Вступна частина

(зі змінами та доповненнями, останні з яких унесені законами України
від 8 грудня 2004 року № 2222-IV,
від 1 лютого 2011 року № 2952-VI,
від 19 вересня 2013 року № 586-VII,
від 21 лютого 2014 року № 742-VII,
від 2 червня 2016 року № 1401-VIII,
від 7 лютого 2019 року № 2680-VIII,
від 3 вересня 2019 року № 27-IX)

Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 Закон України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

Положення Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII, визнано такими, що є чинними на території України згідно з Постановою Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року № 750-VII.

Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України.