Бліц-інформ
Основний предмет нашої розмови — Закон № 433, який набрав чинності 11.06.2015 р. Як раз ним і внесено зміни до КЗпП і Закону № 2232 у частині надання гарантій бійцям за місцем роботи. Норми Закону № 433 покликані усунути прогалини у законодавчих нормах з цього приводу, а також посилити соціальний захист громадян, які проходять військову службу під час особливого періоду. Чи вдалося виконати задумане? Зараз з’ясуємо!
Перед тим анонсуємо, що у цій публікації ми також поговоримо про нову підставу для надання відпустки окремим категоріям ветеранів війни. Правова основа для її надання підготовлена Законом № 426 (набрав чинності 06.06.2015 р.) — відповідні уточнення вже рясніють у КЗпП та законах № 504 і № 3551.
Працівники — «строкові» призовники
Про основні гарантії для працівників-бійців за місцем роботи йдеться у ч. 3 — 5 ст. 119 КЗпП. Для початку пропонуємо поглянути на новації у ч. 3 цієї статті.
Перше, що потрапляє в очі, — з 11.06.2015 р. зберігати місце роботи (посаду) і середній заробіток треба і за працівниками, призваними на строкову військову службу. Насправді, вказівка на них — формальність, покликана врегулювати розбіжності у правовому полі. Справа у тому, що такі гарантії за працівниками-призовниками на строкову військову службу закріплені в ч. 2 ст. 39 Закону № 2232 ще з 08.02.2015 р. Тобто, на думку фахівця Мінсоцполітики (див. консультацію на с. 20 цього номера), саме з 08.02.2015 р. за працівниками, призваними на строкову військову службу, роботодавець зобов’язаний зберігати місце роботи (посаду) і виплачувати середній заробіток. А ось претендувати на компенсацію середнього заробітку, виплаченого таким працівникам, роботодавець може тільки з 11.06.2015 р.
Констатуємо: відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП «табу» на звільнення і «добро» на виплату середнього заробітку стосуються мобілізованих працівників, працівників, прийнятих на військову службу за контрактом*, а також працівників, призваних на строкову військову службу.
* Маються на увазі працівники, як проходять військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану. Гарантії ч. 3 ст. 119 КЗпП поширюються на них з 08.02.2015 р. Незважаючи на це, механізм компенсації контрактникам не прописаний (у компенсаційному Порядку, затвердженому постановою КМУ від 04.03.2015 р. № 105, про них не згадується). Тому питання отримання роботодавцями сум середнього заробітку, сплаченого таким категоріям працівників, залишається невирішеним.
Остання зупинка для збереження гарантій — фактичний день демобілізації
По суті, у гарантіях ч. 3 ст. 119 КЗпП все стабільно. Проте справжня «родзинка» серед новацій у ч. 3 ст. 119 КЗпП закралася у строки збереження гарантій, передбачених цією частиною, за категоріями перелічених у ній працівників.
Зверніть увагу! З 11.06.2015 р. роботодавець має забезпечувати гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації** працівника-бійця.** Уточнимо: день виключення військовослужбовців із списків особового складу військової частини (дату демобілізації) вказують у військовому квитку (лист Міноборони від 21.08.2014 р. № 322/2/7142).
Таке формулювання «гарантійного» строку прийшло на заміну його визначення, що лунало раніше: на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року.
Трохи здивувала остаточна редакція щодо строку збереження за працівниками гарантій ч. 3 ст. 119 КЗпП. Річ у тім, що про її оновлення йшлося не раз, але завжди обговорення оберталося навколо іншого строку — 18 місяців (див. «ОП», 2015, № 10, с. 3 і спецвипуск «ОП», 2015, № 6/1, с. 3). Проте, як бачимо, законотворці пішли далі та вирішили не ставити перепони працівникам-бійцям на шляху до отримання благ від роботодавця під час військової служби — тепер дата фактичної демобілізації звучить конкретно і точно.
Та навіть із таким формулюванням строку збереження гарантій ч. 3 ст. 119 КЗпП будьте обережні. Вам відомо, що працівник демобілізувався, але так і не з’явився на роботі (як це виявити, ми розповідали в спецвипуску «ОП», 2015, № 6/1, с. 3)? Не кваптеся розривати із ним трудові відносини, адже під час проходження військової служби він міг потрапити в одну із ситуацій, викладених у ч. 5 ст. 119 КЗпП:
Приклад. Мобілізований працівник став на облік у військовому комісаріаті 23.06.2015 р. після лікування у госпіталі. На нашу думку, у такому разі роботодавець має зберігати за таким працівником гарантії ч. 3 ст. 119 КЗпП по 23.06.2015 р. включно.
Працівник підлягав демобілізації, але служить за контрактом: норму конкретизовано
Для початку п’ятисекундний екскурс. Гарантії для таких працівників прописані у ч. 4 ст. 119 КЗпП з 08.02.2015 р. Однак норма про них від самого початку прописана не зовсім коректно. І ось нарешті Закон № 433 усе виправив.
По-перше, строк збереження за ними гарантій (місця роботи і середнього заробітку) звучав більш ніж розмито — на строк більше ніж на один рік. Версій на тлумачення такого непорозуміння було багато. Усі схилялися до одного — зберігати за демобілізовано-контрактними працівниками місце роботи (посаду) і середній заробіток слід до закінчення строку контракту. Як виявилося — припущення правильні.
Важливо! З 11.06.2015 р. у ч. 4 ст. 119 КЗпП чітко сказано, що роботодавець має зберігати гарантії цієї частини за працівниками «не більше ніж на строк укладеного контракту».Тут також не забувайте про особливі умови «консервації» гарантій для таких працівників при виникненні ситуацій, викладених у ч. 5 ст. 119 КЗпП (див. схему у попередньому розділі статті).
По-друге, відкритим залишалось питання: чи отримає роботодавець компенсацію середнього заробітку, виплаченого на користь працівників, які підлягали демобілізації, але уклали контракт про проходження військової служби? Замислитися було над чим, адже ч. 4 ст. 119 КЗпП не містила згадувань про компенсацію і була прописана після компенсаційних нюансів ч. 3 ст. 119 цього Кодексу.
Уточнення прийшло із Законом № 433 і застосовується з 11.06.2015 р. Зауважимо і ми: з цієї дати роботодавці, які виплачують середній заробіток на користь демобілізаційно-контрактних працівників, можуть розрахувати на компенсацію цих сум із держбюджету.
Відстрочка від строкової військової служби — тепер для всіх учителів шкіл
З 11.06.2015 р. усі педагогічні працівники отримали право на відстрочку від проходження строкової військової служби на весь період їх роботи за спеціальністю (поправки внесено Законом № 433 до абз. 2 ч. 13 Закону № 2232). Педпрацівник може скористатися таким правом при одночасному дотриманні таким умов:
— педагог має повну вищу освіту;
— основне місце роботи педагога — загальноосвітній навчальний заклад;
— педпрацівник працює на умовах повного навантаження по займаній посаді.
Зауважимо, що такий привілей раніше був лише у педпрацівників, які працювали у навчальних закладах, розташованих у сільській місцевості. З 11.06.2015 р. територіальне обмеження знято.
Дата застосування удосконалень, принесених Законом № 433
Ми вже неодноразово зазначали, що Закон № 433 набрав чинності 11.06.2015 р. Цей Закон не містить інших приписів стосовно початку застосування його норм. А дарма, оскільки через це від уточнюючого Закону № 433 можна і розгубитися.
Однозначно, що новації Закону № 433 треба застосовувати щодо всіх працівників, призваних на військову службу після 11.06.2015 р. Разом із тим залишається відкритим питання, чи стосуватимуться його норми* працівників, які на момент набрання чинності Законом № 433 вже служили.
* Стосовно дати закінчення збереження гарантій ч. 3 ст. 119 КЗпП, а також компенсаційних моментів для працівників, призваних на строкову військову службу, а також працівників, які мали бути демобілізовані, але продовжили служити за контрактом.
Ми — за його поширення на таких працівників-бійців. Підтверджує це і задумка нардепів — удосконалити соціальний захист громадян, що проходять військову службу, та удосконалити норми щодо компенсації середнього заробітку з держбюджету. Та як втілюватимуться на ділі оновлені норми ст. 119 КЗпП і як їх прочитають чиновники — загадка. Залишається тільки одне — очікувати офіційних роз’яснень.
«Бонусні» відпустки для учасників бойових дій та інвалідів війни
Ми відходимо від гарантійно-компенсаційних розмов, на які нас надихнули оновлення у ст. 119 КЗпП. Тепер розглянемо відпускні новації Закону № 426 (застосовуємо з 06.06.2015 р.).
Нова підстава для оплачуваної відпустки. Учасники бойових дій і інваліди війни, статус яких визначений Законом № 3551**, мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів на рік. Такий привілей закріплений у нових нормах — у ст. 772 КЗпП і ст. 162 Закону № 504, а також відкоригованих — п. 12 ч. 1 ст. 12 і п. 17 ч. 1 ст. 13 Закону № 3551.
** Детальніше про відкориговані статусні зміни щодо ветеранів АТО див. на с. 7 цього номера.
Зверніть увагу! У законодавчих нормах така відпустка вказана як додаткова. Проте вона НЕ є щорічною відпусткою. Причина: у Законі № 504 право на неї прописано не у розділі, присвяченому щорічним відпусткам.Дивно, але цю відпустку можна знайти в компанії навчальної і творчої відпусток, відпустки для участі у змаганнях (розд. III Закону № 504). Чому так? Скоріш за все законотворці намагалися підкреслити, що додаткова відпустка для учасників бойових дій і інвалідів війни — окремий вид відпустки. Вони перемудрували, але головний посил ми зрозуміли. Оскільки додаткова відпустка за ст. 162 Закону № 504 не щорічна, то:
— її надають незалежно від відпрацьованого часу в установі. Тобто працівник зі статусом учасника бойових дій або інваліда війни може скористатися такою відпусткою у будь-який час, починаючи з 06.06.2015 р.;
— вона не прив’язана до робочого року. Тобто кожного року працівник із відповідним статусом має право на 14 додаткових днів оплачуваної відпустки. Невикористані дні цієї відпустки на наступний календарний рік не переносяться, тобто невикористані дні «згорають»;
— її тривалість не подовжують на святкові і неробочі дні ( ст. 73 КЗпП), якщо ці дні припали на її період;
— додаткову відпустку не поділяють на частини, не переносять при виникненні ситуацій, вказаних у ст. 11 Закону № 504;
— працівника не відкликають із такої відпустки;
— при звільненні невикористані дні такої відпустки не компенсують.
Підстави для отримання відпустки за ст. 162 Закону № 504: заява працівника і посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни.
Зауважимо і про оплату днів додаткової відпустки, прописаної у ст. 162 Закону № 504. Відомості про оплату такої відпустки не внесли до Порядку № 100. Але, на нашу думку, оплачувати її треба за правилами, що використовуються для обчислення відпускних за творчу відпустку. Тобто використовувати загальні правила оплати відпусток, де здебільшого використовують розрахунковий період тривалістю 12 календарних місяців.
Нові підстави для відпустки «за свій рахунок». Насправді, такі підстави підходять до визначення оновлених. Справа у тому, що раніше ветерани війни, особи із особливими заслугами перед Батьківщиною і особи, на яких поширюється Закон № 3551, мали право на відпустку без збереження зарплати тривалістю 14 календарних днів на рік (див. «ОП», 2015, № 4, с. 30). З 06.06.2015 р. такі категорії працівників уточнені і розділені (див. таблицю).
Категорія працівників | Тривалість відпустки | Законодавче підґрунтя |
Учасники війни, особи, на яких поширюється чинність Закону № 3551 | До 14 календарних днів щорічно | П. 4 ч. 1 ст. 25 Закону № 504 (викладений у новій редакції) |
Особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких установлений відповідно до Закону № 3551 | До 21 календарного дня щорічно |
Висновки:
— Працівники, призвані на строкову військову службу, тепер чітко визначені у ч. 3 ст. 119 КЗпП, що присвячена гарантіям працівників-бійців.
— Строк збереження гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП, — на строк до закінчення особливого період або до дня фактичної демобілізації.
— За працівниками, які підлягали демобілізації, але продовжили військову службу за контрактом, роботодавець має зберігати місце роботи (посаду) і середній заробіток упродовж дії такого контракту. З 11.06.2015 р. роботодавець може розраховувати на компенсацію з держбюджету суми середнього заробітку, сплаченої на користь таких працівників.
— З 06.06.2015 р. учасники бойових дій і інваліди війни мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів, яка не є щорічною.
— Починаючи з 06.06.2015 р. учасники війни та інші особи, на яких поширюється дія Закону № 3551, мають право на відпустку без збереження зарплати тривалістю до 14 календарних днів щорічно, а особи із особливими заслугами перед Батьківщиною у контексті Закону № 3551 — до 21 календарного дня щорічно.
Використані документи і скорочення
КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.
Закон № 426 — Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 р. № 426-VIII.
Закон № 433 — Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 р. № 433-VIII.
Закон № 504 — Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.
Закон № 2232 — Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 р. № 2232-XII.
Закон № 3551 — Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 р. № 3551-XII.
Порядок № 100 — Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100.
