02.12.2024
Автомобільний акумулятор, точніше, акумуляторна батарея (АБ), має свій ресурс експлуатації, після вичерпання якого АБ підлягає заміні. Аби знати, коли пора замінити старий акумулятор на новий, передусім слід керуватися Нормами № 489*. Ними встановлено показники середнього ресурсу в календарних місяцях використання АБ (п. 3.10 Норм № 489).
Водночас виробники АБ теж установлюють в експлуатаційній документації (або в договорі купівлі-продажу) гарантійний ресурс своєї продукції або норми середнього ресурсу. Причому якщо норми виробника перевищують середні, передбачені Нормами № 489, останні втрачають силу. Тобто гарантійні зобов’язання виробника АБ мають пріоритетне значення (п. 3.9 Норм № 489).
Ваша АБ відслужила встановлений строк, але при цьому цілком працездатна? Тоді замінювати її ще зарано. А от якщо
і встановлений строк використання АБ минув, і робочий стан досяг допустимої межі (так званого граничного стану), то саме час замінити її (п. 3.12 Норм № 489)
Граничним є стан, у разі досягнення якого подальша експлуатація АБ недопустима або недоцільна через зменшення ємності нижче 40 % від номінальної або відновлення її справності неможливе або недоцільне (розд. 2 Норм № 489).
Якою може бути подальша доля знятої з автомобіля АБ? Якщо ремонт є економічно недоцільним, а гарантійні зобов’язання вже не діють, тоді приймають рішення про її списання, після чого або (1) передають на утилізацію, або (2) реалізують (продають) відпрацьовану АБ заготівельникам. Обидва ці варіанти передбачено ст. 17 і 18 Закону України «Про хімічні джерела струму» від 23.02.2006 № 3503-IV відповідно.
Для визначення умов безпечної експлуатації авто встановлено норми середнього ресурсу шин. Їх наведено в Нормах № 488*. Хоча виробник може встановити інші значення цього показника для відповідної шини. В такому разі Норми № 488 не застосовуються (п. 3.8 Норм № 488).
Списання шини можна здійснювати в разі:
1) повного її зносу (вичерпано норму пробігу), якщо шина не підлягає відновленню;
2) ушкодження, що не підлягає ремонту (до досягнення нормативного пробігу). Таку можливість передбачено п. 3.2 Норм № 488.
Що далі робити зі списаною шиною? Зношені чи пошкоджені складники пневматичного колеса, які власник вирішив не ремонтувати та не відновлювати, підлягають утилізації. Про це йдеться в п. 2 розд. XVI Правил № 549*. При цьому в п. 3 розд. XVI Правил № 549 сказано, що:
«Керівник суб’єкта господарювання визначає відповідального за облік, ремонт, утилізацію шин і коліс, який <…> здає такі шини на приймальні пункти відходів як вторинну сировину»
Таким чином, Правила № 549 ставлять знак рівності між утилізацією та реалізацією шин як вторсировини. І хоча наразі шини вторсировиною не визнаються, позбуватися від них саме через заготівельні контори — цілком прийнятний і вигідний варіант. Особливо з урахуванням того, що шини не є небезпечними відходами (про це — далі). Можна, звісно, також скористатися послугами організації, яка прийме їх на переробку, але тоді вже ви змушені будете заплатити їй за це.
Заміна моторного мастила — одна з найпоширеніших операцій під час технічного обслуговування (ТО) авто. Як часто проводити цю процедуру? Згідно з Положенням № 102* заміна оливи в піддоні картера двигуна легкових автомобілів і автобусів має проводитися кожні 5000 км. Але якщо в документації заводу-виробника встановлена інша періодичність ТО відповідного автомобіля, слід керуватися вимогами зазначеної документації.
Що робити з відпрацьованими мастилами далі? Відповідну процедуру регламентує Порядок № 1221*. Згідно з ним
суб’єкти господарювання мають або самостійно забезпечити утилізацію відпрацьованих мастил, або ж доручити це спеціалізованим підприємствам чи сервісним службам, які здійснюють заміну мастила
У випадку, якщо суб’єкт господарювання не може самостійно забезпечити відповідну утилізацію, він має укласти договір або з переробником мастил, або з пунктом їх прийому. Приймання відпрацьованих мастил (олив) від суб’єктів господарювання оформлюється актом приймання згідно з додатком 3 до Порядку № 1221. Він знадобиться для контролю за дотриманням норми збирання та утилізації відпрацьованих мастил, встановленої п. 9 Порядку № 1221. У відсотках загального обсягу мастил ці норми становлять: на 2020 — 2024 роки — 50 %; на 2025 — 2029 роки — 60 %; на 2030 — 2035 роки — 70 %.
Зверніть увагу ще й на таке. Згідно з п. 6 Порядку № 1221 споживачі мастил (олив) повинні:
подавати щокварталу до 10-го числа наступного місяця до Держекоінспекції інформацію про стан поводження з відпрацьованими мастилами за формою згідно з додатком 5 до Порядку № 1221
Не сплутайте цю мастильну звітність з декларацією про відходи, про подання якої ми говоритимемо окремо.
І ще одна цікава деталь. Із таблиці 3 цієї звітної форми, де наводиться інформація про передачу відпрацьованих мастил (олив) іншим підприємствам на утилізацію та/або знешкодження, випливає, що:
— переробники мастила (або пункти прийому) можуть платити споживачам мастил за забір у них відпрацьованого мастила. В такому разі це розглядається як плата споживачеві за передачу на утилізацію;
— споживачі мастил можуть платити переробникам мастила (або пунктам прийому). Тоді це розглядається як плата споживача за знешкодження.
Давайте тепер розглянемо, як усе це узгоджується із законодавством про відходи.
Доки профільним законодавчим актом у сфері поводження з відходами був Закон № 187*, небезпечними відходами визнавались відходи, включені до розділу А Жовтого переліку відходів**, зокрема:
— відпрацьовані батареї свинцевих акумуляторів (їх було названо в п. 32 розділу А Жовтого переліку відходів);
— відпрацьовані нафтопродукти, не придатні для використання за призначенням, у тому числі відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші (про них ішлося в п. 42 розділу А Жовтого переліку відходів).
* Закон України «Про відходи» від 05.03.98 № 187/98-ВР.
** Затверджений постановою КМУ від 13.07.2000 № 1120.
При цьому відходи пневматичних шин було включено до розділу Б Жовтого переліку відходів, що формально не дозволяло вважати їх небезпечними відходами. Шини на практиці відносили до IV класу небезпеки, тобто до малонебезпечних відходів.
З 09.07.2023 головним у цій царині став Закон № 2320*, що прийшов на заміну Закону № 187. Серед іншого, новий Закон № 2320 оперує термінами, які раніше мали іншу назву, зокрема, вживає поняття «відновлення відходів» замість «утилізація відходів», що до певної міри збиває з пантелику. Крім того, з 26.09.2024 втратив чинність Жовтий перелік відходів (див. постанову КМУ від 17.09.2024 № 1067). Водночас майже вся нормативка, згадана нами вище, залишилась чинною, однак вона була заточена під старе законодавство, що в нових умовах ускладнює її застосування.
* Закон України «Про управління відходами» від 20.06.2022 № 2320-IX.
Як же тепер визначитися з небезпечністю тих автовідходів, про які ми тут говоримо?
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону № 2320 відходи поділяють на два класи:
1) небезпечні відходи;
2) відходи, що не є небезпечними.
Їх класифікація здійснюється відповідно до Національного переліку відходів* і Порядку класифікації відходів* з урахуванням Переліку властивостей, що роблять відходи небезпечними (додаток 3 до Закону № 2320).
* Обидва документи затверджено постановою КМУ від 20.10.2023 № 1102.
При цьому орієнтуватися слід на код відходів у Національному переліку відходів, що складається із шестизначного номера, до якого в разі позначення небезпечних відходів додається символ «*» (зірочка). Інакше кажучи, коди, позначені символом «*», ідентифікують небезпечні відходи, коди без позначення символом «*» ідентифікують відходи, що не є небезпечними (див. п. 8 Порядку класифікації відходів).
Так-от, за Національним переліком відходів свинцеві батареї, що здебільшого застосовуються в автомобілях, мають код із зірочкою — 16 06 01*. Тобто, за новим законодавством, як і раніше,
автомобільні акумулятори належать до небезпечних відходів
Такого ж висновку можна дійти на підставі п.п. 3 п. 16 Порядку класифікації відходів, оскільки у складі акумуляторів є свинець або його сполуки, а це канцероген.
Ідемо далі. Відходи моторних, індустріальних олив та мастил за Національним переліком відходів знаходяться в підгрупі 13 02. При цьому всі коди відходів, що належать до цієї групи (13 02 04*, 13 02 05*, 13 02 06*, 13 02 07*, 13 02 08*), — з зірочкою. Отже, відпрацьовані мастила (оливи) теж належать до небезпечних відходів.
І нарешті, відпрацьовані шини мають код 16 01 03 (без зірочки), тобто, як і раніше, не є небезпечними.
Як бачите, класифікація автовідходів, з точки зору їх небезпечності, за новим законодавством змін не зазнала. А чи змінилося законодавче регулювання в частині поводження з відходами взагалі і з небезпечними відходами зокрема?
За приписами ч. 3 ст. 13 Закону № 2320 пересічні утворювачі або власники відходів зобов’язані забезпечувати зберігання відходів у спосіб, що є безпечним для здоров’я людини та навколишнього природного середовища, та передавати відходи суб’єктам господарювання у сфері управління відходами протягом одного року з моменту їх утворення.
Ця норма поширюється на будь-які відходи, в тому числі й ті, що не є небезпечними, як-от шини. Тобто це, як і раніше, означає, що просто викинути відпрацьовані шини на смітник або закопати в землю ви не маєте права. Якщо ви не здатні забезпечити їх утилізацію або переробку самостійно, ви повинні передати їх для цього відповідному суб’єкту.
До утворювачів та власників небезпечних відходів ст. 27 Закону № 2320 висуває більш суворі вимоги:
передавати небезпечні відходи, як-от виснажені акумулятори, відпрацьовані моторні масла (оливи) тощо потрібно лише спеціалізованим підприємствам, які мають відповідні дозвіл і ліцензію
При цьому, як і раніше, не потребує отримання ліцензії діяльність з приймання та зберігання відходів, якщо протягом одного року прийняті чи утворені відходи передаються суб’єкту господарювання, який має ліцензію на здійснення комплексу операцій з управління небезпечними відходами (ч. 2 ст. 44 Закону № 2320).
Іншими словами, ця норма дозволяє утворювачу небезпечних відходів зберігати (див. визначення терміна «зберігання відходів» у п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону № 2320) небезпечні відходи протягом року без ліцензії, але до спливу цього строку:
— або передати (продати) такі відходи заготівельній організації, в якої немає відповідної ліцензії, якщо та збиратиме їх (див. визначення терміна «збирання відходів» у п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону № 2320) і протягом року передаватиме спеціалізованій організації, що має таку ліцензію, для подальшого оброблення відходів (відновлення або видалення);
— або навпаки скористатися платними послугами спецорганізації і напряму передати їй накопичені відходи для їх оброблення.
У будь-якому разі за небезпечні відходи доведеться подати звітну інформацію (декларацію) до інформаційної системи управління відходами (про це трохи далі).
Намагання позбутися автовідходів у будь-який інший спосіб, ніж один із двох вищеназваних, є порушенням законодавства. Зокрема, посадовим особам підприємства загрожує адмінштраф за:
— порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення — від 850 до 1700 грн (ст. 82 КУпАП);
— змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія (це стосується всіх автовідходів, що тут розглядаються), без спеціального дозволу — від 34 до 85 грн (ст. 824 КУпАП);
— передачу відходів з порушенням установлених правил на зберігання, оброблення або видалення підприємствам чи організаціям, що не мають відповідного дозволу на проведення цих операцій — від 34 до 85 грн (ст. 825 КУпАП);
— непередачу відпрацьованих небезпечних хімічних джерел струму (тобто акумуляторів) ємністю 7 А/год та більше на утилізацію підприємствам, що здійснюють їх заготівлю та утилізацію, — від 85 до 170 грн (ст. 827 КУпАП).
Крім того, є небезпека наразитися ще й на кримінальне переслідування за ч. 1 ст. 239 ККУ за забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля. Покарання тут значно суворіше — штраф від 17000 до 68000 грн або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Декларація про відходи — це документ, який подають утворювачі відходів у разі, якщо їхня діяльність призводить до утворення небезпечних відходів або річний обсяг утворення відходів, що не є небезпечними, перевищує 50 т. Про обов’язок подання такої декларації йдеться в п. 12 ч. 2 ст. 16 Закону № 2320. Отже,
якщо у вас утворилися небезпечні відходи у вигляді відпрацьованих акумуляторів або моторних мастил (олив), не забудьте подати декларацію про відходи незалежно від обсягу таких відходів
Якщо ж ідеться про відпрацьовані автомобільні шини, обов’язок подати декларацію настане, тільки якщо їх обсяг разом з іншими відходами, що, не є небезпечними, перевищить 50 т за рік.
За чинними наразі правилами декларація подається раз на рік до 20 лютого року, що настає за звітним, в електронному вигляді через Єдиний державний вебпортал електронних послуг (ст. 45 Закону № 2320). Форму декларації затверджено постановою КМУ від 07.05.2022 № 556. Подати її можна за посиланням: eco.gov.ua/services/reyestraciya-deklaraciyi-pro-vidhodi. Поради від Міндовкілля, як це правильно зробити, дивіться тут.
За неподання декларації про відходи загрожує адмінштраф за ст. 821 КУпАП — від 51 до 85 грн
Крім того, виникає ще необхідність подати органам статистики форму № 1-відходи (річна) «Звіт про відходи». Зверніть увагу: у 2025 році доведеться подавати цей звіт за новою формою, затвердженою наказом Держстату від 19.04.2024 № 125. Подається вона не пізніше 28 лютого, наступного за звітним роком.
До платників цього податку належать, зокрема, суб’єкти господарювання, які в процесі своєї діяльності здійснюють розміщення відходів (п.п. 240.1.3 ПКУ).
При цьому під розміщенням відходів розуміють постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів (п.п. 14.1.223 ПКУ).
Логічно було б припустити, що суб’єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, у тому числі небезпечних, до їх передачі на утилізацію та захоронення, не є платниками екологічного податку. Саме цей підхід, із певними застереженнями, довгий час панував і в роз’ясненнях контролерів.
На сьогодні ж фіскали категорично заявляють (див. БЗ 107.04), що
тільки тимчасове розміщення відходів, що належать до окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, які утворились в процесі діяльності суб’єкта господарювання та продаються як товар або використовуються у власному виробництві, не призводить до виникнення податкових зобов’язань з екоподатку
А за решту відходів змушують сплачувати цей податок навіть при тимчасовому їх зберіганні (деталі знайдете в статтях «Екоподаток за побутові відходи, шини / акумулятори тощо: фіскальне дежавю» // «Податки & бухоблік», 2024, № 38 і «Шини, акумулятори, люмінесцентні лампи: податківці вимагають екоподаток!» // «Податки & бухоблік», 2024, № 92, ср. ).
Чи можна щось протиставити такій різкій зміні позиції фіскалів? На нашу думку, так. Оскільки податківці змушують подавати екодекларацію за тимчасове розміщення тих відходів, які не взяті на облік як вторинна сировина, радимо запровадити такий облік. Зокрема, щодо автовідходів, які тут розглядаються.
Тим паче, що вище ми з’ясували:
ніщо не заважає вважати вторсировиною не тільки відпрацьовані шини, а й виснажені акумулятори та відпрацьовані моторні мастила (оливи)
Облік таких відходів можна вести за типовою формою № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари» згідно з Інструкцією № 342*, яка хоч і втратила чинність, однак, вважаємо, її, а також саму форму можна застосовувати за рішенням керівника й надалі. Якщо всі автовідходи, що утворюються на вашому підприємстві, відобразити в ній як вторинну сировину, екодекларацію можна не подавати.
Єдине, про що доведеться додатково потурбуватися, — це знайти можливість передавати свої автовідходи заготівельним організаціям, які сплачували б вам за це певну суму коштів. Тоді, сподіваємося, жодних проблем зі сплатою екоподатку за такі автовідходи у вас не виникне.