03.03.2025
З точки зору п. 42 ч. 1 ст. 1 Закону № 1591*, неналежна платіжна операція — це платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі. При цьому до ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач (п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону № 1591).
* Закон України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 № 1591-IX.
Помилковою вважають платіжну операцію, внаслідок якої з вини надавача платіжних послуг (того ж банку) здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі (п. 69 ч. 1 ст. 1 Закону № 1591).
У свою чергу, неналежним отримувачем іменовано особу, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі (п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону № 1591). А неналежним платником є особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно) (п. 44 ч. 1 ст. 1 Закону № 1591). Отже,
підприємство, якому без законних підстав зараховано суму переказу на його рахунок, вважається неналежним отримувачем
А винуватцем помилкового списання / зарахування коштів може бути або банк / небанківський надавач платіжних послуг, що здійснив помилкову платіжну операцію, або сам платник (суб’єкт господарювання), який через свою необачність помилково переказав кошти неналежному отримувачу.
Однак неважливо з чиєї вини сталося помилкове зарахування коштів — неналежний отримувач має у будь-якому разі повернути чужі гроші їхньому законному власнику (платнику).
Винуватець — банк. У такому разі після виявлення помилки банк зобов’язаний негайно повідомити неналежного отримувача про виконання помилкової платіжної операції, а також про те, що еквівалентну суму коштів необхідно повернути цьому надавачу платіжних послуг (ч. 14 ст. 86 Закону № 1591).
Протягом трьох робочих днів з дати надходження повідомлення неналежний отримувач має ініціювати переказ еквівалентної суми коштів банку-порушникові (ч. 1 ст. 88 Закону № 1591)
Якщо кошти не будуть перераховані у триденний строк, то, крім суми, що помилково надійшла, доведеться сплатити банку ще й пеню — у розмірі 0,1 % цієї суми за кожний день від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів на рахунок, але не більше 10 % суми платіжної операції (ч. 4 ст. 88 Закону № 1591).
У разі ж, коли з якоїсь причини неналежний отримувач узагалі відмовиться повертати помилкові кошти в добровільному порядку, банк-винуватець звертатиметься до суду (ч. 15 ст. 86 і ч. 3 ст. 88 Закону № 1591).
Винуватець — платник. Коли помилкове зарахування коштів відбулося з вини платника, тоді банк безпосередньої участі в поверненні чужих грошей вже не бере. А в справу вступає цивільне законодавство. За таких обставин неналежний отримувач має повернути помилкові кошти як безпідставно набуте майно (ч. 1 ст. 1212 ЦКУ).
До того ж за користування чужими грошовими коштами (у т. ч. безпідставно одержаними) боржник має сплатити проценти (ч. 2 ст. 1214 ЦКУ) в розмірі, визначеному договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦКУ).
За усталеною судовою практикою, за період користування безпідставно одержаними коштами стягуються 3 % річних від простроченої суми та інфляційні втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ (див. постанови ВС від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 і від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17).
А в який строк слід здійснити таке повернення помилково отриманих коштів?
На сьогодні спеціального для цього випадку строку повернення помилкових коштів законодавчо не визначено. Тож здавалося, що при поверненні коштів, помилково зарахованих з вини платника, орієнтуватися слід було б на загальний строк виконання зобов’язання, встановлений ч. 2 ст. 530 ЦКУ, — 7 днів від дня пред’явлення вимоги.
Однак норма ч. 2 ст. 530 регулює відносини, коли в боржника існує обов’язок, але строк його виконання не встановлений. Тоді такий обов’язок боржник має виконати в семиденний строк від дня пред’явлення йому кредитором вимоги. Ця норма зазвичай застосовується в договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов’язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
Проте ст. 1212 ЦКУ врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (див. постанову ВС від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22),
норма ч. 2 ст. 530 ЦКУ до недоговірних зобов’язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст. 1212 ЦКУ не застосовується
Адже з моменту безпідставного набуття майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов’язання з повернення іншій особі (потерпілому) такого майна неналежний отримувач повинен виконати одразу (негайно) після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Податківці щодо оподаткування (зокрема, ПДВ) помилково отриманих грошових коштів від особи, з якою відсутні будь-які договірні відносини, дотримуються дещо іншої думки. Фіскали вважають, що тоді повернення грошових коштів особі, що їх перерахувала, має відбутися у встановлений чинним законодавством термін (див. листи ДПСУ від 27.01.2025 № 402/ІПК/99-00-21-03-02, від 15.11.2024 № 5267/ІПК/99-00-21-03-02 і від 24.11.2023 № 4328/ІПК/99-00-21-03-02). І скрізь посилаються на ч. 1 ст. 88 Закону № 1591, за якою неналежний отримувач зобов’язаний ініціювати переказ помилкових коштів протягом трьох робочих днів з дати їх надходження.
Відтак, зважаючи на це, затягувати з поверненням помилково отриманих коштів не варто. Повернути платнику помилково зараховані кошти неналежний отримувач має якнайшвидше.
У бухобліку помилково зараховані грошові кошти підприємство-одержувач показує записом: Дт 311 «Поточні рахунки в національній валюті» — Кт 685 «Розрахунки з іншими кредиторами». Відповідно наступне їх повернення законному власнику відображають зворотною проводкою: Дт 685 — Кт 311.
Якщо у зв’язку з несвоєчасним поверненням помилкових коштів доведеться сплатити ще і пеню банку або інфляційні та річні втрати платнику, що здійснив переказ, ці штрафні суми відносять до складу інших операційних витрат (п. 20 НП(С)БО 16 «Витрати»). Тобто в періоді визнання таких штрафних санкцій їх фіксують кореспонденцією: Дт 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» — Кт 685. Щоправда, Мінфін у листі від 08.12.2004 № 31-04200-20-10/22572 для таких витрат рекомендував використовувати субрахунок 949 «Інші витрати операційної діяльності». Але це не відповідає положенням Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань.., затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.99 № 291.
На податковоприбутковий облік отримувача (як малодохідника, так і високодохідника)
операції з надходження помилкових коштів та їх повернення абсолютно ніяк не впливають. Позаяк такі суми проходять повз доходи і витрати підприємства
А отже, не зачіпають бухгалтерський фінрезультат — об’єкт оподаткування податком на прибуток. Та й жодних окремих коригувань щодо таких помилкових сум ПКУ не передбачено.
Про податковий облік доведеться пригадати тільки в тому випадку, коли прострочили повернення чужих коштів і потрапили під штрафні санкції у вигляді пені банку або інфляційних і 3 % річних від інших госпсуб’єктів. Адже такі виплати через бухвитрати зменшують фінрезультат до оподаткування. Тому високодохідники і малодохідники-добровольці змушені нівелювати їх за допомогою збільшуючого штрафного коригування з п.п. 140.5.11 ПКУ.
Однак застосувати цю збільшуючу штрафну різницю доведеться тільки на ті штрафні суми, що нараховані відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів (у тому числі у ЗЕД-сфері) на користь:
— неприбутківців;
— платників єдиного податку (як юросіб, так і ФОП, див. лист Мінфіну від 10.04.2017 № 11210-09-10/9617);
— нерезидентів. Проте, на думку податківців, штрафну різницю можна не визначати в разі, якщо з нарахованих на користь нерезидента штрафів, пені, неустойки сплачується податок на репатріацію згідно з п. 141.4 ПКУ (див. листи ГУ ДПС у м. Києві від 26.01.2022 № 173/ІПК/26-15-04-03-11 і ДПСУ від 23.11.2021 № 4446/ІПК/99-00-21-02-02-06, БЗ 102.16).
А ось виплати штрафних санкцій на користь фізичних осіб, які є платниками ПДФО, взагалі звільняються від розрахунку штрафної різниці.
Цілком може статися так, що повернення помилково отриманих коштів так і не відбудеться. Як тоді чинити з цією кредиторською заборгованістю в обліку? Чи можна її списати?
До закінчення строку позовної давності підстав для списання з балансу такої заборгованості немає
А який строк позовної давності для цього випадку встановлює ЦКУ? Тут діє загальний строк позовної давності — 3 роки (ст. 257 ЦКУ). Але «з коли» починати рахувати цей строк?
Виходячи з висновків Великої Палати Верховного Суду (див. постанову ВС від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22), обов’язок повернути помилкові кошти виникає в особи з моменту їх безпідставного отримання. А згідно зі ст. 253 ЦКУ перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Тож строк позовної давності слід відлічувати з наступного дня після безпідставного набуття неналежним отримувачем грошових коштів.
Тут зауважте! На період воєнного стану (як і свого часу карантину) строки позовної давності призупинені (пп. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ). Проте щодо ЗЕД-заборгованості є свої нюанси (див. статтю «Строки позовної давності у ЗЕД: як зараз рахувати?» // «Податки & бухоблік», 2024, № 35). Детально про те, коли списувати заборгованість через сплив позовної давності з урахуванням особливостей воєнного стану як щодо вітчизняних, так і щодо ЗЕД-зобов’язань, можна почитати у статті «Інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованостей» // «Податки & бухоблік», 2024, № 91.
Та все ж, якщо справа таки дійде до списання заборгованості за помилково отриманими коштами, то в періоді її списання в розмірі такої заборгованості у підприємства виникне дохід: Дт 685 — Кт 717 «Дохід від списання кредиторської заборгованості».
Натомість коригування фінрезультату на суму списаної кредиторської заборгованості ПКУ не передбачає. Тому сума такої відображеної у складі доходів заборгованості збільшить і прибутковий об’єкт оподаткування.