Зворотний бік
Підемо шляхом парадоксів — найдивнішим зі шляхів. Замість того, щоб досліджувати впевненість та її складові, а також методи і способи її набуття (так найчастіше роблять у модних жіночих журналах), давайте зупинимося на темній сестрі впевненості — невпевненості.
Що означає бути невпевненим? Ніяковіти, винитися, соромитися, боятися, тривожитися…
По суті, три групи переживань, які запускаються в ситуації невпевненості і можуть ставати рушіями відповідної особистісної риси: провина, сором, тривога.
Недаремно книга відомого психолога Р. Т. Поттера-Ефрона називається «Сором. Вина. Алкоголізм», адже дуже часто вживання алкоголю є тим способом, який дозволяє відчути себе впевненішим, більш зібраним та вільним.
Коли я невпевнений, мені здається, що я здійснюю погані дії, які можуть нашкодити іншим людям і мені (вина), що сам я поганий, якийсь базально-дефективний, не здатний зробити нічого хорошого (сором), і що я в будь-який момент можу це щось невдале «викинути», якось ненавмисно, без особливого контролю з боку свідомості, і це спричинить якісь незрозумілі, але дуже страшні наслідки (тривога).
І дійсно. Вина — переживання «поганості» своїх вчинків, сором — переживання «поганості» самого себе, тривога — неспокійне переживання катастрофи, що насувається. І справляються люди з усім цим коктейлем дуже по-різному, мабуть, залежно від того, яке з переживань стає провідним.
Чоловік, щоб впоратися з жахливою провиною перед матір’ю, яка «вбухала» в нього стільки сил і грошей, не одружується з коханою дівчиною, так і не відчувши впевненість у тому, що вона та сама.
Інший чоловік, щоб уникнути сорому перед дружиною за свої сексуальні фантазії, що можуть бути засуджені, звертається до послуг повій.
Третій, щоб уникнути тривоги нарад, постійної роботи, пошуків результату, стрибає з парашутом або катається на лижах з найнебезпечніших гір.
Неймовірно, приголомшливо, викликає повагу те, наскільки дивною інколи буває поведінка людей, коли вони стикаються з тими переживаннями, які входять до структури невпевненості, адже вона веде зовсім не до того результату, який потрібний, тільки посилюючи цю поведінку. Чоловік, який не одружився з дівчиною, отримає нову порцію звинувачень від своєї мами: не подарував онуків, залишився один тощо. Той, який зрадив через фантазії, звісно, отримає ще одну порцію сорому і цього разу капітальну. А той, який боявся руйнування на роботі, зламає ногу або, не дай боже, хребет, займаючись своїми екстремальними видами спорту.
Отже, упевненість на противагу невпевненості — це завжди прийняття себе таким, який є, знання про свої переваги та недоліки, довіра до самого себе.
Довіряючи комусь, ми легко інтерпретуємо його навіть не найприємніші дії, як необхідні, неминучі, найкращі з можливих у тій ситуації, в якій вони виникли. Чому ж ми не можемо вчинити так само з самими собою? Дійсно, невпевненість — відсутність віри самому собі, підозріло-зневажливе ставлення, немов би ви самі або ваша особистість може вчинити щось дійсно осудливе. Це своєрідна форма самозради.
Вправа 1. Для того щоб краще зрозуміти причини своєї невпевненості, складіть список ситуацій, у яких у вас виникають відповідні переживання, провина, сором, тривога, та їх похідні: ніяковість, страх, сум’яття. Наприклад, сором у формі ніяковості виникає, коли потрібно виступати перед великою аудиторією, а страх і провина — коли чоловік затримується з роботи: страх, що він кине і не прийде взагалі, а провина — я погана дружина, приділяю йому замало уваги.
Міркуючи системно, ми можемо говорити про класифікацію зазначених трьох переживань невпевненості за ознакою глобальності. Якщо провина стосується конкретної дії, тобто я не впевнений у правильності свого вчинку, вважаю його поганим, сором охоплює вже мене як особистість, я — поганий, тривога затоплює весь світ суб’єкта, роблячи весь світ поганим.
Як зростає невпевненість
Звідки ж беруться ці провина, сором і тривога? Надзвичайно корисні для виживання суспільства… Провина не дозволяє нам здійснювати руйнівні дії щодо інших людей, близьких і далеких, сором у принципі здатний змінити ідентичність, підлаштувати її під необхідні суспільству стандарти (мало хто зможе пройти вулицею без штанів і залишитися при цьому «пристойною людиною»), тривога попереджає про те, що на нашому світі щось іде не так.
До структури невпевненості ці переживання входять тільки тоді, коли їх стає занадто багато, коли вони затоплюють, наповнюють людину, коли на ситуації різного калібру і масті вона все одно реагує цими емоціями. Хто винен у розставанні з коханою людиною? Я, адже не приділив достатньо уваги! Хто винен у війні на Донбасі? Я, адже брав участь у Євромайдані! Хто приніс бруд у хол магазину? Я, адже не простежив за тим, щоб сніг не йшов або не набивався у взуття!
Отже, невпевненість — результат поширення переживань провини, сорому, тривоги на занадто велику кількість ситуацій.
Це — головний механізм. Додатковий механізм — рефлексивність — він посилює і без того сильну невпевненість: я соромлюся, тому що мені соромно, у моєму образі сильної людини зовсім немає місця сорому; я винюсь, тому що вибачився в тебе за попередню провину і тим самим відволік від важливої справи; я тривожуся через те, що дуже часто мию руки, тому що тривожився через те, що захворію грипом…
Де ж джерело головного механізму? Поширення емоцій на все підряд? На наш погляд, шукати його потрібно в сім’ї, у батьках… Саме цим чудовим і добрим людям, як би сильно не любили вони нас і як би сильно не любили ми їх, доводиться перетворювати своє чадо з гармонійного немовляти, яке кричить, плаче, сміється, на серйозного дорослого дядька або привабливу та виховану тітоньку. І роблять вони це за допомогою заборонних послань, що звинувачують, соромлять та погрожують. Увага на екран дитинства.
Вина: «не можна чіпати мамині речі», «ну що, подумав про свою поведінку?», «ти чому так грубо з бабусею розмовляєш? Не можна дорослим грубити», «ти чому в кімнаті не прибрав? Порядок у всьому має бути», «ну навіщо знову іграшки розкидав?», «знову за хлібом забув сходити?», «знову у свою книжку/гру/картину/ноти уткнувся? Краще б погуляти пішов! Гуляти корисно, і я б від тебе відпочила».
Сором: «тобі повинно бути соромно», «хе-хе, ви погляньте — труси на голову надягнув, як дурник», «ой, і просту задачку вирішити не може, зовсім як татко твій, тупий», «а донька Маринки, он відмінниця, не те, що ти, нездара»; «що мовчиш? І двох слів не зв’яжеш?»; «танцювати заманулось? Ти у мене що, голубий чи що?».
Тривога: «та тебе зараз струмом ударить»; «дивись під ноги, носом клюнеш», «куди лізеш?!», «ти навіщо йому іграшку дала, раптом забере собі?!», «дорогу переходитимеш не в тому місці, машина зіб’є, мізки по дорозі розмаже», «он у тієї тітки взагалі дочку собаки з’їли, тому що не слухалася».
Ви ж бачите, список цей нескінченний, ім’я йому Легіон… Зрозуміло, що не всі фрази батьків стануть визначальними в комплексі невпевненості, але якщо повторювати їх досить часто, з гнівом та образами, то дитина дійсно виросте засмиканою, невпевненою, сором’язливою та боязливою… Як цього не допустити? Ключик в емпатії, тобто співпереживанні. Дитину потрібно виховувати, потрібно розповідати про заборони та норми, правила і принципи, але, коли підбиратимете слова, задумайтеся, як би ви, навіть доросла людина, почувалися, якби вам хтось сказав: «Ууу… Щось донести мені тут намагається, а навіть трьох слів зв’язати не може. Що з мовленням? Дефекти дикції?» Другий ключик — конкретність. Замість «усе, що ти робиш, — погано» або «ти — погана» краще сказати щось на кшталт: «коли ти так сильно кричиш, у мене навіть дзвенить у вухах, і я дратуюся, можеш грати тихіше?».
Щоб виникла невпевненість послань, що звинувачують, соромлять і погрожують, має накопичитися досить багато для конкретної людини щодо певних обставин. Наприклад, дівчинка читає вірш на стільчику, готується зустрічати Діда Мороза. Бабуся весь час критикує: «Куди ти так поспішаєш? Читати треба виразно! А душа де? Почуття загубилося! Бездушна ти якась. Не подарує Дід Мороз нічого такій поганій дівчинці». От вам і провина — «куди квапишся», і сором — «бездушна», і тривога — «нічого не подарують». Як думаєте, чи буде ця дівчинка в майбутньому почуватися впевнено в публічних виступах? Так, якщо батьки її достатньо підтримають і критичні послання бабусі перекриють, а якщо вся сім’я соромить і критикує? Тоді малоймовірно.
За невпевненістю стоїть якесь сімейне послання.
Необов’язково це послання виголошується вербально, воно може бути виражене інтонацією, жестом, воно навіть може бути вигадане самою людиною в обставинах сім’ї, вона ніколи не чула, що бабусі погано, але так вважала і звинувачувала в цьому себе.
Боїтеся виступати на сцені? Хто сказав, що оратор з вас — нікчемний? Боїтеся образити коханого? Хто повідав, що ви нав’язливі і весь час лізете не у свою справу? Боїтеся залишитися наодинці? Хто обіцяв, що покине вас, якщо ви не перестанете? Боїтеся не виконати роботу у строк і якісно? Хто сказав, що ви незібрані і нічого не робите добре?
Усі ці сімейні послання смикають людину убік від неї самої і її власних бажань. Потім за ці самі ниточки, люб’язно створені родичами, тягнуть керівники, маніпулятори та інші експлуататори.
Вправа 2. Погляньте на список ситуацій невпевненості, який ви склали раніше. Подумайте, яке послання стоїть за кожною з них? Наприклад. Виступ перед аудиторією — «потрібно говорити красиво, а я не вмію», чоловік затримується з роботи — «хороша дружина повинна завжди піклуватися про свого чоловіка»; «ти некрасива і дурна, хто з тобою такою одружиться?!». Покритикуйте самі послання, які у вас вийшли. Чи дійсно вони правдиві? У яких ситуаціях вони перестають бути істинними? Чи діють вони завжди або мають обмеження? Що можна відповісти на противагу?
Перемігши, спростувавши, зробивши менш сильними послання, що звинувачують, соромлять та погрожують, можна відчути себе значно впевненіше. Одне з найпопулярніших присоромлювальних послань в українській культурі: «А що скажуть усі?». І його різновиди: «Що подумають усі?»; «А чому у всіх є, а в мене немає?»; «Чим я гірший за всіх?». Коли мій клієнт починає говорити про цих міфічних «усіх», я майже завжди іронічно запитую, де він їх бачив. Ось-ось, дорогий читачу, де ви бачили одразу всіх? І щоб вони всі ще й про вас думали? Може, звичайно, якийсь один вас і осудить, ну, можливо, навіть двоє звинуватять… Зате ще семеро вас приймають і люблять таким, яким ви є. І тоді, замість того, щоб соромитися, винити та переживати свою невпевненість, варто просто знайти цих сімох і назавжди залишитися з ними… Критика критичних послань — чудове, захоплююче заняття.
Це використання головного механізму. А як використовувати побічний? Не забороняйте собі винити, соромитися, тривожитися! Ці почуття переживають усі люди, та хтось більше, хтось менше, хтось добре маскується, але дозвольте їм бути — і ви побачите, наскільки менш інтенсивними вони стануть.
Ось такий приклад. Лектор непокоїться, тому що не встиг як слід підготувати матеріал через те, що в нього захворіла дитина. Одяг у нього, звичайно, зім’ятий. Він точно знає, що всі побачать його неготовність і неохайність, а отже, соромно… Але хіба може лектор показати свою тривогу чи сором? Хіба може зізнатися в них? Доти, доки ці «хіба» звучать у вухах, нічого не виходить, думки плутаються в голові, слухачі засинають і дратуються… Та варто лектору вигукнути: «Знаєте, у мене така купа проблем і я переживаю за сина, але я все одно постараюся цікаво вам розповісти цю тему», — і відносини змінюються, а йому самому стає значно легше. Не посилюйте власних переживань.
Переосмислення
Ми з вами з’ясували, що в основі невпевненості лежать певні переконання у «поганості» (вчинків, світу, себе), які запускають відповідні переживання і не дозволяють діяти так, як хочеться самій людині. Ми виявили ці переконання і трохи покритикували їх. Але найцікавіше те, що не буває на цьому світі нічого абсолютно поганого чи абсолютно хорошого! Усе залежить від точки зору. У тому числі й ті риси та особливості, яких невпевнена людина соромиться.
Стане щось недоліком чи перевагою — залежить від інтерпретації.
Отже, пропонуємо вам ще одну вправу, а потім обговоримо її результати.
Вправа 3. Розбийте аркуш на дві колонки. У лівій колонці напишіть усе, що вам у собі не подобається, усі ті риси та особливості, яких ви соромитеся, через які почуваєтеся винним. Не менше 10 пунктів! Потім подумайте, що хорошого дає вам ця риса-особливість, у чому її позитивний сенс, у яких ситуаціях вона може стати у пригоді. Запишіть нове «позитивне» найменування риси у правій колонці.
Приклад аркуша «переосмислення»
- | + |
Тривожність | Чутливість |
Піду по трупах | Амбітність |
Зацикленість на деталях | Скрупульозність |
Емоційна нестабільність | Емоційність |
Балакучість | Товариськість |
Самокопання | Самопізнання |
Схильність до сумнівів | Розсудливість |
Незібраність | Спонтанність |
Приклад наочно показує, що будь-яка «негативна» якість, яка засуджується батьками та близькими (і за звичкою самою людиною, яка через усе це втратила віру в себе), має позитивний сенс. Головне — знайти його. Тоді й вірити в себе легко.
Погляньте, природа дала кожному з нас набір талантів і здібностей, і чим вони яскравіші, тим більше тривожать і чіпляють інших людей. Їм хочеться осудити і знецінити це, знайти негатив. Скільки геніїв виявилися невизнаними за життя через страхи чи заздрість їх сучасників?
Ви можете використовувати в житті все, що у вас є. Важливо тільки знаходити в цьому позитив, користь для себе. Замість критичного препарування своєї особистості варто дивитися на неї як на витвір мистецтва, де все має сенс і значення, піклуватися про себе, приймати та любити себе.
Але метод переосмислення, знаходження блага, користі, позитиву працює не тільки з рисами, а й із вчинками, і зі світом узагалі. Не виконали роботу у строк, тому що захворіли? Звичайно, можна винити себе і клясти своє слабке здоров’я. А можна хоча б у цей період часу полежати, відпочити, подумати про щось своє. Чоловік затримується на роботі? Можна тривожитися, а можна прийняти ванну, переглянути мелодраму без його дратівливого бубоніння поруч… Ми вже говорили про цей метод у статті про протидію стресу (див. спецвипуск «ОП», 2014, № 18/1, с. 27), і зрозуміло, що при зниженні кількості та інтенсивності переживань провини, сорому та тривоги напруження в житті людини стає менше, а задоволення та щастя більше.
Проте орієнтація на пошук позитивного сенсу не означає придушення негативних переживань (печалі, горя, смутку, злості…), вони теж потрібні і теж дуже корисні. Погляньте, як сум дає змогу подумати про втрачене і не зроблене, як злість дає сили рухатися вперед, оберігаючи територію своїх інтересів, змінюючи свій життєвий світ…
Любовно розглянути все, що у вас є (у внутрішньому світі, у сфері поведінки, у світі довкола), прийняти це, знайти позитивний сенс — ось спосіб жити впевнено. Не потрібно уникати чи змінювати щось у собі, не потрібно мучити чи карати себе, себе потрібно берегти, про себе потрібно піклуватися.