Нові норми природних втрат при зберіганні зерна

Щоб отримати найбільший економічний ефект від виробництва продукції рослинництва, в тому числі і зернових культур, аграрії зазвичай реалізують вирощену продукцію не відразу після збору урожаю (влітку-восени), а поступово (протягом всієї зими, а то й навесні). Таким чином їм вдається реалізувати продукцію за збільшеною ціною (чим ближче до весни, тим ціна на сільгосппродукцію зростає).

Щоб вирощене зерно не втратило своєї якості і не було зіпсоване, аграрії мають десь його зберігати. Таке зберігання відбувається на зерноскладах (токах) або елеваторах.

Але при зберіганні сільгосппродукції, в тому числі і зернових, частина такої продукції втрачається. Причин втрати може бути дві.

Перша причини втрати — це природні втрати, тобто зменшення маси зерна в процесі зберігання за рахунок біологічних (пов’язаних із життєдіяльністю зерна і мікроорганізмів у ньому) і механічних (розпил зернового пилу при розвантажувально-навантажувальних операціях при прийманні і відпуску зерна) чинників без втрати якості зерна. Друга причина — це надприродні (понаднормативні) втрати, тобто втрати, що виникли внаслідок псування продукції, її розкрадання, недотримання правил транспортування, зберігання, реалізації тощо.

Щоб аграрій, який зберігає зерно, міг визначити, яка частина втраченого зерна є природним убутком, а яка — надприродним, вони мають орієнтуватися на норми природного убутку, які затверджені певним компетентним органом. Такі норми є максимально допустимими. Вони застосовуються в тих випадках, коли виявлено нестачу фактичної наявності продукції порівняно з обліковими даними.

Що стосується зберігання зерна, то норми природного убутку для такої продукції можна було до сьогодні відшукати тільки в нормах, затверджених постановою Держпостачу СРСР від 07.01.86 р. № 4. Ці норми на сьогодні морально застаріли. Але за відсутності інших доводилося опиратися саме на них.

Враховуючи це Мінагрополітики таки вирішило переглянути старі норми. І результатом їх праці стали нові Норми природних втрат зерна та продуктів його переробки при зберіганні на зернових складах та зернопереробних підприємствах (далі — Норми), які затверджені наказом, що коментується.

У цьому документі аграрій може відшукати норми природних втрат (у відсотках) щодо пшениці, жита, ячменю, полби, вівсу, рису, гречки, проса, чумизи, сорго, кукурудзи в зерні та в качанах, гороху, сочевиці, бобів, квасолі, вики, сої, соняшникового насіння та інших олійних культур та зерносумішей, що зберігаються на зернових складах та зернопереробних підприємствах. При цьому норми розраховані виходячи з різних способів зберігання зерна і різного строку зберігання.

Не поширюються ці Норми на борошно, крупу і насіння зернових, бобових, олійних культур і кукурудзу, що надходять або відпускаються за стандартною вагою в мішках.

Ці норми втрат є більш універсальними в порівнянні із старими і дають змогу точніше (виходячи саме з кількості днів зберігання, а не, як раніше, узагальнених періодів) визначити обсяг природних втрат. Тому вважаємо, що відтепер саме опираючись на ці норми слід визначати обсяг природних і надприродних втрат при зберіганні зернових.

Крім того, поява таких Норм говорить про те, що тепер, щоб відстояти право на податковий кредит щодо ПДВ, пов’язаного з виробництвом зерна, втраченого у межах природних норм, і не нараховувати компенсуючі зобов’язання, слід брати саме показники цих Норм. Детально про це у «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 25, с. 10.

Наказ, яким затверджено Норми, набрав чинності 06.08.2019 р. Тому уже після цієї дати при визначенні норм природних втрат при зберіганні зерна радимо опиратися саме на них.