На нашу думку, не зобов’язаний (за винятком виплати фрахту — див. нижче).
З норм ПКУ чітко випливає, що податок, який утримується з виплачуваних на користь нерезидентів доходів, що встановлений в п. 141.4 ПКУ (і досі іменований у народі «податком на репатріацію»)*, є різновидом податку на прибуток підприємств. Такий висновок випливає не тільки з відповідної дефініції в п.п. 14.1.165 ПКУ, але і з низки норм розд. ІІІ ПКУ «Податок на прибуток підприємств», уключаючи й сам п. 141.4 ПКУ.
* Детальніше про утримання цього податку з «нерез-послуг» читайте на с. 33 цього номера.
У свою чергу, платники податку на прибуток звільнені від сплати податку на прибуток — згідно з п.п. 1 п. 297.1 ПКУ.
Проте фіскали — апологети утримування єдинниками податку на репатріацію зазвичай педалюють той факт, що це — податок на прибуток з нерезидента, а не з єдинника. А тому останній зобов’язаний його утримувати у всіх випадках, визначених у п. 141.4 ПКУ.
У зв’язку з цим зауважимо, що в основній «утримувальній» нормі ( п.п. 141.4.2 ПКУ), а також у деяких інших нормах п. 141.4 ПКУ обов’язок утримання податку на репатріацію покладено на резидентів (або постійні представництва нерезидентів), які виплачують дохід. В останньому абзаці п.п. 14.1.213 ПКУ, що визначає термін «резиденти», зазначено: для цілей розд. III ПКУ під «резидентом» розуміються особи, визначені п. 133.1 ПКУ. А з норм п.п. 133.1.1 (і п. 133.5) ПКУ чітко випливає, що платники єдиного податку, як юридичні, так і фізичні особи (тобто будь-якої групи ЄП), для цілей податку на прибуток «резидентами» не вважаються.
Отже, єдинники не зобов’язані утримувати податок на репатріацію. Виняток не стосується тільки випадків виплати єдинниками нерезидентам доходів у вигляді фрахту. Річ у тім, що в п.п. 141.4.4 ПКУ, який регулює оподаткування «нерез-доходів» від фрахту, зазначено: особою, уповноваженою справляти податок і вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником податку, а також суб’єктом спрощеного оподаткування. Проте термін «резиденти» для цілей податку на прибуток (див. зазначений п.п. 133.1.1 ПКУ) охоплює тільки юридичних осіб. Тому єдинники-фізособи не повинні утримувати податок на репатріацію і з сум фрахту, що перераховується «нерезам».
Проте податківці до 01.01.2015 р. (дати змін у терміні «резиденти») завжди наполягали на утриманні єдинниками податку на репатріацію (див., наприклад, лист ДФСУ від 13.10.2014 р. № 7984/6/99-99-19-02-02-15). Не пропав у них фіскальний запал і після цієї дати — у БЗ (категорія 101.12) красувалася консультація з вимогою про утримання юрособами-єдинниками податку на репатріацію нарівні з платниками податку на прибуток. І хоча 01.01.2016 р. її призупинили, аналогічного змісту консультація продовжує висіти в категорії 108.05 БЗ. При цьому фіскальні аргументи черпаються вже не з ПКУ — податківці просто стверджують, що міжнародні договори не передбачають такого звільнення для «спрощенців» (?!..). Аналогічні незаконності цього року звучали і в консультації в журналі «Вісник. Право знати все про податки і збори», 2016, № 36, с. 47 і в листі ДФСУ від 07.04.2016 р. № 7782/6/99-99-19-02-02-15. (Там же надавалися поради, як «єдинникам» декларувати податок на репатріацію.)
Щоправда, наразі всі зазначені фіскальні роз’яснення стосувалися юросіб-єдинників. Платників ЄП — ФОП фіскали поки що не чіпають.
Загалом, юрособам-єдинникам потрібно вирішувати, підкорятися незаконним вимогам фіскалів чи ні. Законні аргументи для несплати цього податку, як ми показали, є.
Схоже, у цьому питанні, що має дуже довгу податкову історію, нефіскальна крапка далеко ще не поставлена... ☹