28.02.2019
Скасування незаконного арешту реєстраційного ліміту судом не звільняє від штрафів за несвоєчасну реєстрацію ПН/РК, яка відбулася внаслідок такого арешту.
Аргумент податківців: ст. 1201 ПКУ не передбачає винятків щодо застосування її норм до порушення строків реєстрації ПН/РК у ЄРПН для окремих випадків, пов’язаних з такими порушеннями
Пам’ятаєте, ми з вами обговорювали незаконність застосування арешту до регліміту? Тим, хто поки що не в темі (вам безперечно пощастило ☺), радимо зазирнути в матеріал «Руки на капот!», або Арешт сум регліміту // «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 82, с. 25.
Тут же коротко нагадаємо про суть проблеми. Отже, податківці (а іноді навіть прокурори), використовуючи можливості КПКУ, через суд накладають арешт на реєстраційний ліміт. Багато слідчих суддів, особливо не заглиблюючись у суть поняття «реєстраційний ліміт», виносять ухвали з дозволом на арешт.
До чого це призводить? Звісно, — до відсутності будь-якої можливості для реєстрації ПН і РК. І це крутіше, ніж блокування!
Незаконність подібних ухвал ні в кого не викликає сумнівів. Окрім окремих служителів Феміди, які відмовляють у скасуванні «арештних» ухвал слідчих суддів (див., наприклад, ухвалу Київського апеляційного суду від 09.01.2019 р. у справі № 752/16869/18*).
* Див. за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79218210.
Але, судячи з листа, що коментується, успішне скасування арешту регліміту — це пряма дорога до оскарження штрафів за несвоєчасну реєстрацію ПН/РК! Безумовно, такі висновки застосовні лише до одержувача цієї консультації. Проте оскільки автором цього роз’яснення є ДФСУ, то, мабуть, фіскали з такої позиції розглядатимуть «реглімітно-арештну» ситуацію більшості платників податків.
Звичайно, якщо обмежитися буквальним прочитанням ст. 1201 і 109 ПКУ, то податківці виявляться правими. Але не варто забувати, що тільки повний склад податкового правопорушення може призвести до фінансової відповідальності за ПКУ!
А одним з обов’язкових елементів такого є вина. І якщо винуватець зможе довести, що здійснив усі залежні від нього дії, щоб уникнути порушення свого обов’язку, то його вини в цьому випадку немає. А отже, про жодні штрафні санкції йтися не може. До того ж про це неодноразово нагадували судді Верховного Суду** (постанови ВС від 12.02.2019 р. у справі № 802/2253/16-а, від 22.01.2019 р. у справі № 818/602/17, від 01.08.2018 р. у справі № 806/999/16 тощо***).
** Детальніше про те, як платникам вдається скасувати в суді ППР про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію ПН через відсутність вини, див. на с. 16 цього номера.
*** Див. за посиланнями http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79758639, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79381703, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75645279 відповідно.
І, між іншим, висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII).
Але з листа, що нами коментується, виходить, що скасування арешту — лише початок шляху в боротьбі за свої права. Звичайно, якщо арешт регліміту припав на граничні терміни реєстрації ПН або РК.
Припускаємо, що раз головні фіскали висловили подібну позицію, то процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення (ППР) у ДФСУ навряд чи буде результативною. А це означає в перспективі нове звернення до суду. Але тільки вже з позовом про скасування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію ПН/РК ☹. Як додатковий варіант вирішення проблеми можна розглянути звернення до Ради бізнес-омбудсмена з попереднім формальним оскарженням ППР у ДФСУ згідно зі ст. 56 ПКУ.