05.07.2018
* Постанова ВС від 02.05.2018 р. у справі № 908/3565/16 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73761535).
Отже...
Ця ситуація трапляється достатньо часто. Особливо в умовах блокування ПН і РК.
Сторони включили в договір про надання послуг положення про штрафні санкції за нереєстрацію виконавцем ПН у Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
Виконавець прострочив реєстрацію ПН, а замовник спробував стягнути «договірні» штрафні санкції в судовому порядку.
Усі три інстанції відмовили замовникові у вимозі стягнути такі санкції.
Позивач не розгубився і подав заяву про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого господарського суду з причини неоднозначного застосування положень законодавства.
Потім грянула судова реформа, і справа про перегляд потрапила до нинішнього Верховного Суду.
Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви замовника.
При цьому слуги Феміди аргументували свою позицію тим, що виходячи з положень ст. 173 і 174 ГКУ, нездійснення реєстрації ПН у ЄРПН протягом установленого в законодавстві строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності, тобто невиконанням господарського зобов’язання.
Причина в тому, що обов’язок зі складання і реєстрації ПН виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.
До того ж Верховний Суд зазначив, що включення в договір обов’язку відповідача здійснити реєстрацію ПН у ЄРПН не тягне за собою зміни характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.
Тому, вважають судді, невиконання або неналежне виконання подібних умов договору не є правопорушенням у сфері господарювання.
А отже, цей факт виключає можливість притягнення учасника господарських відносин до відповідальності у вигляді штрафних санкцій.
Це яскравий приклад мінливості судової практики.
Якщо раніше був шанс стягнути санкції за «податково-накладні» порушення за договором**, то тепер, схоже, успіхом такі дії не увінчаються.
** Див. детальніше в «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 40, с. 14 і 2017, № 59, с. 23.
Давайте порівняємо позитивні для замовника (покупця) позиції ВГСУ з аргументацією нинішнього Верховного Суду.
Отже, в постанові від 29.06.2017 р. у справі № 903/549/16 розглядалася ситуація, коли продавець не зареєстрував вчасно ПН, через що покупець втратив податковий кредит.
Договір передбачав відповідальність за нереєстрацію ПН відповідно до ПКУ у вигляді штрафу.
Суди (починаючи з першої інстанції і закінчуючи апеляційною) задовольнили позов покупця про стягнення санкцій.
При цьому всі суди посилалися на те, що:
1) зобов’язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог ЦКУ і ГКУ, інших актів цивільного законодавства.
У разі ж відсутності таких умов і вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту й інших вимог, які звичайно ставляться (ст. 525, 526 ЦКУ, ст. 193 ГКУ);
2) порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
У разі ж порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 610, 611, ч. 1 і 2 ст. 549 ЦКУ);
3) штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасники господарських відносин зобов’язані сплатити у разі порушення ними правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Далі переходили до положень ПКУ з приводу зобов’язання зареєструвати ПН у певні строки (пп. 201.1, 201.10 і наказ Мінфіну від 14.11.2014 р. № 1129).
Таким чином, ми бачимо, що ВГСУ керувався ідеєю: включили зобов’язання з реєстрації ПН до договору — виконуйте умови договору, а не виконали зобов’язання за договором — отримуйте штрафну санкцію.
І в цій позиції є своя логіка, адже все, що включено в договір і не суперечить цивільному й будь-якому іншому законодавству, є обов’язковим для сторін.
Проте, з іншого боку,
включення до договору положень про обов’язок продавця (виконавця) зареєструвати ПН не робить їх автоматично договірним зобов’язанням
Відповідно за його невиконання не можна притягнути до господарсько-правової відповідальності за договором, керуючись ГКУ і ЦКУ. На такій позиції наполягає новий Верховний Суд у постанові, що коментується.
До речі, іноді у ВГСУ подібні «думки» теж проскакували.
Про що, наприклад, свідчить постанова ВГСУ від 11.10.2017 р. у справі № 908/3565/16 (за нею Верховний Суд якраз і виніс постанову, що розглядається нами).
Крім того, Верховний Суд навіть не підтримує ідею стягнення збитків у зв’язку з «податково-накладними» порушеннями, які призвели до невідшкодування ПДВ.
Так, наприклад, у постанові ВС від 12.03.2018 р. у справі № 918/216/17 судді не вбачали причинно-наслідкового зв’язку між нереєстрацією ПН і збитками у вигляді недоотриманого відшкодування.
Крім того, знову ж таки послалися на те, що реєстрація ПН, як і відшкодування ПДВ, жодного відношення до господарських санкцій за ГКУ не має.
Радше за все, Верховний Суд керуватиметься подібною логікою й у випадках, коли покупці намагаються стягнути збитки у сумі недоотриманого податкового кредиту у зв’язку з нереєстрацією продавцем (виконавцем) ПН або їх реєстрацією неналежним чином.
Хоча ВГСУ дозволяв «провертати» і такі «штуки».
Наприклад, у постанові ВГСУ від 23.11.2016 р. у справі № 917/852/16 судді касаційної інстанції стали на бік покупця і дозволили йому стягнути збитки у сумі недоотриманого податкового кредиту.
При цьому договір (судячи з тексту цієї постанови) дозволяв включати в специфікації додаткові зобов’язання.
У свою чергу, специфікація містила зобов’язання продавця реєструвати ПН відповідно до вимог ПКУ.
Продавець зареєстрував ПН, але в ній зазначив не ту дату. Це стало причиною невключення певних сум до податкового кредиту і, як наслідок, збитків для покупця.
До речі, у світлі позиції Верховного Суду в рішенні, що коментується,
продавець (виконавець) може «відбити» недоплачені суми за товар (послугу)
Про що йдеться?
Достатньо часто в договорах передбачають санкцію за нереєстрацію ПН у вигляді права покупця (замовника) не перераховувати частину плати за товар (послугу). Зазвичай, ця сума становить 20 % від вартості останнього.
Щоправда, в цьому випадку доведеться метушитися і подавати позов до суду саме продавцеві (виконавцеві). Адже це йому потрібно примусово «відбирати» в покупця (замовника) належне.
Як резюме скажемо таке.
Краще на сьогодні керуватися практикою нового Верховного Суду. А положення про відповідальність за нереєстрацію ПН включати у договір як заходи психологічного впливу на продавця (виконавця).
Звичайно, можна й поза угодами домовитися про компенсацію втрат у зв’язку з нереєстрацією (неналежною реєстрацією) ПН (адже продавець або виконавець зацікавлені в клієнтах). Але у такому разі все триматиметься лише на сумлінності сторін.