Як зʼявилися служби доставки харчових продуктів: бізнес Кейс

Нині багато традиційних супермаркетів і брендів інвестують у доставлення продуктів. Попри відносну нерозвиненість галузі в Україні в порівнянні з іншими онлайн-послугами, доставка продуктів не є новим бізнес-напрямом у світі. Ця галузь має багату історію, і приховує безліч цікавих можливостей, уроків та трендів, які вітчизняні бренди мають узяти на озброєння. Тож погляньмо на історію становлення галузі, і виокремимо деякі уроки актуальні сьогодні.

Перші ластівки

Сьогодні, ринок адресного доставлення харчових продуктів перебуває на стадії зародження. Зʼявляються нові й нові сервіси, як от доставка продуктів додому від Turbo.ua. Однак насправді перші ластівки зʼявилися ще наприкінці 90-х у США. Це був час великого оптимізму для інтернет-магазинів. Споживачі почали замовляти товари в інтернеті, і була поширена думка, що цей новий метод покупок повністю революціонізує галузь.

Як найбільший сектор роздрібної торгівлі, бакалія завжди була в центрі уваги. Багатьом людям не дуже подобалося витрачати час на шопінг, і тому вони потребували змін, які підвищили б комфорт і заощадили час споживачів. Першими у сфері доставлення продуктів були не супермаркети чи виробники харчових продуктів, а технологічні компанії, які прагнули використати свої знання, щоби дати нове дихання консервативному сектору. Їх заохочували та підтримували інвестори, які в цей час давали гроші будь-якій компанії із доменом.com.

HomeGrocer.com був одним із перших онлайн-супермаркетів із доставленням продуктів. Послугу почали надавати в 1997 році в штаті Вашингтон, залучивши інвесторів до будівництва інфраструктури, включно з величезним складом і автопарком. Ефект був разючим: до середини 2000 року продажі перевищили 1 мільйон доларів на день. Така динаміка залучала все більше й більше інвестицій для виходу на нові ринки, включно зі штатами Каліфорнія, Орегон, Техас, Джорджія та Іллінойс.

Перші невдачі та висновки

Попри розквіт роздрібної торгівлі в США, доля перших компаній із доставлення продуктів була передбачуваною. Згодом, інвестиції швидко вичерпалися й компанії втратили вкрай необхідні гроші. HomeGrocer.com пішов із ринку у вересні 2000 року. Webvan також оголосив про банкрутство в липні 2001 року (пізніше бренд був куплений Amazon).

Хоча ринок прискорив загибель перших онлайн-магазинів, це був імовірніше симптом, ніж основна причина невдач. Коротко кажучи, ринок надто швидко інвестував у бізнес-моделі, які не були прибутковими. У випадку з Webvan, HomeGrocer.com та кількох інших технологічних стартапів було кілька недоліків:

1. Компанії проігнорували той факт, що, хоча продуктовий сектор генерував значні обсяги продажів, прибутки залишалися низькими. Значні інвестиції в технології та інфраструктуру повертаються дуже повільно. Високі темпи розширення, особливо у випадку Webvan, мали серйозний негативний вплив на баланси та врешті зробили підприємства нежиттєздатними;
2. Компанії переоцінили рентабельність онлайн-замовлень. Класична модель працює, тому що клієнт докладає значних зусиль: приходить до супермаркету, збирає продукти з полиць і несе їх додому. Це компенсує порівняно низьку маржу. Онлайн-доставка додому — це зовсім інша модель, у якій більшу частину роботи виконує роздрібний продавець. На жаль, клієнти не були готові сплачувати реальну вартість за доставлення та обробку, тому прибутковість залишалася недосяжною;
3. У 1990-х роках, перспектива ринку доставлення була переоцінена. інтернет ніколи не робив революції в галузі; у будь-якому випадку, онлайн-доставка залишалася дуже нішевою частиною ринку. У 1999 році на інтернет припадало більш ніж 0,09 % усіх витрат на продукти. Перші стартапи переоцінили потенційний прибуток.

Гібридна модель

Поки технологічні компанії робили перші кроки в організації доставлення продуктів, інші гравці застосовували гібридну модель. Наприклад, Peapod, який був заснований у 1989 році, спочатку впроваджував модель партнерства, працюючи з традиційними супермаркетами, такими як Jewel, Kroger і Safeway. Разом із поступовим розширенням мережі, це дало змогу заощадити на витратах у ланцюжку постачання. Попри потрясіння на ринку, виживання компанії було забезпечено, коли Ahold придбав компанію у 2001 році.

Компанія Instacart, яка була заснована у 2012 році, використовувала гібридну модель, схожу на Peapod. Однак, на відміну від Peapod, компанія виявилася гнучкішою, оскільки вона покладається на незалежних підрядників, які купують продукти в супермаркетах і доставляють їх додому. Ця гнучкість дає Instacart можливість уникати багатьох витрат на інфраструктуру, які виявилися ахіллесовою п’ятою онлайн-продавців попереднього покоління. Використання масштабів та наявної інфраструктури звичайних магазинів — це спосіб обійти як високі витрати, пов’язані зі зберіганням продуктів, так і низьку прибутковість від закупівлі їжі в невеликих об’ємах.