Закон про відпустки поділяє відпустки без збереження зарплати на два види:
1. Відпустки без збереження зарплати, які надають в обов’язковому порядку певним категоріям працівників або при настанні певних подій, зазначених у ст. 25 Закону про відпустки.
2. Відпустка, яка надається за домовленістю сторін на підставі ст. 26 Закону про відпустки. Щоб отримати таку відпустку, одного тільки бажання працівника і наявності в нього певних причин недостатньо. Має бути ще й згода роботодавця.
Умова, коли право на відпустку повної тривалості в перший рік роботи в працівника настає після закінчення 6 місяців безперервної роботи на підприємстві, діє виключно щодо щорічних основної та додаткових відпусток (ч. 5 ст. 10 Закону про відпустки).
Відпустки без збереження зарплати до таких не належать. А отже, для того щоб піти у відпустку за свій рахунок, працівникові не обов’язково відпрацьовувати 6 місяців у перший рік роботи.
Напрацьований стаж на можливість використання цього виду відпустки ніяк не впливає. Роботодавець надає її, враховуючи виникнення певних обставин, або за домовленістю з працівником.
Ба більше, у нашому випадку «в гру вступає» п. 16 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки. У цій нормі прямо зазначені:
• категорія працівників, які мають право на відпустку за свій рахунок. Це працівники, які не використали за попереднім місцем роботи щорічні основну та додаткові відпустки повністю або частково й отримали за них грошову компенсацію;
• умови надання відпустки: в обов’язковому порядку за бажанням працівника в перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного строку безперервної роботи;
• тривалість відпустки — 24 календарних дні.
У нашій ситуації всі ці умови дотримуються.
Висновок: роботодавець зобов’язаний задовольнити прохання працівника і надати йому відпустку без збереження зарплати тривалістю 24 календарних дні до піврічного відпрацювання на даному підприємстві.
Нагадаємо: відпустку без збереження зарплати можна ділити на частини будь-якої тривалості. Наприклад, працівникові може бути надана відпустка на підставі п. 16 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки двома частинами — по 12 календарних днів кожна.
У табелі обліку використання робочого часу дні такої відпустки позначають «ДБ» (цифровий код «14»). Відпустку без збереження зарплати надаємо працівникові на підставі письмової заяви.
У нашому випадку до заяви також потрібно додати документи, які підтверджують той факт, що за попереднім місцем роботи працівник не використав щорічні відпустки й отримав за них компенсацію. На підставі заяви видаємо наказ (розпорядження) про надання відпустки без збереження зарплати.
