Як зʼявилися служби доставки харчових продуктів: бізнес Кейс

14.03.2022 85

Нині багато традиційних супермаркетів і брендів інвестують у доставлення продуктів. Попри відносну нерозвиненість галузі в Україні в порівнянні з іншими онлайн-послугами, доставка продуктів не є новим бізнес-напрямом у світі. Ця галузь має багату історію, і приховує безліч цікавих можливостей, уроків та трендів, які вітчизняні бренди мають узяти на озброєння. Тож погляньмо на історію становлення галузі, і виокремимо деякі уроки актуальні сьогодні.

Перші ластівки

Сьогодні, ринок адресного доставлення харчових продуктів перебуває на стадії зародження. Зʼявляються нові й нові сервіси, як от доставка продуктів додому від Turbo.ua. Однак насправді перші ластівки зʼявилися ще наприкінці 90-х у США. Це був час великого оптимізму для інтернет-магазинів. Споживачі почали замовляти товари в інтернеті, і була поширена думка, що цей новий метод покупок повністю революціонізує галузь.

Як найбільший сектор роздрібної торгівлі, бакалія завжди була в центрі уваги. Багатьом людям не дуже подобалося витрачати час на шопінг, і тому вони потребували змін, які підвищили б комфорт і заощадили час споживачів. Першими у сфері доставлення продуктів були не супермаркети чи виробники харчових продуктів, а технологічні компанії, які прагнули використати свої знання, щоби дати нове дихання консервативному сектору. Їх заохочували та підтримували інвестори, які в цей час давали гроші будь-якій компанії із доменом.com.

HomeGrocer.com був одним із перших онлайн-супермаркетів із доставленням продуктів. Послугу почали надавати в 1997 році в штаті Вашингтон, залучивши інвесторів до будівництва інфраструктури, включно з величезним складом і автопарком. Ефект був разючим: до середини 2000 року продажі перевищили 1 мільйон доларів на день. Така динаміка залучала все більше й більше інвестицій для виходу на нові ринки, включно зі штатами Каліфорнія, Орегон, Техас, Джорджія та Іллінойс.

Перші невдачі та висновки

Попри розквіт роздрібної торгівлі в США, доля перших компаній із доставлення продуктів була передбачуваною. Згодом, інвестиції швидко вичерпалися й компанії втратили вкрай необхідні гроші. HomeGrocer.com пішов із ринку у вересні 2000 року. Webvan також оголосив про банкрутство в липні 2001 року (пізніше бренд був куплений Amazon).

Хоча ринок прискорив загибель перших онлайн-магазинів, це був імовірніше симптом, ніж основна причина невдач. Коротко кажучи, ринок надто швидко інвестував у бізнес-моделі, які не були прибутковими. У випадку з Webvan, HomeGrocer.com та кількох інших технологічних стартапів було кілька недоліків:

  1. Компанії проігнорували той факт, що, хоча продуктовий сектор генерував значні обсяги продажів, прибутки залишалися низькими. Значні інвестиції в технології та інфраструктуру повертаються дуже повільно. Високі темпи розширення, особливо у випадку Webvan, мали серйозний негативний вплив на баланси та врешті зробили підприємства нежиттєздатними;
  2. Компанії переоцінили рентабельність онлайн-замовлень. Класична модель працює, тому що клієнт докладає значних зусиль: приходить до супермаркету, збирає продукти з полиць і несе їх додому. Це компенсує порівняно низьку маржу. Онлайн-доставка додому — це зовсім інша модель, у якій більшу частину роботи виконує роздрібний продавець. На жаль, клієнти не були готові сплачувати реальну вартість за доставлення та обробку, тому прибутковість залишалася недосяжною;
  3. У 1990-х роках, перспектива ринку доставлення була переоцінена. інтернет ніколи не робив революції в галузі; у будь-якому випадку, онлайн-доставка залишалася дуже нішевою частиною ринку. У 1999 році на інтернет припадало більш ніж 0,09 % усіх витрат на продукти. Перші стартапи переоцінили потенційний прибуток.

Гібридна модель

Поки технологічні компанії робили перші кроки в організації доставлення продуктів, інші гравці застосовували гібридну модель. Наприклад, Peapod, який був заснований у 1989 році, спочатку впроваджував модель партнерства, працюючи з традиційними супермаркетами, такими як Jewel, Kroger і Safeway. Разом із поступовим розширенням мережі, це дало змогу заощадити на витратах у ланцюжку постачання. Попри потрясіння на ринку, виживання компанії було забезпечено, коли Ahold придбав компанію у 2001 році.

Компанія Instacart, яка була заснована у 2012 році, використовувала гібридну модель, схожу на Peapod. Однак, на відміну від Peapod, компанія виявилася гнучкішою, оскільки вона покладається на незалежних підрядників, які купують продукти в супермаркетах і доставляють їх додому. Ця гнучкість дає Instacart можливість уникати багатьох витрат на інфраструктуру, які виявилися ахіллесовою п’ятою онлайн-продавців попереднього покоління. Використання масштабів та наявної інфраструктури звичайних магазинів — це спосіб обійти як високі витрати, пов’язані зі зберіганням продуктів, так і низьку прибутковість від закупівлі їжі в невеликих об’ємах.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з ліцензійним договором та договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa ic-prostir

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі