Оплата праці водіїв: розглядаємо особливості

При встановленні водіям тарифних ставок (посадових окладів) необхідно керуватися галузевими нормативними документами, що регулюють питання оплати праці тієї чи іншої категорії працівників бюджетної сфери.

Як правило, такими документами передбачено встановлення водію тарифного розряду (посадового окладу) залежно від типу автомобіля, його технічних характеристик і габаритів.

При визначенні посадового окладу водія, за яким закріплено декілька різних за типом автомобілів (наприклад, автобус і легковий автомобіль), слід виходити з того, ставка якого водія передбачена штатним розписом установи та який саме автомобіль був спочатку закріплений за водієм.

Тарифний розряд (посадовий оклад) встановлюють при прийнятті на роботу та в подальшому не змінюють, оскільки умовами оплати праці водіїв не встановлені діапазони тарифних розрядів залежно від кваліфікації водія.

З іншого боку, диференціювання оплати праці водіїв залежно від їх кваліфікації, стажу та досвіду роботи здійснюється роботодавцем шляхом присвоєння відповідного кваліфікаційного класу та, як наслідок, установлення надбавки за класність.

Галузевими нормативними документами для водіїв може бути передбачене підвищення посадових окладів.

Наприклад, водіям санітарного транспорту закладів охорони здоров’я тарифні ставки підвищують на 20 % (п.п. 2.4.4 Умов № 308/519). Детальніше про це ви можете прочитати в газеті «Бюджетна бухгалтерія», 2013, № 7, с. 29.

А ось водії автомобілів спеціалізованих бригад з надання медичної допомоги та перевезення психічно хворих станцій (відділень) швидкої медичної допомоги мають право на підвищення посадового окладу на 25 % у зв’язку зі шкідливими та важкими умовами праці (п. 1.6 додатка 3 до Умов № 308/519).

Виплатами, характерними для професії водія, є надбавка за класність і доплата за ненормований робочий день. Про них і поговоримо.

Рівень підготовленості, майстерність, ступінь готовності до виконання роботи за певною спеціальністю чи посадою (тобто кваліфікація) визначаються розрядом, класом або іншими атестаційними категоріями.

Для водіїв рівень кваліфікації визначається класом, який є критерієм оцінки рівня їх професійної майстерності. Він залежить від складності керування транспортними засобами, професійної підготовки та досвіду роботи водія.

Згідно з абз. 4 ст. 96 КЗпП віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам проводиться роботодавцем згідно з тарифно-кваліфікаційним довідникам за погодженням із профспілкою.

Кваліфікаційні характеристики за посадою водія автотранспортних засобів визначені п. 4 «Водій автотранспортних засобів» розд. II Довідника № 136.

Приміткою до цього пункту встановлено, що роботодавець під час роботи водія може присвоїти йому кваліфікацію II або I класу.

Для присвоєння II класу у посвідченні водія має бути дозвіл на керування транспортними засобами категорій «В», «ВЕ», «С», «СЕ» або «DE» («D»)*, а також безперервний стаж роботи водієм III класу у цього роботодавця — не менше трьох років. Для присвоєння I класу має бути дозвіл на керування транспортними засобами категорій «В», «ВЕ», «С», «СЕ», «D», «DE», а також безперервний стаж роботи водієм II класу у цього роботодавця — не менше двох років.

Звідси випливає, що при прийнятті на роботу водію автотранспортного засобу встановлюють кваліфікацію III класу. Далі під час роботи в цій установі йому може бути присвоєна кваліфікація II і I класу.

Обов’язковими умовами присвоєння водіям II або I класу є:

1) наявність водійського посвідчення встановленого зразка з дозвільною відміткою на право керування відповідними категоріями транспортних засобів;

2) дотримання вимог до стажу роботи водієм. Для встановлення класу водію враховують його безперервний стаж роботи на посаді водія в конкретній установі, а не період часу наявності посвідчення водія або період керування транспортним засобом. Обчислення безперервного стажу роботи починається з дня укладення трудового договору з водієм.

Конкретний порядок присвоєння класів водіям автотранспортних засобів не затверджено.

У цьому випадку слід дотримуватися норм ст. 96 КЗпП і п. 10 Загальних положень Довідника № 336, згідно з якими кваліфікаційні розряди підвищують працівникам, які успішно виконують встановлені норми праці та добросовісно ставляться до своїх трудових обов’язків. Присвоєння та підвищення кваліфікаційних категорій здійснюють комісії з проведення кваліфікаційної атестації (далі — комісія).

Також можна керуватися пп. 8.7.3 і 8.7.4 Методичних рекомендацій № 111, згідно з якими присвоєння водіям II і I класів здійснюють комісії установи, до складу яких уключають також працівника служби безпеки (у бюджетній установі це може бути інженер з охорони праці). Рішення комісії затверджують наказом керівника установи. Крім того, можна керуватися положеннями Довідника № 58/3-102.

Той факт, що класність водіям присвоює комісія установи під час кваліфікаційної атестації, підтвердило і Мінсоцполітики в листі від 07.09.2012 р. № 197/10/137-12 (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2012, № 38).

Отже, доцільно розробити в установі Положення про присвоєння водіям кваліфікаційних класів. У цьому документі, зокрема, мають бути зазначені:

1) порядок формування комісії. Для вирішення питань про присвоєння (підвищення) рівня кваліфікації (класності) в установі створюють комісію під головуванням керівника або іншої особи, призначеної відповідним наказом. До складу такої комісії рекомендується включати, зокрема:

— представника профспілкової організації;

— начальника відділу кадрів (інспектора по кадрах у разі, якщо посада начальника не передбачена штатним розписом);

— інженера з охорони праці.

Склад і повноваження комісії затверджують наказом керівника установи;

2) вимоги щодо кваліфікації водіїв. При винесенні рішення про присвоєння класу слід керуватися кваліфікаційними вимогами, яким повинен відповідати водій певного класу, установленими Довідником № 136. При цьому комісія має суворо дотримуватись послідовності у присвоєнні класу, встановленої цим Довідником. Так, водію не раніше ніж через 3 роки роботи на посаді комісією може бути присвоєна кваліфікація II класу. Після закінчення 2 років після присвоєння кваліфікації II класу при безперервному стажі роботи водієм такому працівнику може бути присвоєна кваліфікація I класу. Комісією не може бути прийняте рішення про присвоєння водіям кваліфікації II або I класу в коротші строки, ніж визначені Довідником № 136.

Крім вимог, передбачених кваліфікаційними характеристиками, для присвоєння кваліфікації II або I класу слід брати до уваги (п. 3 Довідника № 58/3-102):

— показники в роботі (систематичне виконання планів, розкладу та графіків руху, відсутність перевитрачання палива порівняно з установленими нормами тощо);

— дотримання трудової дисципліни (водій не повинен мати порушень правил дорожнього руху, що призвели до дорожньо-транспортних пригод або позбавлення водійських прав, а також протягом останнього року — порушень правил технічної експлуатації, правил техніки безпеки та робочих інструкцій).

Так, якщо водій не виконує свої обов’язки, передбачені посадовою інструкцією, а також систематично порушує правила дорожнього руху та технічної експлуатації автотранспортного засобу, роботодавець за поданням комісії та за погодженням з профспілкою може понизити йому кваліфікацію на один клас. Пониження класу кваліфікації затверджують наказом керівника установи із занесенням до трудової книжки (п. 7 Довідника № 58/3-102). Відновлення класу здійснюється в загальному порядку, але не раніше ніж через 3 місяці після його зниження (абз. 5 ст. 96 КЗпП). При позбавленні водія в установленому порядку права керування транспортними засобами на визначений законом строк аналогічно відновлюють класність після відновлення права водія на керування транспортними засобами;

3) процедура присвоєння класів. Як правило, питання присвоєння класів розглядається комісією на підставі заяви водія. До заяви додають:

— копію трудової книжки;

— копію водійського посвідчення;

— клопотання безпосереднього керівника водія про присвоєння відповідного класу, в якому зазначаються загальні відомості про водія: дата його прийняття на роботу, освіта, загальний стаж роботи водієм, наводиться оцінка діяльності працівника.

Порядок роботи комісії може бути таким:

— основною формою роботи комісії є засідання під головуванням голови комісії або його заступника;

— засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше 2/3 її членів;

— рішення комісії приймається простою більшістю голосів з числа її членів, присутніх на засіданні;

— у разі рівності голосів членів комісії вирішальним є голос її голови;

4) строк і періодичність засідання комісії;

5) порядок оформлення результатів. Рішення комісії оформляють протоколом, який підписує голова комісії та її члени, і передають до кадрової служби (фахівцю з кадрів) установи для підготовки проекту розпорядження (наказу) роботодавця про присвоєння (підвищення) класу.

Доволі часто при прийнятті на роботу водії вже мають стаж і досвід роботи. Деякі водії мають класність. У зв’язку з цим у роботодавців виникають запитання: якщо водію був установлений I клас за попереднім місцем роботи, то чи буде він дійсним при прийнятті на роботу до нового роботодавця?

Відповідаючи на це запитання, представники Мінсоцполітики вказують, що чинними нормативно-правовими актами не передбачено правової норми щодо збереження класності водіям, присвоєної роботодавцем на попередньому місці роботи (див. лист Мінсоцполітики від 07.09.2012 р. № 197/10/137-12).

Оскільки конкретний порядок присвоєння та підтвердження класів водіям не затверджено, то вирішення цього питання належить виключно до компетенції нового роботодавця.

Відповідно при прийнятті на роботу до нового роботодавця підтвердження або непідтвердження вже наявного класу не буде порушенням чинного законодавства.

Так, роботодавець, ураховуючи дотримання вимог для присвоєння I класу (наявність у водійському посвідченні відміток на право керування відповідними категоріями транспортних засобів і необхідний стаж роботи), може прийняти рішення про збереження (підтвердження) класності водію, присвоєної роботодавцем на попередньому місці роботи (якщо дозволяють штатний розпис і наявний фонд оплати праці). Для цього водій повинен подати відповідну заяву про збереження (підтвердження) класу, присвоєного на попередньому місці роботи. У цьому випадку після закінчення строку випробування, під час якого перевіряються знання та навички водія, комісія оцінює водія на відповідність цій кваліфікації. За рекомендаціями комісії керівник установи приймає остаточне рішення про збереження (підтвердження) класу.

Водночас керівник може прийняти рішення не зберігати (не підтверджувати) класність водію, присвоєну на попередньому місці роботи.

Приклад 1. На посаду водія приймається працівник, який має посвідчення, що дозволяє керування транспортними засобами категорій «B», «C», «D» і «E». Раніше на посаді водія він не працював, що випливає із записів у трудовій книжці. Натомість він пропрацював більше 10 років в органах ДАІ. Яка класність може бути йому встановлена?

Обов’язковою умовою для присвоєння класності водіям є наявність необхідного стажу роботи за посадою водія автотранспортних засобів. Тому у цьому випадку працівника приймають на роботу як водія III класу. Йому може бути присвоєна кваліфікація II класу не раніше ніж через 3 роки роботи на займаній посаді. Після закінчення 2 років після присвоєння кваліфікації II класу при безперервному стажі роботи водієм такому працівнику може бути присвоєна кваліфікація I класу.

Приклад 2. На посаду водія приймається працівник, який має посвідчення, що дозволяє керування транспортними засобами категорій «B», «C»,«D» і «E». Перед прийняттям на роботу він безперервно працював водієм на підприємстві 2 роки і 8 місяців, про що свідчить запис у трудовій книжці. Перерва в роботі на посаді водія з дня звільнення з попереднього місця роботи та до прийняття на нове становила менше місяця. Яка класність може бути встановлена такому працівнику?

Для присвоєння II класу обов’язковою умовою є наявність безперервного стажу роботи водієм III класу в одній установі не менше 3 років, а не безперервного стажу керування транспортним засобом. Тому такому водію комісією може бути присвоєна кваліфікація II класу через 3 роки роботи на посаді. Після закінчення 2 років після присвоєння кваліфікації II класу при безперервному стажі роботи водієм такому працівнику може бути присвоєна кваліфікація I класу.

Приклад 3. На посаду водія приймається працівник, який має посвідчення, що дозволяє керування транспортними засобами категорій «B», «C», «D» і «E». Перед прийняттям на роботу цей працівник безперервно працював водієм в іншій установі 7 років, де йому була присвоєна кваліфікація I класу, про що свідчить запис у його трудовій книжці. Яка класність може бути встановлена такому працівнику?

Як зазначалося вище, у законодавстві немає норми щодо збереження класності водіям, присвоєної роботодавцем на попередньому місці роботи. У цьому випадку керівником установи та комісією може бути прийнято одне з таких рішень:

— зберегти клас, присвоєний на попередньому місці роботи. У такому разі працівник буде прийнятий на роботу як водій автотранспортного засобу I класу;

— не зберігати клас, присвоєний на попередньому місці роботи. У такому разі працівник буде прий­нятий на роботу як водій III класу.

Приклад 4. На посаду водія приймається працівник, який має посвідчення, що дозволяє керування транспортними засобами категорій «B», «C», «D» і «E». Цю посаду він обійматиме на умовах сумісництва. За основним місцем роботи йому присвоєна кваліфікація I класу, про що свідчить запис у трудовій книжці. Яка класність може бути встановлена такому працівнику?

Тут така сама ситуація, як і в попередньому випадку. Рішення щодо встановлення класності водію повинен прийняти керівник установи на підставі висновку комісії.

Приклад 5. В установі працюють водії, які мають свідоцтва про присвоєння їм кваліфікації «водій автомобіля 1 класу», видані ще в 70-ті роки. У свідоцтві написано: «видано в тому, що він закінчив навчання та склав іспити за програмою підвищення кваліфікації водіїв на перший клас…». У 1989 році (після отримання класності) під час обміну прав на нові у водіїв відкриті не всі категорії (а саме: в одного — категорії «В»,«С» і «Е», в іншого — лише «В» і «С»). Чи дійсні ці свідоцтва про присвоєння класності?

Обов’язковою умовою при вирішенні питань присвоєння класності є наявність у водійському посвідченні необхідних дозвільних відміток, що надають право керування певними категоріями транспортних засобів («В», «С», «D», «Е»). Якщо водії отримали в навчальних закладах свідоцтва про класність ще в 70-ті роки та не мають необхідних дозвільних відміток у водійському посвідченні після їх обміну, а адміністрація установи присвоїла їм клас кваліфікації, то в цих випадках щомісячна надбавка за класність не виплачується. Для того щоб водій мав право на отримання надбавки за класність, у його водійському посвідченні насамперед повинні стояти дозвільні відмітки на право керування певними категоріями транспортних засобів.

Тарифний розряд водіям встановлюють виходячи з наявності у працівника III класу. Для тих працівників, яким в установленому порядку присвоєні I або II класи, передбачено встановлення щомісячної надбавки до зарплати.

Водіям автотранспортних засобів установлюють щомісячну надбавку за класність до тарифної ставки в розмірах (п. 4 наказу № 557, п.п. 4.5.3 Умов № 308/519, примітка 1 до додатка 3 до наказу № 77):

— водіям II класу — 10 %;

— водіям I класу — 25 %.

Надбавку нараховлюють за фактично відпрацьований час.

Законом № 2344 визначено, що автотранспортний засіб — це колісний транспортний засіб (автобус, вантажний і легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.

Це означає, що працівнику, який обіймає посаду тракториста, не може бути встановлена надбавка за класність, оскільки таку надбавку встановлюють виключно водіям автотранспортних засобів. Тим часом згідно з п.п. 10 п.п. 2.2.22 Умов № 308/519 місячні оклади трактористів визначають виходячи з 3 — 5 тарифних розрядів ЄТС залежно від кваліфікаційного розряду. Інакше кажучи, кваліфікація таких працівників уже врахована в їх тарифних ставках.

Зверніть увагу: згідно з п. 4.6 Умов № 308/519 надбавку за класність встановлюють у відсотках до посадового окладу, визначеного згідно з пп. 2.1 і 2.2 цих Умов, тобто без урахування підвищення на 20 % за санітарний транспорт.

Що стосується встановлення надбавки за класність згідно з наказом № 557, то в цьому випадку надбавка за класність встановлюється водію у відсотках до посадового окладу з урахуванням встановлених йому підвищень.

Надбавку за класність встановлюють розпорядженням (наказом) роботодавця з моменту прий­няття на роботу або присвоєння відповідного класу.

Документами для встановлення водію надбавки за класність є:

а) при прийнятті на роботу — водійське посвідчення, що містить дозвільні відмітки на право керування транспортними засобами тих категорій, які передбачені у відповідних класах кваліфікаційними характеристиками, відомості про стаж роботи та наявність присвоєного раніше класу відповідно до трудової книжки;

б) при підвищенні класу — розпорядження (наказ) про присвоєння класу.

На сьогодні в цьому питанні керуються Рекомендаціями № 7. Основні ознаки ненормованого робочого дня такі:

1) ненормований робочий день — це особливий режим роботи;

2) виконувати роботу на умовах ненормованого робочого дня можуть лише окремі працівники, для яких неможливо нормувати час трудового процесу (час роботи не можна врахувати точно).

При цьому працівникам з неповним робочим днем (зокрема, сумісникам) ненормований робочий день не встановлюють (п. 2 Рекомендацій № 7). На це звертало увагу також Мінпраці в листах від 05.06.2008 р. № 5305/0/14-08/06 і від 03.09.2009 р. № 246/13/116-09. Це твердження є справедливим як для зовнішніх, так і для внутрішніх сумісників.

Таким чином, ненормований робочий день може бути встановлений лише за основним місцем роботи (за умови, що за основним місцем працівник зайнятий повний робочий день).

Також звернемо увагу на ситуацію, коли водій працює з 8:00 до 19:00 на 1,5 ставки в одній установі (ставка за основним місцем роботи і 0,5 ставки за сумісництвом).

Сумісництво визначається як виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час. Тобто працівник не може виконувати в один і той самий час (наприклад, з 9:00 до 18:00) роботу і за основним місцем роботи, і за сумісництвом.

Якщо працівник після закінчення роботи на основ­ній посаді відразу стає до виконання роботи за сумісництвом в одній установі, то у нього немає можливості періодично виконувати роботу понад установлену тривалість робочого часу. Тому немає і підстав для встановлення йому ненормованого робочого дня за основним місцем роботи (див. лист Мінпраці від 26.08.2010 р. № 265/13/116-10). Якщо ж у зв’язку зі специфікою роботи працівник може періодично виконувати основну роботу за межами робочого часу, а потім роботу за сумісництвом, йому може бути встановлений ненормований робочий день;

3) до роботи на умовах ненормованого робочого дня працівники можуть залучатися лише за необхідності та епізодично;

4) ненормований робочий день означає перевищення меж нормальної тривалості робочого часу. Таку роботу не вважають наднормовою та додатково не оплачують;

5) ненормований робочий день не може бути встановлений працівникам, щодо яких застосовується підсумований облік робочого часу. Підсумований облік робочого часу здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період, тобто у цьому випадку працівники не мають можливості працювати понад нормальну тривалість робочого часу. При підсумованому обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважається наднормовим та оплачується згідно зі ст. 106 КЗпП;

6) список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором (п. 7 Рекомендацій № 7).

Тут звернемо увагу на такий момент. У п. 2.10 Положення № 340 зазначено: водіям легкових автомобілів (крім таксі) у разі потреби може встановлюватися ненормований робочий день. Чи слід розуміти цю норму так, що такий режим роботи не може встановлюватися водію автобуса або ж вантажного автомобіля? Ні, це не так. Установа самостійно в колективному договорі визначає перелік професій і посад, до яких може застосовуватися ненормований робочий день. На це звернуло увагу Мінсоцполітики в листі від 24.09.2013 р. № 825/13/156-13, наведеному на с. 18 цього номера. Тому установа може включити до такого переліку посаду водія як легкового, так і вантажного автомобіля, а також водія автобуса.

Водіям з ненормованим робочим днем надають у вигляді компенсації щорічну додаткову відпустку та встановлюють відповідну доплату.

Згідно з п.п. 3.4.4 Умов № 308/519 керівники установ за погодженням з профспілковими комітетами можуть встановлювати ненормований робочий день для водіїв легкових і санітарних автомобілів, автомобілів швидкої медичної допомоги з доплатою 25 % тарифної ставки за відпрацьований час. Водіям автомобілів з ненормованим робочим днем доплата за роботу в нічний час здійснюється на загальних підставах.

Відповідно до п.п. 4 п. 4 наказу № 557 водіям автотранспортних засобів встановлюється доплата за ненормований робочий день у розмірі 25 % тарифної ставки за відпрацьований час.

Водіям легкових автомобілів, автобусів, зайнятим обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів, встановлюється доплата за ненормований робочий день у розмірі 25 % тарифної ставки за відпрацьований час (п. 2 наказу № 77).

Нагадаємо, що додаткова відпустка за ненормований робочий день належить до щорічних відпусток і надається на підставі ст. 8 Закону про відпустки.

Максимальна тривалість відпустки за ненормований робочий день — 7 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним договором за кожним видом робіт, професій і посад або трудовим договором.

Пунктом 3 Рекомендацій № 7 передбачено надання відпустки за ненормований робочий день як компенсації за:

— виконаний обсяг робіт;

— ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі;

— необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу.

Інакше кажучи, при визначенні тривалості додаткової відпустки за ненормований робочий день необхідно враховувати всі три зазначені вище чинники, наведені в п. 3 Рекомендацій № 7. Це означає, що надавати відпустки лише за наявності наднормового часу неправильно, необхідно також оцінити обсяг робіт, що виконується працівником, ступінь напруженості його праці, складність і самостійність у роботі.

Отже, у колективному договорі слід визначити:

— перелік посад (робіт), робота на яких надає право на додаткову відпустку за ненормований робочий день;

— конкретну тривалість такої відпустки за кожною посадою (видом робіт), ураховуючи періодичність виконання робіт понад установлену тривалість робочого часу, коло обов’язків та обсяг виконання робіт (див. лист Мінсоцполітики від 24.09.2013 р. № 825/13/156-13, наведений на с. 18 цього номера).

Вище ми вказали: нормативними документами щодо оплати праці встановлено, що надбавку за класність і доплату за ненормований робочий день нараховують за фактично відпрацьований час. Тому слід розібратися, як їх виплачувати, коли водій не має можливості працювати з не залежних від нього причин (наприклад, з причини відсутності паливно-мастильних матеріалів, ремонту автомобіля тощо).

Згідно з Довідником № 136 роботи із щоденного технічного обслуговування транспортного засобу, усунення технічних несправностей, що виникають при роботі на лінії, і головних механізмів, які не потребують розбирання, водії виконують згідно з кваліфікаційними вимогами. Якщо ж автомобіль потребує тривалого або більш складного ремонту, то зауважимо таке. Виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту автомобілів може здійснюватися без залучення водіїв до виконання цих робіт. У разі постановки закріплених за водіями автомобілів на ремонт або технічне обслуговування водіям може бути надана робота за фахом на інших автомобілях.

Якщо ж такої можливості немає, то в колективному договорі слід застерегти порядок організації роботи водіїв та оплати їх праці у випадках, коли вони не мають можливості працювати з не залежних від них причин (у тому числі зважаючи на відсутність паливно-мастильних матеріалів).

Серед періодів, які включаються до робочого часу водія (п. 2.1 Положення № 340), не вказані періоди перебування транспортного засобу в ремонті або ж якщо в установі немає можливості придбання палива. Водночас такий час характеризується як простій не з вини водія (ст. 34 КЗпП). Однак для того щоб кваліфікувати такий час як простій, має бути оформлена відповідна документація.

Якщо автомобіль перебуває в ремонті або установа не має можливості придбати паливо для нормальної експлуатації автомобіля, то в цьому випадку оплата праці водія залежатиме від того, як оформлені відносини з водієм на цей період. Можливі два варіанти: оформлення простою або переведення водія на іншу роботу.

Слід зазначити, що на цей час водіям на їх прохання може бути надана щорічна відпустка або відпустка без збереження зарплати. Однак відправляти працівників у таку відпустку примусово заборонено. За згодою працівника на оформлення йому відпустки без збереження зарплати слід ураховувати, що тривалість такої відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Для фіксування простою не з вини працівника мають бути оформлені:

— відповідний акт (у ньому зазначаються причини, які зумовили зупинення роботи);

— наказ керівника. Якщо простій має тривалий характер, то роботодавець повинен в наказі застерегти необхідність присутності або відсутності працівника на роботі. Це питання може бути вирішене і у Правилах внутрішнього розпорядку установи, організації (див. лист Мінпраці від 23.10.2007 р. № 257/06/187-07).

Простій підлягає обов’язковій оплаті відповідно до вимог ч. 1 ст. 113 КЗпП, тобто час простою не з вини працівника оплачують з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу). У табелі час простою позначається літерою «П».

Приклад 6. Водій потрапив у ДТП не з його вини. У результаті автомобіль був пошкоджений і направлений на ремонт. Час ремонту — з 3 по 23 листопада. На цей час працівнику оформлений простій з оплатою з розрахунку 2/3 тарифної ставки (ст. 113 КЗпП). Посадовий оклад водія становить 1223,00 грн. Водію автомобіля присвоєний I клас. Крім того, йому встановлена доплата за ненормований робочий день у розмірі 25 % посадового окладу.

Таким чином, загальна сума зарплати за листопад, що підлягає нарахуванню водію, становить 1070,13 грн. (305,75 + 76,44 + 76,44 + 611,50).

Оплата простоїв не з вини працівника згідно з п.п. 2.2.12 Інструкції № 5 віднесена до фонду додаткової зарплати. Отже, такі виплати обкладаються єдиним соцвнеском і податком на доходи фізосіб.

У ст. 34 КЗпП зазначене таке: у разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності та кваліфікації на іншу роботу в тій же установі на весь час простою або до іншої установи в тій же місцевості строком до одного місяця. При цьому обмеження кількості переведень протягом календарного року або їх загальної тривалості протягом року законодавством не встановлені.

Тимчасове переведення на іншу роботу внаслідок простою оформлюють наказом (розпорядженням) керівника, в якому мають бути зазначені робота, на яку переводять працівника (посада, професія, спеціальність, кваліфікація або конкретні трудові обов’язки), строк початку та закінчення переведення на іншу роботу, конкретна причина переведення.

Інакше кажучи, простій не з вини водія є підставою для його тимчасового переведення на іншу роботу (наприклад, механіка, автослюсаря, двірника тощо) і здійснюється за наявності вакантної посади. У цьому випадку простій не оформляють і порядок оплати згідно зі ст. 113 КЗпП не застосовують.

Для здійснення такого переведення необхідна згода працівника, яку обов’язково потрібно зафіксувати документально. Переведення на іншу роботу без згоди працівника є неправомірним, як і притягнення його до дисциплінарної відповідальності або розірвання трудового договору у зв’язку з його відмовою від переведення. У посадовій інструкції водія може бути записано, що в разі простою його можуть за розпорядженням керівника тимчасово перевести на іншу роботу для виконання обов’язків за іншою посадою.

При цьому ст. 34 КЗпП не встановлено порядок оплати праці в разі переведення працівника у зв’язку з простоєм на іншу роботу. У листі від 23.10.2007 р. № 257/06/187-07 Мінпраці вказало, що в такому разі потрібно здійснювати оплату за аналогією зі ст. 33 КЗпП, тобто не нижче середнього заробітку на попередній роботі.

Наприклад, автомобіль не експлуатувався через відсутність можливості придбання палива. На цей час працівник був переведений на іншу роботу — на посаду двірника. У цьому випадку працівнику за час його роботи двірником здійснюється оплата праці за виконану ним роботу за цією посадою, але не нижче ніж середній заробіток на поперед­ній роботі (на посаді водія). Середній заробіток розраховують згідно з Порядком № 100 виходячи з виплат за останні 2 місяці, що передують місяцю переведення на іншу роботу.

Таким чином, необхідно порівняти суму денного заробітку за посадою двірника і середньоденного заробітку за посадою водія, і якщо денний заробіток:


— вище середнього заробітку, період тимчасового переведення оплачується виходячи з умов праці за посадою двірника;

— нижче середнього заробітку, період тимчасового переведення оплачується виходячи із середньої зарплати.

Відомості про тимчасове переведення на іншу роботу до трудової книжки не записують.

Якщо ж водій не має можливості працювати через позбавлення його прав на керування транспортним засобом (тобто у цьому випадку має місце простій з вини працівника), то в цьому випадку на підставі п. 7 ст. 36 КЗпП роботодавець має всі підстави на припинення трудового договору з цим працівником.

Вище ми розглянули випадки оформлення та оплати праці у випадках, коли водій не може виконувати свої обов’язки тривалий час.

Однак що робити, якщо з об’єктивних причин він не виїжджав лише частину місяця, однак на роботу виходив (наприклад, день виїжджав, а два дні не виїжджав), адже в цьому випадку не оформлятимеш на один-два дні кожного разу простій? Чи повинні у цьому випадку нараховуватися надбавка за класність і доплата за ненормований робочий день за весь місяць? Відповідь на це запитання не такою мірою є однозначною. Та і роз’яснення Мінсоцполітики з цього питання відрізняються. Так, у листі від 23.01.2009 р. № 57/13/84-09 підкреслювалося: часом, фактично відпрацьованим водієм, вважаються години, проставлені в табелі обліку робочого часу. Якщо водій у робочий час не виїжджав, однак був на роботі, йому здійснюється оплата за ці години. Отже, надбавка за класність і доплата за ненормований робочий день нараховуються за всі дні (години), які за табелем відпрацьовані на посаді водія.

А ось в іншому листі від 19.09.2013 р. № 805/13/155-13, наведеному на с. 17 цього номера, Мінсоцполітики уже вважає, що в цьому випадку надбавку за класність і доплату за ненормований робочий день не виплачують.

Згодні, підстав для виплати доплати за ненормований робочий день, дійсно, немає. Адже в цей період водія не залучають до праці понад нормальну тривалість робочого часу.

Однак з відсутністю надбавки за класність не можемо погодитися. Так, Мінсоцполітики вказує, що під терміном «час, відпрацьований водієм» мається на увазі час, протягом якого водій безпосередньо керував автотранспортним засобом. При цьому фахівці цього міністерства стверджують, що часом, фактично відпрацьованим водієм, вважаються «години, проставлені в табелі обліку робочого часу». Якщо водій у робочий час перебував на роботі, але не виїжджав, то надбавку за класність за ці години не виплачують, оскільки при виконанні інших видів робіт класність не потрібна.

Однак якщо бути об’єктивними, то нормативними документами передбачено, що надбавку за класність встановлюють за «фактично відпрацьований час», а не за «час, відпрацьований водієм». До посадових обов’язків водіїв належить не лише керування автотранспортним засобом: водій щодня повинен перевіряти технічний стан автотранспортного засобу, забезпечувати справність обладнання відповідно до вимог стандартів щодо безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середо­вища, виконувати роботи із щоденного технічного обслуговування, а також усувати технічні несправності, що виникають при роботі автотранспортного засобу тощо. Крім того, згідно з п. 2.1 Положення № 340 час простоїв не з вини водія включають до робочого часу водія. Тому якщо водій на роботу вийшов, але не виїжджав, а виконував іншу роботу, передбачену його посадовими обов’язками, або простоював, то цей період вважається як такий, що відпрацьований ним. І свою «класність» він при цьому не втрачає.

Крім того, підставою для табелювання працівника є дані про його вихід на роботу та закінчення роботи. Підкреслимо: помилково вважати, що фактично відпрацьований водієм час підтверджується подорожніми листами, оскільки подорожні листи не є підставою для нарахування зарплати водіям. Тому вважаємо, що в цьому випадку надбавка за класність має виплачуватися на загальних підставах.

Водії автотранспортних засобів, як і інші працівники, мають право на встановлення надбавок за високі досягнення у праці, за складність і напруженість у роботі в розмірі до 50 % тарифної ставки, а також на виплату премій.

Водіям установлюють інші види доплат і надбавок, передбачені умовами оплати праці. Так, наприклад, водіям виїзних бригад відділення швидкої медичної допомоги виплачується надбавка за тривалість безперервної роботи згідно з п. 4.1 Умов № 308/519.

З урахуванням специфіки роботи водій не може працювати на двох машинах одночасно, тому якщо за водієм закріплено два автомобілі, то йому не може бути встановлена доплата за розширення зони обслуговування або за збільшення обсягу робіт (див. лист Мінпраці від 27.07.2009 р. № 426/13/84-09).

У Положенні про преміювання працівників може бути встановлений такий вид премії, як премія за економію паливно-енергетичних ресурсів. Установлення такої премії в бюджетних установах також є можливим. Це не суперечить чинним нормативним актам, які регулюють питання оплати праці працівників бюджетної сфери, до того ж в умовах економії бюджетних коштів призведе до більшої відповідальності водіїв за використання палива. У Положенні про преміювання може бути визначений порядок заохочення водіїв за економію паливно-енергетичних ресурсів і порядок стягнення за їх перевитрачання. Зауважимо, що така премія може виплачуватися в межах фонду преміювання та за рахунок економії фонду оплати праці.

КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. № 322-VIII.

Закон про відпустки — Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.

Закон № 2344 — Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III.

Порядок № 100 — Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100.

Умови № 308/519 — Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, затверджені спільним наказом МОЗ і Мінпраці від 05.10.2005 р. № 308/519.

Довідник № 136 — Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 69 «Автомобільний транспорт», затверджений наказом Мінтрансу від 14.02.2006 р. № 136.

Методичні рекомендації № 111 — Методичні рекомендації з питань безпеки автомобільних перевезень, затверджені наказом Держдепартаменту автотранспорту від 19.09.2003 р. № 111.

Положення № 340 — Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Мінтрансу від 07.06.2010 р. № 340.

Довідник № 336 — Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Мінпраці від 29.12.2004 р. № 336.

Довідник № 58/3-102 — Кваліфікаційний довідник професій робітників, яким встановлюються місячні оклади, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20.02.84 р. № 58/3-102.

Наказ № 557 — наказ Міносвіти «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» від 26.09.2005 р. № 557.

Наказ № 77 — наказ Мінпраці «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» від 02.10.96 р. № 77.

Рекомендації № 7 — Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінпраці від 10.10.97 р. № 7.

Інструкція № 5 — Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5.