Заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік посадовими особами бюджетних установ (ч. 1)

14.10.2014 р. був прийнятий Закон України «Про запобігання корупції» № 1700-VІ. Однак цей Закон вводиться у дію лише 26.04.2015 р., тобто вже після закінчення деклараційної кампанії.

Це означає, що у період деклараційної кампанії 2015 року ми востаннє користуємося старими правилами, визначеними Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI.

Отже, процедура подання Декларацій за минулий рік, які потрібно здати у період з 01.01.2015 р. по 01.04.2015 р., регламентується ст. 12 Закону № 3206.

Декларації за минулий рік заповнюються і подаються особами, зазначеними у п. 1 і п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 4, та особами, зазначеними в абз. 1 ч. 1 ст. 11 Закону № 3206 (далі — суб’єкт декларування, декларант).

Вже другий рік поспіль до суб’єктів декларування, згідно з п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 3206 віднесені усі посадові особи юридичних осіб публічного права. Простіше кажучи — усі посадові особи комунальних та державних підприємств, установ чи організацій тепер зобов’язані декларувати своє майно, доходи та витрати для цілей антикорупційного контролю.

Така особа створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування (ст. 81 ЦКУ).

Отже, якщо ви працюєте в установі, створеній за рішенням держави (державного органу) чи за рішенням органу місцевого самоврядування, — дуже ймовірно, що ви відноситесь до категорії осіб, які мають подавати Декларацію.

У минулому році окремі посадовці помилково визначили для себе, що якщо їх підприємство, установа, організація (далі за текстом — установа) не фінансується за рахунок бюджету, тобто є самоокупною чи фінансується з бюджету лише частково — їм здавати Декларації не потрібно. Ціною цієї помилки стала купа протоколів про корупційні правопорушення. Тому зверніть увагу — обов’язок подання Декларацій визначається статусом вашої установи (тобто залежить від того, хто її заснував) і не залежить від того, здійснює установа комерційну чи некомерційну господарську діяльність, має вона прибуток чи утримується за рахунок бюджетних коштів.

Питання для окремих категорій бюджетників, особливо у розрізі корупційної відповідальності, дуже непросте.

На держслужбі чи у органах місцевого самоврядування чітко визначено, хто в них вважається посадовою особою.

Так, відповідно до ст. 2 Закону № 3723 посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

У ст. 2 Закону № 2493 зазначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

На жаль, у більшості бюджетних установ встановити, чи є особа посадовою, не так просто. У профільних законах, які регламентують різні види професійної діяльності у бюджетній сфері, відсутні чіткі визначення цього поняття.

Відповідно до абз. 6 п.п. 5 п. 3 розділу «Загальні положення» Методрекомендацій Мін’юсту для застосування вимог антикорупційного законодавства під «посадовими особами» розуміють працівників, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Для визначення «організаційно-розпорядчих» та «адміністративно-господарських обов’язків» Мін’юст пропонує використовувати постанову Пленуму ВСУ № 5.

Ось як визначені у цій постанові поняття, які нас цікавлять.

Організаційно-розпорядчі обов’язки — це обов’язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідувачі відділів, лабораторій, кафедр), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські обов’язки — це обов’язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завіду­вачів складів, магазинів, майстерень, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відом­чих ревізорів та контролерів тощо.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.

Отже, робимо висновок. Якщо посаді працівника юридичної особи публічного права притаманні вищезазначені ознаки (тобто в особи, яка обіймає посаду, є підлеглі, які під її керівництвом виконують обумовлене коло завдань), то особа, яка займає таку посаду, повинна складати антикорупційну Декларацію. Це стосується й тих осіб, які періодично протягом минулого року виконували відповідні функції за окремими дорученнями (чергування, заміщення керівника під час відпустки чи хвороби тощо). Службовими (посадовими) особами можуть визнаватись як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства (постанова Пленуму ВСУ № 5).

Також у вашій установі можуть працювати особи, які не є посадовими особами, однак усе ж зобов’язані здати Декларацію. Це депутати місцевих рад. Вони у більшості випадків подають Декларації не до ради, а за місцем роботи (служби). Тож їх Декларації потрібно приймати та зберігати у їхніх особових справах.

Антикорупційні декларації за 2014 рік у період з 01.01.2015 р. по 01.04.2015 р. ми однозначно подаємо за старими правилами — за місцем роботи (служби).

Декларації за 2014 рік, складені та подані у період до 26.04.2015 р., зберігаються в особових справах суб’єктів декларування у кадрових підрозділах відповідних установ. Тому роботу по збиранню Декларацій доречно покласти на кадрову службу установи. Керівник установи повинен визначити порядок приймання Декларацій, які подаються особисто, та порядок, за яким Декларації, що надійшли поштою, потрапляють у кадрові підрозділи.

Бланки Декларації виготовляються особами, які відповідно до антикорупційного Закону № 3206 заповнюють і подають Декларації. Виготовлення бланків здійснюється шляхом роздрукування або копіювання Декларацій на папері формату А4 за формою, наведеною в додатку до зазначеного Закону (роздруковувати слід разом із приміткою).

Бланк Декларації складається з 10 сторінок. Зменшувати кількість сторінок не можна, це буде вважатися порушенням і така Декларація може бути не прийнята (див., наприклад, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.12 р. по справі № 9103/101/2012).

Зазначені бланки не є бланками документів суворої звітності (постанова № 64). Тобто бланк Декларації можна роздрукувати з обох сторінок аркуша.

Відповідно до вимог ст. 12 Закону № 3206 антикорупційна Декларація за минулий рік подається до 1 квітня року, що настає за звітним.

Тобто Декларація за 2014 рік має бути подана у період по 31.03.2015 р. включно. У 2015 році цей день припадає на вівторок. Отже, ніяких перенесень дати подання Декларації у зв’язку з вихідними чи святами не очікується.

Згідно з приписами абз. 2 ч. 1 ст. 12 Закону № 3206 суб’єкти декларування, які не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи (служби) Декларацію за минулий рік через перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою, подають таку Декларацію за звітний рік до 31 грудня.

Цей припис старого Закону залишиться актуальним у 2015 році, навіть після введення у дію нового антикорупційного Закону № 1700. По-перше, ця норма пом’якшує (скасовує) відповідальність суб’єктів декларування, а отже, має зворотну дію у часі. По-друге, згідно з п. 3 розд. XIII «Прикінцеві положення» Закону № 1700 до приведення у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Жодних приписів про заборону права на відтермінування строку подання Декларації за 2014 рік з підстав, наведених у абз. 2 ч. 1 ст. 12 Закону № 3206, новий Закон не містить. Отже, якщо суб’єкт декларування, який працює у вашій установі, станом на 31.03.2015 р. (включно) перебував у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, був на лікарняному (що підтверджується листком непрацездатності), перебував за межами України або під вартою — він має подати річну Декларацію після виходу на роботу, і це не буде порушенням.

Переважну більшість суб’єктів декларування припис щодо оприлюднення інформації з Декларації не стосується.

Однак окремим категоріям бюджетників-високопосадовців усе ж доведеться у цьому році попік­луватися про оприлюднення своїх даних.

До таких посадовців згідно з ч. 2 ст. 12 Закону № 3206, зокрема, належать:

1) керівники державних органів, органів влади АР Крим та їх заступники;

2) члени колегіальних державних органів (комісій, рад*).

Відомості з Декларацій підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання на офіційному веб-сайті державного органу, у якому працює суб’єкт декларування, на строк не менше одного року. У разі відсутності офіційного веб-сайту такі відомості оприлюднюються шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних державних органів протягом 30 днів з дня подання Декларації.

Оприлюдненню підлягають усі відомості, зазначені в Декларації, крім відомостей, що віднесені Законом № 3206 до інформації з обмеженим доступом.

Відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, а також щодо місця проживання та реєстрації декларанта, місцезнаходження об’єктів, які наводяться в Декларації, є інформацією з обмеженим доступом та оприлюдненню не підлягають.

Декларант заповнює Декларацію власноручно чорнильною або кульковою ручкою синього або чорного кольору таким чином, що забезпечує вільне читання внесених відомостей.

Відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України (позиції 1, 4), а також реєстрації місця проживання (позиція 2), дати народження членів сім’ї декларанта (позиція 4), місцезнаходження об’єктів, які наводяться в Декларації (позиції 23 — 34), є інформацією з обмеженим доступом та оприлюдненню не підлягають (ч. 2 ст. 12 Закону № 3206).

У полі «перерахованого у гривні» у позиціях 21 — 22 і у полі «у тому числі за кордоном» у позиціях 45 — 64 зазначаються відомості за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим Національним банком України на день проведення фінансової операції (п. 10 Примітки до Декларації).

У Декларації зазначаються відомості про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за певний рік (звітний період), тому відомості про членів сім’ї, майно, транспортні засоби, відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи мають зазначатися згідно із тим станом, який мав місце у декларанта у звітному періоді, якщо інше не передбачено Декларацією.

Наприклад, якщо у декларанта новий член сім’ї з’явився лише у 2015 році, відомості про нього у загальній Декларації за 2014 рік вписувати не потрібно.

Водночас декларант має зазначити відомості про особу, яка у 2014 році мала статус члена сім’ї, а потім його втратила.

Відомості щодо фінансових сум в усіх позиціях Декларації округлюються до гривні. Тобто значення, що дорівнює або перевищує 50 копійок, рахується за гривню, значення менше за 50 копійок рахується за нуль.

Поле «сума витрат (грн) на придбання у власність/оренду чи на інше право користування» у позиціях 23 — 28, 35 — 39 і поле «усього» у позиціях 46, 48, 50, 56, 59 і 62 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у 2014 році дорівнювала або перевищувала 80 тис. грн.

У Розділі І «Загальні відомості» Декларації декларант відображає загальні відомості щодо себе та членів сім’ї.

У позиції 1 зазначається прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта декларанта.

Серія та номер паспорта зазначається, лише якщо декларант через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган доходів і зборів і має про це відмітку у паспорті громадянина України (абз. 2 п. 3 Примітки до Декларації). І номер облікової картки, і реквізити паспорта одночасно вказувати не потрібно.

Якщо декларантом у звітному році змінено прізвище, ім’я, по батькові, спочатку зазначається нове прізвище, ім’я, по батькові, а у дужках — попереднє прізвище, ім’я, по батькові (п. 3 Примітки до Декларації).

Відомості, що зазначаються у позиції 1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків /серія та номер паспорта громадянина України), є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають оприлюдненню (абз. 2 ч. 2 ст. 12 Закону № 3206).

У позиції 2 зазначаються відомості щодо місця проживання декларанта із зазначенням адреси на кінець звітного періоду.

Цю позицію слід заповнювати на підставі паспортних даних про реєстрацію або тимчасову реєстрацію.

У разі якщо адреса місця проживання (реєстрації) декларанта змінилася (або зазнали зміни назва населеного пункту, вулиці та інші реквізити цієї позиції) і ці дані не відображено у паспорті декларанта, необхідно навести відомості щодо місця проживання декларанта станом на дату заповнення Декларації (п. 4 Примітки до Декларації).

Як зазначено у ст. 3 Закону № 1382:

місце проживання — це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік;

реєстрація — внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦКУ місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відомості, що зазначаються у позиції 2 (місце проживання декларанта), є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають оприлюдненню (абз. 2 ч. 2 ст. 12 Закону № 3206).

У позиції 3 — займана декларантом посада. Якщо на момент заповнення Декларації посаду було змінено, то, на нашу думку, у цій позиції доречно зазначити займану посаду на момент заповнення Декларації. У дужках можна вказати посаду, яку суб’єкт декларування займав у звітному періоді.

У позиції 4 — відомості про членів сім’ї декларанта.

Відповідно до ст. 1 Закону № 3206 до членів сім’ї належать особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Слід підкреслити, що поняття «член сім’ї» для цілей антикорупційного контролю може бути застосовано лише за умови наявності у сукупності трьох обов’язкових ознак:

1) спільне проживання;

2) пов’язаність спільним побутом;

3) наявність взаємних прав та обов’язків із декларантом. Проте це не стосується осіб, які перебувають у шлюбі, оскільки вони визнаються членами сім’ї незалежно від наявності вищезазначених ознак.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СКУ подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно зі ст. 21 СКУ шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Відповідно до ст. 3 СКУ дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. При цьому відповідно до ст. 6 СКУ правовий статус «дитини» у контексті застосування припису ст. 3 СКУ має особа до досягнення нею повноліття, тобто до досягнення 18 років.

У Декларації за 2014 рік суб’єкт декларування також має вказати інформацію і щодо неповнолітніх дітей, які згідно зі ст. 34, 35 ЦКУ отримали повну цивільну дієздатність до досягнення 18-річного віку, і щодо повнолітніх дітей, за умови, що ці діти спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки з декларантом.

Реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта громадянина України, дати народження членів сім’ї є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають оприлюдненню (абз. 2 ч. 2 ст. 12 Закону № 3206).

Якщо у декларанта є неповнолітні діти, яким не присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків, немає потреби зазначати серію та номер свідоцтва про народження такої дитини.

Якщо з якихось причин у неповнолітньої дитини відсутній ідентифікаційний номер, декларант у відповідному полі позиції 4 Розділу І Декларації ставить прочерк.

Наведемо декілька запитань та відповідей на цю тему.