Стосовно того, що земля за межами населеного пункту є власністю міської ради, як стверджує дописувач, є небезпідставні сумніви. І ось чому.
З набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 р. № 5245-VI (далі — Закон № 5245) землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Так, відповідно до п. 3 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
— на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
— які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у пп. «а» і «б» п. 4 розд. II Закону № 5245 (ср. ).
У державній власності знаходяться (п. 4 розд. II Закону № 5245):
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:
— на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності;
— які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
— які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВР України;
в) землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у п.п. «а» п. 3 розд. II Закону № 5245.
Отже, землі, що розташовані за межами населених пунктів, які не є приватними, є державною власністю і не можуть бути власністю місцевої ради. І тоді є цілком логічним, що Держземагентство передало ділянку, яка знаходиться у державній власності, у постійне користування міській раді.
Звернемо увагу, що в цьому випадку змінюється цільове призначення землі. Порядок зміни цільового призначення земель визначений у ст. 20 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III (далі — ЗКУ). Згідно з цією статтею зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель, і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Щодо визначення земель сільськогосподарського призначення, то такими землями визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
Слід пам’ятати, що для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості, про що зазначено у п. 3 ст. 23 ЗКУ.
Якщо ж все-таки прийнято рішення про зміну цільового призначення землі сільськогосподарського призначення, то постає питання щодо сплати втрат сільськогосподарського виробництва.
Так, згідно зі ст. 207 ЗКУ втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва — це втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.
Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.
Також відшкодуванню підлягають втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв’язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.
При цьому втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Відповідно до п. 1 ст. 208 ЗКУ від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва звільняються громадяни та юридичні особи у разі використання земельних ділянок:
— для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об’єктів охорони здоров’я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об’єктів дорожнього будівництва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд;
— під будівництво і обслуговування жилих будинків і господарських будівель;
— для розміщення внутрігосподарських об’єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств, організацій та установ;
— для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;
— для видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання;
— під об’єкти і території природно-заповідного фонду;
— під будівництво і обслуговування об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії;
— для залісення деградованих та малопродуктивних земель на підставі документації із землеустрою;
— для будівництва реабілітаційних установ для інвалідів і дітей-інвалідів, об’єктів фізкультури, спорту та соціального забезпечення для інвалідів і дітей-інвалідів.
Як бачимо, в цьому випадку звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва не відбудеться.
Визначення сум втрат проводиться відповідно до вимог Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1279.
Згідно з п. 4 цього Порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов’язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами у двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом — у міру їх фактичного надання.
Слід зазначити, що контроль за дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, здійснюють Держсільгоспінспекція та її територіальні органи.
Територіальні органи Держкомзему в 5-денний строк з моменту затвердження розрахунку розміру втрат, які підлягають відшкодуванню, надсилають копію затвердженого розрахунку до відповідного територіального органу Держсільгоспінспекції для здійснення контролю за своєчасним відшкодуванням втрат.
Щодо сплати втрати сільськогосподарського виробництва міською радою зазначимо таке.
По-перше, не зрозуміло, як безпосередньо міська рада планує вивозити відходи на полігон та проводити їх захоронення.
По-друге, чинною тимчасовою класифікацією видатків та кредитування місцевих бюджетів та економічною класифікацією видатків бюджету, затвердженими наказом Мінфіну «Про бюджетну класифікацію» від 14.01.2011 р. № 11, не передбачено кодів для сплати такого роду втрат.
По-третє, чинним законодавством питання сплати органами місцевого самоврядування зазначених втрат узагалі не врегульоване.
У зв’язку з цим вважаємо, що це питання має вирішитись шляхом передачі земельної ділянки під розміщення сміттєзвалища в постійне користування спеціалізованому комунальному підприємству, яке фактично буде здійснювати вивезення та захоронення відходів. Саме це підприємство і сплатить втрати сільськогосподарського виробництва.
