Чи можна звільнити працівника за власним бажанням до завершення 14-денного терміну? За загальним правилом працівник у разі виявлення бажання про звільнення зобов’язаний повідомити про це роботодавця за 14 днів. При цьому обов’язок відпрацювати наступні 14 днів може не виконуватися, у разі коли така заява зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у цій місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин). Тоді власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Тож виникає запитання: а чи може роботодавець самостійно скоротити 14-денний строк та звільнити працівника раніше без наявності відповідних підстав та згоди самого працівника?
Житлові проблеми внутрішньо переміщених осіб та шляхи їх вирішення Події 2014 року в окремих регіонах нашої держави змусили українців буквально бігти з рідної домівки для захисту свого життя та життя своїх близьких. Звичайно, в умовах збройного конфлікту продати нерухомість, яка залишилась на відповідних територіях, практично нереально. А грошей для купівлі нового житла в інших регіонах, де зупинилась сім’я, не у всіх вистачає. Більше того, через бойові дії було зруйновано багато домівок, й особи, які залишились «на вулиці», дійсно потребують допомоги для вирішення житлового питання. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Які житлові умови створила держава для осіб, що постраждали внаслідок війни? У межах цієї статті пропоную дослідити одне з найгостріших питань, яке постало перед людьми, що отримали статус внутрішньо переміщених осіб, а саме: як забезпечити себе і свою сім’ю житлом в Україні, якщо внаслідок об’єктивних обставин особи залишились без житла?
Довічне успадковуване володіння та постійне користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства: судовий захист або назад у минуле Приводом для написання цієї статті стала постанова Великої Палати ВС від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, яка стосувалася позову фізичних осіб до іншої фізичної особи про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування після смерті батька — засновника такого СФГ. Проблематика застосування правових норм, які багато років тому (початок 90-х ХХ століття) по-своєму регулювали питання надання земельних ділянок у користування на такому «дивному» титулі володіння землею, тривалий час була актуальною, особливо для спадкоємців та самих фермерських господарств, створених засновником — фізичною особою, і залишається актуальною й зараз. Зазначена постанова ВС цікава також тим, що в ній було досліджено питання постійного користування земельними ділянками, а також наведені відмінності цього титулу користування від права довічного успадковуваного володіння.