Визначаємо, чи причина звільнення поважна
Право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, передбачено ст. 38 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. (далі — КЗпП). Ініціатива працівника при цьому оформлюється звільненням за власним бажанням. Звільнення за власним бажанням може бути двох видів:
— звільнення з поважних причин;
— звільнення без поважних причин. Причина, з якої ваш працівник просить звільнити його з роботи, відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП є поважною причиною для звільнення, зумовленою неможливістю продовжувати роботу.
Які ще причини для звільнення вважаються поважними? Поважними причинами за ст. 38 КЗпП також можуть бути:
— переїзд на нове місце проживання;
— переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
— вступ до навчального закладу;
— неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
— вагітність;
— догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом;
— догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи;
— вихід на пенсію;
— прийняття на роботу за конкурсом.
При цьому законодавець, установлюючи перелік поважних причин в разі звільнення за власним бажанням, зробив цей перелік невичерпним, даючи можливість працівнику, який не може продовжувати роботу з поважних причин, звільнитися раніше (навіть день у день) увстановленого двотижневого терміну для попередження про звільнення.
А власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Крім того, в ч. 3 ст. 38 КЗпП закріплено право працівника звільнитися за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, у визначений ним строк. Звільнення за зазначених обставин законодавець також визначив як звільнення з поважної причини.
Запитуємо підтверджуючі документи
Щодо документального підтвердження поважності причин для звільнення, то в законі прямо передбачено це обов’язковим для двох причин: неможливість проживання у даній місцевості та догляд за хворим членом сім’ї. В обох випадках ці обставини повинні бути підтверджені медичним висновком.
Щодо документального оформлення поважності інших причин, то в законі немає вказівки на обов’язковість надання роботодавцю підтверджуючих документів, але, на нашу думку, із звичаїв ділового обороту, вимог до оформлення кадрових документів та аналізу судової практики слідує, що поважність причин повинна бути доведена, тому як в даному випадку звільнення відбувається без обов’язкового дотримання двотижневого терміну попередження про звільнення.
Важливо! Наявність поважних причин звільнення за власним бажанням враховується як юридичний факт при виплаті допомоги по безробіттю.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-III (далі — Закон № 1533) допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації в державній службі зайнятості особи, яка звільнилася за власним бажанням з поважних причин. В той час як особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, згідно з ч. 3 ст. 23 цього Закону — з 91-го календарного дня.
При цьому право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин за умови, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.
Таким чином, особі, яка має намір зареєструватися в службі зайнятості як безробітна та отримувати допомогу по безробіттю на «пільгових» умовах: з 8-го, а не з 91-го дня після реєстрації, необхідно буде підтвердити поважність підстави для звільнення за власним бажанням. Тому роботодавцю необхідно правильно оформити звільнення особи з поважних причин ще на етапі її звільнення. При цьому роботодавець має право, але не зобов’язаний вимагати від працівника надання документів, що підтверджують наявність поважних причин для звільнення. Але слід зазначити, що на практиці без наявності підтверджуючих документів провести звільнення з поважних причин майже неможливо, бо юридичний факт не може бути голослівним, а повинен бути підтверджений.
Наприклад, переїзд на нове місце проживання може бути підтверджений відомостями про реєстрацію за новим місцем проживання, договором оренди квартири, ордером на вселення у житлове приміщення тощо.
Факт переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість може бути підтверджено довідкою про таке переведення, наданою відповідним роботодавцем, або копією трудової книжки із записом про переведення, засвідченої належним чином.
Вступ до навчального закладу є поважною причиною для звільнення працівника за власним бажанням у строк, про який просить працівник, за умови його вступу на денне відділення до навчального закладу, в аспірантуру чи докторантуру на денне відділення, тому як заочна, вечірня, екстернатна чи дистанційна форми навчання не є перешкодою для продовження роботи. Але якщо працівник хоче присвятити свій час навчанню або йому складно суміщати роботу і навчання, то законодавство не забороняє йому звільнитися з роботи за власним бажанням з поважної причини за цієї умови. Підтвердженням вступу до навчального закладу є відповідна довідка (виклик) навчального закладу.
Щодо неможливості проживання у даній місцевості, то цей факт відповідно до вимог ч. 1 ст. 38 КЗпП повинен бути підтверджений медичним висновком. Таким чином, законодавець пов’язав неможливість проживання у конкретній місцевості зі станом здоров’я як самого працівника, так і, можливо, когось із членів його сім’ї (закон не встановлює відповідних обмежень). При цьому у медичному висновку можуть бути зазначені рекомендації щодо зміни кліматичних умов проживання, більш сприятливих екологічних умов для проживання тощо.
Вагітну працівницю роботодавець зобов’язаний звільнити у строк, який вона просить, незалежно від терміну та характеру протікання вагітності. При цьому роботодавець не вправі вимагати від неї інших довідок, крім довідки, що підтверджує вагітність жінки.
При звільненні працівника у зв’язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом роботодавець не повинен вимагати документального підтвердження необхідності такого догляду. Як правило, у кадровій службі знаходяться копії необхідних документів: свідоцтва про народження дитини, довідки чи посвідчення, виданих районним управлінням праці та соціального захисту населення, що підтверджують статус дитини-інваліда, медичного висновку чи виписки з акта огляду МСЕК.
Роботодавець також не вправі вимагати ніякого додаткового підтвердження необхідності догляду за інвалідом I групи. Працівнику, який хоче звільнитися з цих причин та буде здійснювати догляд за такою особою, достатньо надати копію посвідчення такої особи, що вона є інвалідом I групи. Необхідність постійного стороннього догляду за цією особою зазначається у висновку МСЕК при встановленні групи інвалідності. При цьому законодавство не передбачає обов’язкового родинного зв’язку працівника, який звільняється, з інвалідом I групи, за яким цей працівник має здійснювати догляд. Але, очевидно, що в такому разі роботодавець вправі запитати документ, який підтверджуватиме, що саме цей працівник буде здійснювати такий догляд (відповідний договір з такою особою, документ про призначення такої особи опікуном, піклувальником тощо).
А от при звільненні у зв’язку з доглядом за хворим членом сім’ї законодавець передбачив підтвердження необхідності такого догляду відповідним медичним висновком. Крім того, законодавець вказав на необхідність родинних зв’язків з хворим або спільне з ним проживання, зазначивши, що догляд повинен здійснюватися за членом сім’ї.
Звільнення працівника у зв’язку з виходом на пенсію може розглядатися як поважна умова для звільнення, якщо працівник щойно набув право на пенсію та бажає звільнитися з цих підстав. У подальшому звільнення пенсіонера, якщо він продовжує працювати, не може вважатися звільненням у зв’язку з виходом на пенсію. При цьому закон не обмежує в якості поважної причини для звільнення вихід на пенсію за конкретним її видом. Але на практиці найчастіше звільняються працівники, які набули право на пенсію за вислугу років (звільнення є обов’язковою умовою призначення цього виду пенсії). Працівники, які набули право на інші види пенсійного забезпечення (так звані трудові пенсії): за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, можуть продовжувати працювати на підприємстві, в установі, організації чи звільнитися за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію, зазначивши таку причину звільнення як поважну.
У цьому разі працівник надає роботодавцеві документ, що підтверджує його право на певний вид пенсії.
Прийняття на роботу за конкурсом є досить поширеним явищем в бюджетній сфері, і роботодавцю, і працівнику слід мати на увазі, що звільнення за цих підстав належить до поважних причин. Тому роботодавець повинен звільнити працівника з роботи у строк, який просить працівник у своїй заяві про звільнення за власним бажанням. При цьому до своєї заяви працівник має надати документ про прийняття його на іншу роботу за конкурсом. Таким документом може бути рішення конкурсної комісії (наприклад, витяг з протоколу засідання конкурсної комісії про обрання переможця конкурсу) чи довідка з місця роботи, на яку працівника прийнято за конкурсом.
Але, незважаючи на досить широкий перелік поважних причин для звільнення за власним бажанням, законодавець не зробив його вичерпним. Таким чином, поважною причиною для звільнення може бути будь-яка інша життєва обставина, з якою працівник пов’язує неможливість продовження роботи. Але, на нашу думку, в цьому разі можуть виникнути певні складнощі, якщо роботодавець зазначену працівником причину для звільнення не визнає за поважну. Тож у цьому випадку працівнику краще заручитися необхідними документами, які підтвердять поважність зазначеної ним причини для звільнення.
Вносимо до трудової книжки «поважний» запис
Стосовно запису в трудовій книжці щодо звільнення з поважних причин слід зазначити, що відповідно до п. 2.26 наказу Мінпраці, Мін’юсту та Мінсоцзахисту населення від 29.07.93 р. № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов’язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, запис у трудовій книжці щодо звільнення працівниці у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення нею 14-річного віку буде таким: «Звільнена за власним бажанням у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення нею 14-річного віку, ст. 38 КЗпП України».
Згідно з п. 2.4 цієї Інструкції усі записи в трудовій книжці про звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження) у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Отже, звертаємо увагу: текст наказу (розпорядження), в тому числі і формулювання підстави щодо звільнення працівника, повинен відповідати вимогам чинного трудового законодавства.
«З повагою» можна розірвати і строковий договір
Слід зазначити, що скористатися правом розірвати трудовий договір за своєю ініціативою з поважних умов працівник може і в разі, якщо цей договір має строковий характер. Дострокове розірвання строкового договору на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю передбачено ст. 39 КЗпП. Щодо інших поважних причин для дострокового розірвання строкового трудового договору ця стаття відсилає до ч. 1 ст. 38 КЗпП. Отже, і строковий трудовий договір може бути розірвано достроково за ініціативою працівника з будь-якої поважної причини, і це не буде порушенням умов договору. Запис у трудовій книжці при цьому необхідно оформити наступним чином: «Звільнений за власним бажанням у зв’язку з хворобою, ст. 39 КЗпП України».
