурсу. У цьому випадку дата подання декларації повинна передувати дню призначення кандидата на посаду.
З приводу подачі зазначених декларацій слід зауважити, якщо подача документів на конкурс триває у грудні, то перша декларація (для участі у конкурсі) подається за минулий рік. У разі якщо конкурс завершено і визначено переможця у січні наступного року, то друга декларація подається також за минулий рік (але вже за рік, у якому розпочато конкурс).
Автори статті впевнені, що викладена у цій статті інформація буде корисною у професійній діяльності наших читачів, і бажають їм миру, здоров’я, добра і злагоди.