(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
6/8
Бюджетна бухгалтерія
Бюджетна бухгалтерія
Жовтень , 2014/№ 39

Новий Закон про вищу освіту: перше знайомство

6 вересня 2014 року набув чинності новий Закон про вищу освіту, багато положень якого є новаторськими і потребують наочного вивчення. У цій консультації наведемо стислий огляд новацій, запроваджених цим Законом.

Про набуття чинності новим Законом про вищу освіту

Згідно з п. 1 розд. XV Закону про вищу освіту цей документ набув чинності 06.09.2014 р., крім:

абз. 3 ч. 2 ст. 56, яким встановлено максимальне навчальне навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника. Ця норма набуде чинності з 01.09.2015 р.;

ч. 7 ст. 44 і ч. 4 ст. 72, що стосуються нового механізму розміщення держзамовлення на підготовку фахівців. Ці норми набудуть чинності з 01.01.2016 р.

Однак навіть ті положення Закону про вищу освіту, які діють уже сьогодні, ще зовсім «сирі», і поки вони запрацюють, мине не один місяць, а то й рік. Далі — про все по черзі.

 

Контроль якості вищої освіти

Значна частина повноважень Міносвіти перейде до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі — Нацагентство), яке формуватиме перелік галузей знання і спеціальностей, створюватиме галузеві експертні ради, розроб­лятиме стандарти вищої освіти, акредитуватиме навчальні програми, спеціалізовані вчені ради, проводитиме ліцензійну експертизу освітньої діяльності тощо (ст. 16 — 22 Закону про вищу освіту).

Таке агентство визначить критерії оцінки якості освіти, які дозволять сформувати рейтинг ВНЗ. Віднині кожний навчальний заклад доводитиме, що він надає дійсно якісні знання. Підсумки оцінювання якості освіти за кожною спеціальністю будуть чинними п’ять років, після чого ВНЗ може знову пройти акредитацію або втратити право навчати за цією спеціальністю.

Водночас планується, що запрацює Нацагентство лише з 01.09.2015 р.

 

Освіта та освітня діяльність

Закон про вищу освіту запроваджує нові освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти, кожному з яких відповідає певний обсяг навчального навантаження. Його вимірюють в кредитах Європейської кредитної трансфертно-накопичувальної системи (далі — кредит ЄКТС). З 01.09.2015 р. обсяг одного кредиту ЄКТС становитиме 30 год. (у теперішній час навантаження студента становить 36 год.), а навантаження одного навчального року на денній формі навчання — 60 кредитів ЄКТС. Відповідні дані наведемо в табл. 1 на с. 15.

Документи про вищу освіту державного зразка для осіб, що навчаються за держзамовленням, виготовляють ВНЗ і видають за рахунок коштів держбюджету (загального фонду). Для осіб, які навчаються за кошти фізичних або юридичних осіб, вартість документів уключають до вартості навчання (ч. 7 ст. 7 Закону про вищу освіту). Граничну вартість документів про вищу освіту держзразка та перелік інформації, що міститься в них, визначатиме Кабмін. Такі документи видають лише за акредитованими освітніми програмами. За неакредитованими програмами ВНЗ виготовляють і видають власні документи про вищу освіту в порядку та за зразком, визначеними вченою радою (ч. 6 ст. 7 Закону про вищу освіту).

ВНЗ, крім військових, уносять інформацію про видані документи до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, до якої здійснюється безоплатний і вільний доступ на офіційному сайті Міносвіти (www.mon.gov.ua). Єдина база, крім Реєстру документів про вищу освіту, уключає Реєстр вищих навчальних закладів, який, у свою чергу, містить відомості про видані ліцензії та сертифікати про акредитацію. Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти розробляє Міносвіти та затверджує Кабмін.

 

Таблиця 1

Тип закладу

Рівень вищої освіти

Обсяг навчального навантаження, кредити ЄКТС

Коледж

Молодший бакалавр

90 — 120
 (за наявності повної загальної середньої освіти)

Бакалавр

180 — 240
 (за наявності повної загальної середньої освіти)

Інститут, академія, університет

Магістр*

90 — 120
 (за наявності ступеня бакалавра)

Доктор філософії**
(перший науковий ступінь)

30 — 60 (при нормативному строку навчання в аспірантурі 4 роки
або в разі провадження наукової або науково-педагогічної діяльності за основним місцем роботи)

Університет, наукова установа

Доктор наук

Отримується на основі ступеня доктора філософії після публічного захисту наукових знань у вигляді дисертації або опублікованої монографії

* З набуттям чинності Законом про вищу освіту присвоєний ступінь спеціаліста прирівнюється до ступеня магістра. Останнє прийняття на отримання освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста відбудеться у 2016 році (п. 1 і 2 ч. 2 розд. XV Закону про вищу освіту).

** Після набуття чинності Законом про вищу освіту присвоєний раніше науковий ступінь кандидата наук прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії (п. 8 розд. XV Закону про вищу освіту).

 

ВНЗ готують студентів за спеціальностями, кожна з яких належить до певної галузі знань.

З метою підвищення якості освіти для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності запроваджуються стандарти, які розробляє та затверджує Міносвіти з урахуванням пропозицій професійної громадськості та погоджує з Нацагентством.

Ці стандарти є обов’язковими для виконання всіма ВНЗ, а також науковими установами, які готують докторів філософії і докторів наук. Відповідність стандартам підтверджується ліцензуванням освітньої діяльності і акредитацією освітніх програм окремо для кожної спеціальності. Ліцензію видає Міносвіти за експертним висновком Нацагентства строком на 10 років. У ній вказують ліцензійний обсяг — максимальну кількість осіб, яким ВНЗ може одночасно забезпечити отримання вищої освіти за певною спеціальністю та рівнем вищої освіти. Сертифікат видає Нацагентство за експертним висновком галузевої експертної ради строком на 5 років, а при подальших акредитаціях — на 10 років (ст. 24 — 25 Закону про вищу освіту). Дозвільні документи видають за плату, граничний розмір якої встановлює КМУ.

Згідно зі ст. 32 Закону про вищу освіту ВНЗ можуть самостійно розробляти освітні (наукові) програми, уключаючи вибір та видавництво підручників (у тому числі на власній поліграфічній базі), обирати форми навчання та організації його процесу.

 

Вищий навчальний заклад

Так званих «рівнів акредитації» вищих навчальних закладів більше не буде. На зміну їм приходять чотири типи ВНЗ: університети (універсальні навчальні заклади); інститути та академії (галузеві навчальні заклади) і коледжі (де готують молодших бакалаврів або бакалаврів).

Усі ВНЗ діють на підставі статуту, обов’язкові положення якого описані у ч. 7 ст. 27 Закону про вищу освіту. Засновникам ВНЗ рекомендовано привести тип установи та його статут у відповідність до нового Закону протягом двох років з дня набуття ним чинності (ч. 7 розд. XV Закону про вищу освіту).

ВНЗ (крім коледжу) може бути присвоєний статус національного, а на базі національного — статус дослідницького університету. Такий статус присвоює Кабмін на конкурсних засадах за поданням Нацагентства строком на 7 років. Національний і дослідницький статус ВНЗ, отриманий раніше, зберігається за ними і після набуття чинності новим Законом згідно з п. 11 ч. 2 розд. XV Закону про вищу освіту.

Звертаємо увагу: статус ВНЗ зумовлюється обсягом фінансування за рахунок коштів загального фонду бюджету. Норми ст. 29 — 30 та пп. 4 — 5 ч. 5 розд. XV Закону про вищу освіту про фінансування наукової діяльності за рахунок загального фонду представимо в табл. 2 на с.16.

 

Таблиця 2

Період часу

Обсяг фінансування науки, % від кошторису загального фонду

Дослідницький університет

Національний університет

2014 р.

не менше 25

норматив відсутній

2015 р.

не менше 12,5*

з 01.01.2016 р.

не менше 10

не менше 4

з 01.01.2017 р.

не менше 15

не менше 7

з 01.01.2018 р.

не менше 25

не менше 10

* За умови одночасного фінансування науки за рахунок спецфонду у такому самому обсязі (не менше 50 % загального розміру кошторису на науку) згідно з п. 6 Положення № 163

 

Слід пам’ятати, що згідно зі ст. 65 Закону про вищу освіту провадження наукової та науково-технічної діяльності університетами, академіями, інститутами є обов’язковим.

Колегіальним органом управління ВНЗ є вчена рада, склад якої затверджує керівник строком на п’ять років (до складу ради входить і головний бухгалтер). До компетенції вченої ради належать, зокрема:

— прийняття фінансового плану та річного фінансового звіту;

— затвердження освітніх програм і навчальних планів;

— прийняття рішень про розміщення власних надходжень в органах Держказначейства або в державних банках тощо.

Рішення вченої ради ВНЗ вводяться в дію рішеннями керівника такого закладу.

У ВНЗ створюється наглядова рада для здійснення нагляду за управлінням майном ВНЗ, дотриманням цілей створення закладу. Вона має право вносити вищому колегіальному органу громадського самоврядування ВНЗ подання про відкликання керівника ВНЗ з підстав, передбачених законодавством, статутом і контрактом.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу є загальні збори трудового колективу, уключаючи виборних представників із числа студентів. Збори трудового колективу проводять не менше 1 разу на рік. Вищий колегіальний орган громадського самоврядування:

1) погоджує статут вищого навчального закладу або зміни до нього;

2) заслуховує щороку звіт керівника ВНЗ та оцінює його діяльність;

3) обирає комісію з трудових спорів відповідно до законодавства про працю;

4) затверджує правила внутрішнього розпорядку ВНЗ та колективний договір тощо.

Невід’ємною частиною громадського самоврядування ВНЗ є органи студентського самоврядування, які беруть участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення освітнього та наукового процесу, призначення стипендій, організації побуту, харчування тощо. Як і раніше, Законом про вищу освіту встановлений обов’язок ВНЗ фінансувати студентське самоврядування. Суму коштів, що спрямовується на такі цілі, визначає вчена рада в розмірі не менше 0,5 % власних надходжень від основної діяльності. Разом із цим норми про обов’язкове витрачання на підтримку студентської наукової діяльності в обсязі не менше 30 % коштів, що виділяються на студентське самоврядування, тепер немає. Виділені кошти органи студентського самоврядування витрачатимуть на виконання відповідних завдань і здійснення повноважень згідно із затвердженими кошторисами. Студенти публічно звітують про використання коштів і виконання кошторисів не рідше одного разу на рік.

 

Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники

Зауважимо, що як перелік, так і самі назви посад науково-педагогічних працівників ВНЗ не змінилися. Основні з них наведені у ст. 55 Закону про вищу освіту, а повний склад, як і раніше, містить Перелік № 963. Також у цій статті уточнили, які посади педагогічних працівників ВНЗ є основними, — це викладачі та методисти.

Перелік посад науковців ВНЗ, наведений в ст. 221 Закону № 1977, також залишився тим самим.

Вимоги щодо зайняття посад. Розглянемо, які новації вніс Закон про вищу освіту в цьому питанні.

1. Педагогічні працівники. Частиною 4 ст. 55 Закону про вищу освіту встановлено: посади педагогічних працівників можуть обіймати особи зі ступенем магістра за відповідною спеціальністю. При цьому статутом ВНЗ можуть бути передбачені додаткові вимоги (ч. 5 ст. 55 Закону про вищу освіту).

Як і раніше, педагогічних працівників призначає і звільняє з посади керівник ВНЗ. Вони кожні п’ять років повинні проходити атестацію, за результатами якої визначають їх відповідність посаді, присвоюють кваліфікаційні категорії та педагогічні звання.

2. Науково-педагогічні працівники. Як і раніше, такі посади можуть обіймати особи, що мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Статутом ВНЗ можуть бути встановлені додаткові вимоги (ч. 9 — 10 Закону про вищу освіту). Заміщенню вакантних посад науково-педагогічних працівників (завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів) передує конкурсний відбір.

3. Керівник ВНЗ. Вимоги щодо зайняття посади керівника ВНЗ змінилися. Так, раніше претендент на посаду керівника ВНЗ III — IV рівнів акредитації повинен був мати вчене звання професора, науковий ступінь доктора або кандидата наук (ч. 1 ст. 39 Закону № 2984). Тепер же керівник будь-якого ВНЗ повинен просто мати вчене звання і науковий ступінь і, як і раніше, стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників не менше 10 років (ч. 1 ст. 42 Закону про вищу освіту).

Статтею 42 Закону про вищу освіту описано процедурні моменти обрання, призначення та звільнення керівників ВНЗ. Так, засновник ВНЗ або уповноважений ним орган повинен оголосити конкурс на заміщення посади керівника ВНЗ не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку контракту з особою, що обіймає цю посаду. При достроковому припиненні повноважень керівником конкурс оголошують протягом тижня з дня появи вакансії.

Установлені квоти чисельності осіб, які беруть участь у виборах керівника ВНЗ — це мінімум 75 % наукових, науково-педагогічний і педагогічних працівників; до 10 % — інших працівників; мінімум 15 % — студентів (курсантів).

З особою, яка набрала більше 50 % голосів, протягом місяця з дня обрання засновник ВНЗ укладає контракт строком на 5 років. На такий строк приймають керівників усіх ВНЗ, у тому числі національних.

У новоствореному закладі на посаду виконувача обов’язків керівника призначають не більше ніж на 6 місяців (раніше — не більше ніж на 2 роки). Порядок призначення керівників духовних навчальних закладів повинен визначати їх статут.

4. Проректор. Зауважимо, що в Законі про вищу освіту нічого не сказано про вимоги щодо зайняття посади проректора. Лише зазначено, що рішення про призначення такого працівника приймають за погодженням з органом студентського самоврядування ВНЗ (п. 4 ч. 6 ст. 40 Закону про вищу освіту). Що стосується кваліфікаційних вимог, то їх можна знайти у Кваліфікаційних характеристиках № 665 (повна вища освіта (фахівець, магістр), науковий ступінь доктора (кандидата) наук, вчене звання професора (доцента), стаж науково-педагогічної діяльності — не менше 3 років). Але про процедурні моменти призначення та звільнення проректора законодавці умовчали. Найімовірніше, цей момент потрібно прописати самостійно у статуті.

5. Керівник факультету (навчально-наукового інституту). Такого працівника обирає вчена рада ВНЗ строком на п’ять років з урахуванням пропозицій факультету (навчально-наукового інституту) (ч. 1 ст. 43 Закону про вищу освіту). Керівник ВНЗ укладає з ним контракт. Інші питання порядку обрання такого працівника визначають статутом. Керівник факультету (навчально-наукового інституту) повинен мати науковий ступінь та/або вчене (почесне) звання, що відповідає профілю факультету (навчально-наукового інституту) (ч. 2 ст. 35 Закону про вищу освіту).

На відміну від попереднього закону, при створенні нового факультету призначати виконувача обов’язків керівника дозволено на 3 місяці, а не на рік.

6. Керівник кафедри. Його обирає за конкурсом вчена рада ВНЗ шляхом таємного голосування строком на п’ять років з урахуванням пропозицій трудового колективу факультету (навчально-наукового інституту) і кафедри. Керівник ВНЗ укладає з керівником кафедри контракт (ч. 6 ст. 35 Закону про вищу освіту). Керівник кафедри повинен мати науковий ступінь та/або вчене (почесне) звання, що відповідає профілю кафедри.

Важливо! Керівники ВНЗ та їх структурних підрозділів (кафедр, факультетів, інститутів, коледжів, філій) не можуть обіймати свої посади більше ніж два строки поспіль, тобто більше 10 років (ст. 35, 42 і 43 Закону про вищу освіту).

Підкреслимо: така вимога поширюється на керівних працівників, які обрані на ці посади після набуття чинності Законом про вищу освіту (тобто після 06.09.2014 р.). Якщо особу обрали на посаду до 06.09.2014 р., то вона продовжує свої повноваження протягом дії раніше укладеного з ним конт­ракту. Після закінчення дії цього контракту з особою можна укласти новий контракт ще на один строк (п. 10 ч. 2 розд. XV Закону про вищу освіту). Після виходу на пенсію з посади керівника ВНЗ, займаної не менше 10 років поспіль, особа може бути призначена радником керівника на громадських засадах або за рахунок спецфонду в порядку, визначеному статутом.

Як ви звернули увагу, згідно з новими вимогами кандидат на посаду керівника коледжу, керівника факультету або кафедри коледжу повинен мати науковий ступінь, вчене (почесне) звання, що відповідає профілю коледжу (факультету, кафедри). Підкреслимо: така вимога запрацює лише через 5 років з дня прийняття Закону про освіту, тобто з 06.09.2019 р. (п. 16 ч. 2 розд. XV Закону про вищу освіту). Тому на сьогодні діють кваліфікаційні вимоги, установлені Законом № 2984.

Також до 06.09.2019 р. педагогічні (науково-педагогічні) працівники зі стажем педагогічної роботи у ВНЗ не менше 10 років мають право брати участь у конкурсі на обіймання посади керівника коледжу, керівника факультету або кафедри коледжу.

Скажемо про таке обмеження: одна особа у ВНЗ не може одночасно обіймати дві та більше посад, що передбачають виконання адміністративно-управлінських функцій (п. 7 ст. 55 Закону про вищу освіту). З цього випливає, наприклад, що ні ректор, ні проректор не можуть одночасно обіймати посаду завідувача кафедри.

Нові вчені звання і наукові ступені. Стаття 54 Закону про вищу освіту встановлює такі вчені звання науково-педагогічних працівників: доцент, професор, старший дослідник (раніше — старший науковий співробітник).

Згідно з ч. 6 і 7 ст. 5 Закону про вищу освіту наукових ступенів також два: доктор наук і доктор філософії (раніше — кандидат наук).

Увага! Після набуття чинності новим Законом присвоєне раніше вчене звання старшого наукового співробітника прирівнюється до вченого звання старшого дослідника (п.п. 8 п. 2 розд. XV Закону про вищу освіту).

Отже, особи, які мають науковий ступінь кандидата наук згідно з новим Законом про вищу освіту, отримують всі права, передбачені для осіб з науковим ступенем доктора філософії. Відповідно, виходячи з конституційного принципу рівності громадян у правах, особи, яким уже присуджено (або може бути найближчим часом присуджено) науковий ступінь доктора філософії, прирівнюються у правах до осіб, яким присвоєно ступінь кандидата наук. Згідно з п.п. 9 п. 2 розд. XV Закону про вищу освіту особам, яким до 06.09.2014 р. присвоєно науковий ступінь кандидата наук, за їх бажанням ВНЗ (наукова установа), у спеціалізованій вченій раді якого захищена дисертація, може видавати диплом доктора філософії за відповідною галуззю науки. На це звернуло увагу Міносвіти в роз’ясненні «Щодо деяких питань практичної реалізації положень нового Закону України «Про вищу освіту» від 14.08.2014 р.

Віднині вчені звання надаватимуться вченими радами ВНЗ, а не Міносвіти. Таке право також надане вченим радам наукових установ стосовно звань професора і старшого дослідника. Рішення цих рад повинне затверджуватися атестаційною колегією Міносвіти згідно з установленим Кабміном порядком.

Увага! Законом про вищу освіту змінено порядок встановлення доплат за вчене звання та науковий ступінь.

На сьогодні в цьому питанні керуються пп. «в» і «г» п. 3 наказу № 557. Так, за наявність вченого звання і наукового ступеня встановлюють надбавки, які не повинні перевищувати граничних розмірів, визначених цими підпунктами. Проте таке формулювання дозволяє встановлювати виплати в будь-якому розмірі (у заданих межах) залежно від рішення керівника та наявного фонду оплати праці.

Частиною 2 ст. 59 Закону про вищу освіту встановлений фіксований розмір доплат для науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників: за науковий ступінь доктора філософії і доктора наук відповідно 15 і 20 % посадового окладу, за вчене звання доцента та старшого дослідника — 25 %, професора — 33 %.

У свою чергу, п. 3 ч. 5 розд. XV Закону про вищу освіту передбачено поетапне підвищення доплат для науково-педагогічних працівників з 2016 року до максимальних розмірів (див. табл. 3 на с. 19).

 

Таблиця 3

Період

Розмір доплат, % від посадового окладу

за науковий ступінь

за вчене звання

доктора філософії

доктора наук

доцента та старшого дослідника

професора

2014 — 2015 рр.*

не більше 15

не більше 20

не більше 25

не більше 33

З 01.01.2016 р.

не менше 13

не менше 16

не менше 15

не менше 23

З 01.01.2017 р.

не менше 14

не менше 18

не менше 20

не менше 28

З 01.01.2018 р.

не менше 15

не менше 20

не менше 25

не менше 33

* Згідно з пп. «в» і «г» п. 3 наказу № 557.

 

Що стосується педагогічних і наукових працівників, то поки не зрозуміло, що мали на увазі законодавці: для них сьогодні потрібно встановлювати доплати (а не надбавки) у максимальному розмірі, адже ч. 2 ст. 59 Закону про вищу освіту вже діє, чи все ж таки ні? Це питання ми адресуємо Міносвіти.

Важливо! ВНЗ може встановити розмір доплат більше максимального значення, зазначеного в ч. 2 ст. 59 Закону про вищу освіту, за рахунок власних надходжень. Відповідно доплати в мінімальному розмірі мають бути передбачені в кошторисі ВНЗ за загальним фондом.

Робочий час. Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону про вищу освіту робочий час науково-педагогічних працівників становить 36 год на тиждень. Крім того, з 01.09.2015 р. максимальне навчальне навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника не може перевищувати 600 год на навчальний рік (сьогодні — 900 год). При цьому штат викладачів не змінюється.

А ось для педагогічних працівників тривалість робочого тижня та максимальне навчальне навантаження законодавці не встановили. Тому, як і раніше, такі працівники мають право на скорочений робочий час на підставі ст. 51 КЗпП, однак тривалість залишається невизначеною. Але в цьому питанні можна керуватися п. 5.1 Положення № 161. У ньому зазначено, що тривалість робочого часу викладача з повним обсягом обов’язків становить не більше 1548 год на навчальний рік при середньотижневій тривалості 36 год.

Що включає робочий час науково-педагогічного, наукового та педагогічного працівника, можна довідатися з ч. 2 ст. 56 Закону про вищу освіту.

Права студентів і розмір їх стипендій

Істотно змінилися права студентів. Згідно зі ст. 65 Закону про вищу освіту тепер вони можуть:

— вибирати навчальні програми та дисципліни;

— за певних умов навчатися одночасно за декількома освітніми програмами та в декількох ВНЗ;

— отримувати оплату за роботу під час практики;

— отримувати згідно із затвердженим Кабміном порядком цільові пільгові держкредити для отримання вищої освіти;

— безоплатно користуватися бібліотеками та інформаційними фондами, навчальною, науковою і спортивною базами вищого навчального закладу тощо.

У разі добровільної сплати страхових внесків періоди навчання зараховуватимуть до страхового стажу.

Частиною 6 ст. 62 Закону про вищу освіту встановлений мінімальний розмір академічної та соціальної стипендій. Так, для претендентів освітніх ступенів:

— вищої освіти він не може бути менше прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць;

— молодшого бакалавра — не менше двох третин розміру прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць.

Коли стипендії відповідатимуть цим розмірам, ще невідомо. Відповідь на це запитання повинен дати Кабмін — саме йому до 01.01.2015 р. приписано визначити строки та механізм поступового підвищення стипендії до її мінімального розміру (п. 12 ч. 2 розд. XV Закону про вищу освіту).

При цьому розмір стипендіального фонду ВНЗ повинен забезпечувати виплату академічних стипендій не менше ніж двом третинам і не більше ніж 75 % студентів кожного курсу за кожною спеціальністю денної форми навчання, які навчаються за кошти держбюджету (без урахування осіб, які одержують соціальні стипендії). Академічну стипендію призначатимуть студентам, які згідно з внутрішнім рейтингом ВНЗ за результатами семестрового контролю отримали кращі результати. До проведення першого семестрового контролю академічна стипендія в мінімальному розмірі призначається всім студентам, зарахованим до ВНЗ на перший курс.

Особам, які досягли значних успіхів у навчанні та/або науковій діяльності, за рішенням вченої ради ВНЗ можуть призначатися персональні стипендії.

Важливо! Умови стипендіального забезпечення студентів, а також оплати праці педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників до приведення нормативних актів у відповідність до вимог нового Закону збережуться на такому рівні: для університетів, академій, інститутів — на рівні ВНЗ III — IV рівнів акредитації; для коледжів — на рівні ВНЗ I — II рівнів акредитації. Про це йдеться в п. 12 ч. 2 розд. XV Закону про вищу освіту.

Фінансово-економічні відносини

Насамперед поговоримо про активи вищих навчальних закладів.

До матеріально-технічної бази ВНЗ входять будівлі, споруди, земля, комунікації, обладнання, транспорт, службове житло тощо. Яке саме майно закріплене за конкретним ВНЗ, видно зі статуту такого ВНЗ.

Майно закріплюється за державним або комунальним вищим навчальним закладом на праві господарського відання та не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників ВНЗ та загальних зборів трудового колективу, крім випадків, передбачених законодавством.

Зауважимо, що Закон № 2984 додатково передбачав закріплення майна на праві власності та містив заборону на його передачу в заставу за будь-яких умов.

Будівлі, споруди та приміщення ВНЗ повинні відповідати будівельним нормам і стандартам. Також не забули й про інвалідів — будівлі ВНЗ мають бути пристосовані для їх потреб, а у разі потреби навіть реконструйовані.

Передача в оренду державними та комунальними ВНЗ закріплених за ними на праві господарського відання об’єктів власності здійснюється без права їх викупу.

Звернемо увагу на те, що земельні ділянки передаються ВНЗ у постійне користування в порядку, передбаченому ЗКУ.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в оренду ВНЗ незалежно від форми власності, передаються їм у постійне користування відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування протягом шести місяців із моменту звернення керівника вищого навчального закладу згідно з п. 17 ч. 2 розд. XV Закону про вищу освіту.

Також зауважимо, що ВНЗ володіє об’єктами інтелектуальної власності, створеними на кошти державного або місцевого бюджетів або за власні кошти. Об’єкти права інтелектуальної власності підлягають оцінці. За результатами оцінки їх вартість відображається в бухгалтерському обліку.

Зауважимо, що ВНЗ має право заснувати сталий фонд (ендавмент*), передбачивши таку можливість у статуті, і розпоряджатися доходами від його використання.

* Термін «ендавмент» означає суму коштів або цінних паперів, які вносяться благодійником до банку або небанківської фінансової установи, завдяки чому набувач благодійної допомоги отримує право на використання процентів або дивідендів, нарахованих на суму такого ендавменту. При цьому такий набувач не має права витрачати або відчужувати основну суму такого ендавменту без згоди благодійника (п.п. 170.7.5 п. 170.7 ст. 170 ПКУ).

Також зазначимо, що ВНЗ дозволено отримувати майно, кошти, матеріальні цінності у вигляді благодійної допомоги від держорганів та органів місцевого самоврядування, а також від юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до ст. 70 Закону про вищу освіту ВНЗ за рішенням вченої ради має право розміщувати власні надходження на рахунках, відкритих або в органах Держказначейства, або в державному банку, що полегшить доступ установ до власних грошових коштів. Згідно з п. 5.6 розд. XV Закону про вищу освіту передбачено до 31.12.2014 р. привести закони України та нормативно-правові акти міністерств і відомств у відповідність до цього Закону. Важливим також є те, що ВНЗ мають право користуватися банківськими кредитами без урахування обмежень на запозичення, установлених ст. 16 і п.п. 27 п. 1 ст. 116 БКУ. Нагадаємо, що згідно з п. 4 ст. 16 цього Кодексу бюджетна установа не має права здійснювати запозичення в будь-якій формі, а згідно з п.п. 27 п. 1 ст. 116 цього Кодексу такі операції віднесені до порушень бюджетного законодавства. Таким чином, зазначена заборона на сьогодні на ВНЗ не поширюється.

Фінансування ВНЗ державної форми власності здійснюється за рахунок коштів держбюджету на умовах держзамовлення та за рахунок інших джерел. Як і раніше, згідно зі ст. 71 Закону про вищу освіту, використання бюджетних коштів має бути цільовим та ефективним.

Зауважимо, що фінансування комунальних ВНЗ здійснюється з місцевих бюджетів. Так, згідно з п.п. «г» п. 1 ст. 89 БКУ до видатків, які здійснюються з районних бюджетів і бюджетів міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на вищу освіту. Сюди відносять витрати на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах I — IV рівнів акредитації державної та комунальної власності відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Крім того, згідно з п.п. «в» п. 1 ст. 90 БКУ до видатків, які здійснюються з обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на вищу освіту. Сюди відносять витрати на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів на умовах регіонального замовлення у ВНЗ комунальної власності, а також на умовах державного замовлення у ВНЗ державної власності за переліком, визначеним КМУ.

Згідно зі ст. 72 Закону про вищу освіту показники держзамовлення формуються за спеціальностями з урахуванням середньострокового прогнозу потреби у фахівцях на ринку праці, зробленого Мінекономіки в порядку, установленому законом, за участі ВНЗ, Нацагентства, роботодавців та їх об’єднань. Зауважимо, що згідно зі старим Законом держзамовлення формувалося Мінекономіки з погодженого подання Міносвіти та Мінсоцполітики.

Визначені загальні обсяги держзамовлення щодо потреби в молодших бакалаврах, бакалаврах, магістрах у процентному відношенні до кількості осіб, які здобули попередній освітній рівень у межах держзамовлення в поточному році.

Розглянемо формування обсягів держзамовлення в табл. 4.

 

Таблиця 4

База для розрахунку обсягу держзамовлення
(к-ть осіб, які здобули освітній рівень/ступінь за держзамовленням у поточному році)

Обсяг держзамовлення за освітньо-кваліфікаційними ступенями в поточному році, % від бази

Молодший бакалавр, бакалавр

Магістр

Доктор філософії

Повна загальна середня освіта

не менше 51

 

 

Бакалавр

 

не менше 50, до 75*

 

Магістр

 

 

не менше 5, до 20*

* Для ВНЗ зі статусом «дослідницький».

 

Планові показники держзамовлення в розрізі спеціальностей оприлюднюються Мінекономіки на його офіційному сайті не пізніше ніж за 30 календарних днів до початку вступної кампанії. Розміщення держзамовлення здійснюється на конкурсних засадах на принципах відкритості та прозорості, рівноправ’я, об’єктивного оцінювання пропозицій учасників конкурсу.

Звернемо увагу на те, що дослідницькому ВНЗ надано переважне право на отримання замовлення на підготовку магістрів і докторів філософії. Розміщення держзамовлення за конкурсом є новацією.

Водночас починаючи з 01.01.2016 р. згідно з п. 7 ст. 44 Закону про вищу освіту за результатами проходження зовнішнього незалежного оцінювання формується рейтинговий список тих, хто вступає за кожною спеціальністю з повідомленням про отримання або неотримання ними права здобувати вищу освіту за кошти держбюджету. Особи, які отримали право навчатися на бюджеті, розподіляються серед ВНЗ згідно з виставленими абітурієнтами пріоритетами та правилами прийняття до ВНЗ.

Згідно з п. 4 ст. 72 Закону про вищу освіту ця інформація подається ВНЗ до вищої за рівнем організації, унаслідок чого розміщується держзамовлення на підготовку ступеня молодшого бакалавра або бакалавра шляхом укладення договорів між вищою за рівнем організацією та ВНЗ.

Фактичні обсяги розміщеного держзамовлення в розрізі ВНЗ і спеціальностей оприлюднюються державними замовниками на їх офіційних сайтах щороку не пізніше 1 жовтня.

Фінансування за рахунок коштів держбюджету підготовки фахівців з вищою освітою за спеціальностями відповідних ступенів установлюється в обсязі, необхідному для навчання на кожні 10 тисяч населення не менше 180 студентів. При цьому обсяг видатків держбюджету на поточний рік не може бути менше ніж на минулий рік, збільшений на коефіцієнт інфляції.

При цьому зауважимо, що попереднім Законом передбачений менший обсяг студентів для підготовки фахівців ВНЗ I — II рівнів акредитації і не узгоджено фінансування поточного та минулого років.

 

Міжнародна діяльність

ВНЗ мають право займатися зовнішньоекономічною діяльністю. Сюди відносять підготовку осіб з числа іноземних громадян до вступу до ВНЗ України і осіб із числа громадян України до навчання за кордоном; навчання іноземних студентів і підготовку наукових кадрів для іноземних держав; залучення іноземних фахівців до роботи; участь у роботі міжнародних організацій тощо.

 

Платні послуги у сфері вищої освіти

Нагадаємо, що платні освітні послуги надаються виключно за умови повного виконання держзамовлення. Це прописано і в новому Законі.

Також умовою надання платних освітніх послуг є відповідність матеріально-технічної бази ВНЗ нормам чинного законодавства. Зауважимо, що в певних випадках потрібна ліцензія або дозвіл на надання платних послуг (п. 5 ст. 73 Закону про вищу освіту). Види платних освітніх та інших послуг, які можуть надаватися державними та комунальними ВНЗ фізичним та юридичним особам, наведені в Переліку № 796. Порядок надання платних послуг регламентовано Порядком № 736.

Згідно з цим Порядком визначається і вартість платних освітніх послуг. Розмір плати за весь строк навчання для здобуття відповідного ступеня вищої освіти, а також порядок оплати (разовий, щороку, кожного семестру, щомісяця) установлюються в договорі. Типовий договір, що укладається між вищим навчальним закладом і фізичною (юридичною) особою на весь строк навчання, затверджується Кабміном. Зауважимо, що раніше типовий договір затверджувало Міносвіти. Сума договору встановлюється ВНЗ у національній валюті. Вищий навчальний заклад має право змінювати плату за навчання в порядку, передбаченому договором, не частіше одного разу на рік і не більше ніж на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік. Розмір плати за весь строк навчання підлягає оприлюдненню на офіційному сайті ВНЗ або будь-яким іншим способом.

 

Нормативні документи

ЗКУ — Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III.

БКУ — Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456-VI.

ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про вищу освіту — Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII.

Закон № 1977 — Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 13.12.91 р. № 1977-XII.

Закон № 2984 — Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. № 2984-III (втратив чинність).

Перелік № 963 — Перелік посад педагогічних і науково-педагогічних працівників, затверджений постановою КМУ від 14.06.2000 р. № 963.

Перелік № 796 — Перелік платних послуг, які можуть надаватися установами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджений постановою КМУ від 27.08.2010 р. № 796.

Кваліфікаційні характеристики № 665 — Кваліфікаційні характеристики професій (посад) педагогічних і науково-педагогічних працівників навчальних закладів, затверджені наказом МОНМС від 01.06.2013 р. № 665.

Положення № 161 — Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затверджене наказом Міносвіти від 02.06.93 р. № 161.

Наказ № 557 — наказ Міносвіти «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» від 26.09.2005 р. № 557.

Положення № 163 — Положення про дослідницький університет, затверджене постановою КМУ від 17.02.2010 р. № 163.

Порядок № 736 — Порядок надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами, затверджений спільним наказом МОН, Мінекономіки та Мінфіну від 23.07.2010 р. № 736/902/758.

Закон про вищу освіту додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті