висновок документа
У розумінні ПКУ звичайною ціною для розрахунку бази оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка у свою чергу повинна відповідати ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг)
Нарешті фіскали висловилися з приводу того, що розуміти під звичайними цінами для цілей застосування оновленого з 1 січня цього року п. 188.1 ПКУ, тобто як визначати мінбазу оподаткування ПДВ при постачанні платником самостійно виготовлених товарів/послуг. Процитувавши з визначення «звичайної ціни» ( п.п. 14.1.71 ПКУ) норму про те, що звичайна ціна — це договірна і, якщо не доведено зворотне, то вважається, що ця ціна відповідає рівню ринкових цін, фіскали далі починають «експлуатувати» визначення «ринкова ціна» ( п.п. 14.1.219 ПКУ).
Тут і далі не йдеться про визначення звичайної ціни для спеціальних випадків — окремо зазначених у п.п. 14.1.71 ПКУ (з держрегулюванням цін, з обов’язковою оцінкою, з аукціонними цінами, з цінами форвардних/ф’ючерсних договорів, з цінами примусових продажів об’єктів застави).
Перш ніж автори роблять в листі наведений нами висновок, вони спеціально наперед застерегли, що ПКУ:
— встановлює ряд обов’язкових умов відповідності ціни договору ринковій ціні, однією з яких є володіння сторонами достатньою інформацією про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах, а також
— передбачає можливість доведення невідповідності рівню ринкових цін договірної ціни.
Таким чином фіскали в цьому листі, фактично ототожнивши поняття «звичайна ціна» і «ринкова», судячи з усього, не ставлять знак рівності між цими двома поняттями та ціною договору. Згадуючи при цьому і про можливість доведення невідповідності договірної ціни ринковій.
Дуже ймовірно, що за такими фіскальними висновками при перевірках ПДВ не забариться третирування різних виробників товарів/послуг на предмет надання їм доказів відповідності договірних цін реалізованих товарів/послуг ринковим. Адже фіскали полюбляють перекладати усе «з хворої голови» на платника. І чинні норми ПКУ до певної міри розв’язали їм для цього руки (адже зараз вони не зобов’язані доводити «незвичайність» цін через суд)…
Подібний поворот подій ми передчували, аналізуючи ці «новорічні» зміни визначення ПДВшної мінбази в «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 25, на с. 6. Там же було озвучено і наші думки про те, як платникам краще поводитися у світлі можливих «звичайно-цінових» проблем з фіскалами. Частково нагадаємо і доповнимо їх для читачів.
Спершу рекомендуємо просто використовувати сам термін «ринкова ціна» ( п.п. 14.1.219 ПКУ). З буквального його прочитання випливає, що ціни між незалежними (юридично та фактично) сторонами договору, які достатньо поінформовані та діють на добровільній основі, мають вважатися ринковими. Тобто коли фіскали спробують інкримінувати вам заниження ринкових цін, наполягайте на тому, що ціна вашого договору відповідає визначенню (та рівню) ринкових цін. Адже ваш надзвичайно обізнаний покупець побажав отримати за цією ціною товари/послуги саме на добровільній основі. Нехай вони спробують довести, що ваш покупець «не відав, що творив» або — що хтось сильцем змусив його придбавати предмет договору за такою (нібито незвичайною) ціною. А без цього ціна в конкретному договорі повинна вважатися апріорі звичайнісінькою собі ринковою!
Гірша ситуація, коли очевидно, що сторони договору незалежними не є — бо тут уже фіскали з подвійною старанністю тиснутимуть на другу частину визначення «ринкова ціна», де йдеться про ціни, що склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах. Тобто цей механізм визначення ринкової ціни вимагає враховувати термін «ідентичні товари (роботи, послуги)» ( п.п. 14.1.80 ПКУ), а за відсутності таких товарів — також і термін «однорідні (подібні) товари (роботи, послуги)» ( п.п. 14.1.131 ПКУ). Підхід фіскалів щодо того, як визначати однорідні товари на прикладі вживаних транспортних засобів (для застосування п. 189.3 ПКУ), див. у листі ДФСУ від 03.02.2016 р. № 2234/6/99-99-19-03-02-15.
Але, незалежно від ситуації та планованого вами способу захисту, краще заздалегідь підготуватися до спорів з фіскалами, вживши превентивних заходів щодо «формування»/отримання необхідних документальних підтверджень «ринковості» цін для конкретних своїх операцій постачання товарів/послуг.
Залежно від ситуації, для цих цілей підходять, наприклад, внутрішні документи (розпорядження/накази) про цінову/знижкову політику щодо різних контрагентів/клієнтів, або ж різних партій одних і тих самих товарів/послуг (наприклад, ціни різних партій можуть відрізнятися з ряду причин — обсяг партії, види розрахунків, сезонність, стан, колір, залежалість, мода тощо).
Тобто такі документи повинні чітко підтверджувати обґрунтованість різних знижок та цін для різних категорій покупців, товарів/послуг і умов їх постачання. Це надалі не дозволить фіскалам знічев’я обкласти усі реалізовані партії за найвищою з відпускних цін.
Допоможуть у цій справі й документи «зовнішні» — грамотно підібрані (у тому числі самостійно «організовані») оголошення, прайс-листи, проспекти, публікації та інші рекламно-цінові матеріали на ідентичні й однорідні товари/послуги.
Згадані різні документи напевно не зашкодять вам і у разі оскарження податкових донарахувань, пов’язаних із застосуванням звичайних цін.
У справі вивчення підходів фіскалів до перевірки «звичайності» цін не завадить ознайомитися з Методичними рекомендаціями щодо алгоритму визначення звичайної ціни продукції (товарів) при здійсненні зовнішньоекономічних операцій (були доведені листом ДПСУ від 24.07.2012 р. № 20001/7/15-1217). Гадаємо, цей документ допоможе вам краще зорієнтуватися в частині планування та проведення превентивних заходів. Особливу увагу зверніть на перелічені в ньому «джерела інформації», а в розділі про практичні заходи — на так звані фактори порівнянності.
До речі, будьте акуратнішими з різними рекламними акціями, оскільки іноді фіскалів буває непросто переконати, що акційні ціни є ринковими.
Насамкінець зауважимо, що не може автоматично вважатися звичайною ціною собівартість товарів/послуг, що була до 1 січня поточного року мінбазою ПДВ у виробників. А саме до такого прийому при збиткових продажах (у тому числі при безоплатних передачах) товарів/послуг зазвичай люблять вдаватися фіскали, незважаючи на те, що у житті ринкова ціна та собівартість частенько «і поруч не лежать». Див., наприклад, із цього приводу лист ГУ ДФС у Київській обл. від 07.07.2016 р. № 1555/10/10-36-12-02, де автори без будь-яких на те підстав виводять дику формулу: «звичайна ціна = ринкова ціна = виробнича собівартість». Дякувати, хоч у листі, що коментується, фіскали не опустилися до подібної маячні…
Водночас звичайна ціна нерідко може бути й вищою за собівартість, то ж іноді, можливо, платнику і варто погодитися (зорієнтувати) фіскалів на собівартість, витягнувши «з-під сукна» цього листа київських «віртуозів»…