Як виникає арешт? До ЄРДР* вноситься інформація про скоєння злочину. Зазвичай, це ст. 205 (фіктивне підприємництво) або ст. 212 (ухилення від сплати податків) ККУ. Потім слідчий звертається до слідчого судді з клопотанням про застосування арешту до сум регліміту (!) підприємства (причому далеко не завжди «підозрюваного» у справі). І… слідчий суддя погоджується**!
* Єдиний реєстр досудових розслідувань.
** Див., наприклад, ухвалу слідчого судді Вінницького міськсуду Вінницької обл. від 17.09.2018 р. у справі № 127/23127/18.
Якщо ви зіткнулися з аналогічним арештом, то пам’ятайте, що підставою для його скасування є, зокрема, необґрунтованість такого заходу впливу (ч. 1 ст. 174 КПКУ).
У цьому випадку можна:
1) оскаржити ухвалу слідчого судді в апеляційному суді (п. 9 ч. 1 ст. 309 КПКУ);
2) подати клопотання про скасування арешту слідчому судді до суду першої інстанції (ст. 174 КПКУ).
За основні аргументи стануть такі факти.
По-перше, реглімітні «гроші» не можна вважати майном у розумінні ст. 170 (загальні правила накладення арешту на майно) і ст. 98 (поняття «речовий доказ») КПКУ. Адже за своєю суттю вони не належать ні до грошових коштів, ні до електронних грошей, ні до іншого майна. І речовим доказом бути не можуть.
Виходячи з аналізу положень Порядку № 569 суми регліміту є просто показником, розрахованим за певною формулою.
По-друге, відповідно до п. 2 розд. ІІ Закону України від 16.07.2015 р. № 643-VIII навіть на кошти з ПДВ-рахунків не може бути накладений арешт.
Як приклад успішного оскарження способом з п. 1 нашого списку наведемо постанову Апеляційного суду Запорізької області від 04.09.2018 р. у справі № 335/8628/18.
Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу слідчого судді. У рішенні, окрім зазначеного нами аргументу «по-перше…» ☺, звернув увагу на такий момент.
Факт того, що суми ліміту можуть використовуватися для «безпідставного» формування податкового кредиту з ПДВ госпсуб’єктами і що в майбутньому це може завдати шкоди державі, не може слугувати достатньою підставою для арешту. Адже цей момент не узгоджується із зазначеними в ст. 170 КПКУ завданнями і метою такого заходу впливу.
Тож судді дійшли висновку: ухвала слідчого судді в цій справі не відповідала вимогам ч. 2 ст. 173 КПКУ.
Що ж до подання клопотання про скасування арешту в суді першої інстанції (п. 2 списку), то тут як приклад наведемо ухвалу слідчого судді Жовтневого райсуду м. Запоріжжя від 04.07.2018 р. у справі № 331/3705/18. Так, суддя, розглядаючи клопотання, прийняв аргументи, про які ми вже сказали. Також він звернув увагу на те, що арешт у цьому випадку перешкоджає функціонуванню підприємства, порушуючи його права без обґрунтованої підозри останнього в здійсненні неправомірної діяльності.
Звичайно, судова практика — не аксіома. Може і змінитися. Хоча це і виглядатиме абсурдно. Проте прецеденти створені, тому боротися варто!
