20.07.2020
Уявімо собі, що ви, як роботодавець, отримали заяву працівника про звільнення за власним бажанням від 01.07.2020, в якій працівник просив звільнити його 15.07.2020. Ви погоджуєтесь із таким звільненням і не проти звільнити його вже завтра.
З одного боку, для роботодавця, який і так давно шукав приводи для звільнення, — це вихід із ситуації. Чим швидше ви звільните працівника, тим вам легше. З іншого — працівник, який повідомив про звільнення, сподівається ще на працевлаштування у вас протягом 14 днів, відповідно й розраховує на отримання заробітної плати на цей час, можливо, також спланував свої наступні дії саме з урахуванням 14-денного строку відпрацювання. Чи буде законним звільнення такого працівника за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) до 15.07.2020?
Відповідь на це запитання надав ВС у постанові від 20.05.2020, розглянувши справу № 279/3334/17-ц (провадження № 61-38688св18).
У цій справі позивач просив суд скасувати наказ про його звільнення, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Свої вимоги він мотивував тим, що його звільнено наступного дня після написання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, а не після сплину двотижневого строку відпрацювання.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у задоволенні позову відмовив, оскільки відсутні докази про намір позивача відкликати заяву про звільнення або продовжувати трудові відносини, саме собою звільнення до закінчення двотижневого строку попередження не може бути підставою для поновлення на роботі.
ВС частково задовольнив касаційну скаргу позивача з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
У положеннях ст. 38 КЗпП України зазначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У визначених у цій статті випадках трудовий договір може бути розірваний у строк, про який просить працівник.
У п. 12 постанови Пленуму ВВСУ від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз’яснено, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, має право до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.
ВС вказав, що сторони трудових правовідносин не можуть в односторонньому порядку змінювати строки попередження. Працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, має право до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців. При цьому якщо немає усного чи письмового відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і після закінчення строку трудового договору його не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою.
Винятки становлять випадки розірвання договору з поважних причин, про що зазначає працівник. Водночас у заяві про звільнення за власним бажанням жодних причин для розірвання трудового договору раніше двотижневого строку попередження позивач не зазначив.
Висновок апеляційного суду про те, що закон не забороняє роботодавцеві звільнити працівника із займаної посади на його прохання раніше закінчення двотижневого строку попередження, оскільки таке звільнення зумовлене досягненням домовленості між сторонами трудового договору, є помилковим, тому що не доведено прохання працівника звільнити його раніше строку попередження.
У зв’язку з викладеним ВС вказав, що є передчасним висновок апеляційного суду про те, що недотримання двотижневого строку попередження не є порушенням вимог КЗпП України.
Отже, звільняти раніше строку, зазначеного в заяві на звільнення, без згоди працівника не можна.