ДОКУМЕНТИ СТАТТІ
Закон № 1700 — Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII.
КЗпП — Кодекс законів про працю України.
КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення.
ЯКЩО ДЕКЛАРАЦІЮ ВЖЕ ПОДАНО
Одразу зазначу, що виправлену декларацію можна подати упродовж семи днів після її подання, але не більше трьох разів (ч. 4 ст. 45 Закону № 1700).
Для цього не треба звертатися до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК).
У персональному кабінеті суб’єкта декларування слід натиснути на кнопку «Подати виправлену декларацію», яка є активною протягом відповідного строку в полі поданої декларації.
Після спливу цього строку подати декларацію з достовірними відомостями (виправлену) можливо лише за результатами проведеної повної перевірки декларації НАЗК.
Попри це, якщо суб’єкт декларування виявив у декларації недостовірні відомості після семиденного строку, він може звернутися до НАЗК через персональний електронний кабінет. У цьому випадку слід деталізовано описати виявлені неточності або помилки, пояснити причини зазначення недостовірних відомостей, додати підтвердні документи (у разі наявності).
Який порядок перевірки факту подання та своєчасності подання декларації?
Державні органи, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов’язані перевіряти факт подання суб’єктами декларування, які в них працюють (працювали), декларацій та повідомляти НАЗК про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку. Порядок здійснення такого контролю та порядок інформування НАЗК про виявлені факти неподання або несвоєчасного подання декларацій визначаються Національним агентством (ст. 512 Закону № 1700).
Якщо за результатами контролю встановлено, що суб’єкт декларування не подав декларацію, НАЗК письмово повідомляє такого суб’єкта про факт неподання декларації, і суб’єкт декларування повинен протягом 10 календарних днів із дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 Закону.
Одночасно НАЗК письмово повідомляє про факт неподання декларації керівника державного органу, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб’єкт декларування, та спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції.
За несвоєчасне подання без поважних причин декларації передбачено адміністративну відповідальність за ст. 1726 КпАП, а за умисне неподання декларації — кримінальну відповідальність за ст. 3663 Кримінального кодексу України.
Щодо суб’єктів декларування, які не мали можливості до 1 квітня за місцем проходження, наприклад, військової служби подати декларацію у зв’язку з виконанням завдань в інтересах оборони України.
Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП за працівниками, які:
— призвані на строкову військову службу;
— призвані на військову службу за призовом осіб офіцерського складу;
— призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;
— прийняті на військову службу за контрактом (у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення), зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.
Водночас відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється, зокрема, на військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу.
В абз. 2 ч. 5 ст. 45 цього Закону визначено вичерпний перелік обставин (виконання завдань в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, безпосередня участь у веденні воєнних (бойових) дій тощо), за яких військовослужбовці подають декларацію «щорічна» протягом 90 календарних днів з дня закінчення проходження військової служби.
Тобто зазначені особи не подають декларації за посадою, яка зберігається за ними (ураховуючи положення ч. 3 ст. 119 КЗпП).
Після закінчення проходження військової служби такі особи зобов’язані подати декларацію за минулий рік до 1 квітня або протягом 90 календарних днів з дня закінчення проходження військової служби із зазначенням посади до призову на військову службу.
Мобілізовані або призвані на військову службу працівники Служби безпеки України подають декларації у строк до 1 квітня року, наступного за звітним.
Днем припинення діяльності військовими посадовими особами є останній день виконання суб’єктом декларування організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.
ЯКЩО Ж ДЕКЛАРАЦІЮ ЩЕ НЕ ПОДАНО
Якщо ж декларацію ви ще не подали або й не збиралися подавати, давайте визначимося з функціональними нюансами нашої роботи, які впливають на факт подання декларації.
1. Виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій посадовими та службовими особами державних органів:
Адміністративно-господарські функції (обов’язки) — це обов’язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в різному обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідувачів складів, магазинів, майстерень, ательє, їхніх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
Організаційно-розпорядчі функції (обов’язки) — це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.
У цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону № 1700 (відповідно до п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3), під «посадовими та службовими особами інших державних органів» слід розуміти працівників державних органів, які здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.
Щодо інших працівників, які виконують функції з обслуговування або технічні функції, то їх можна визнати посадовими чи службовими особами лише за умови, що разом із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.
У цілях визначення суб’єктів декларування згідно із Законом слід застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами (суб’єктами декларування) лише тих працівників, на яких покладено відповідні обов’язки на постійній основі.
Наприклад, наявність у посадовій інструкції працівника (спеціаліста, головного спеціаліста тощо) положення про те, що він може виконувати певні додаткові організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки на час відсутності керівника структурного підрозділу, не є достатньою для того, щоб вважати його посадовою/службовою особою, яка є суб’єктом декларування.
Цей висновок не змінюється навіть у випадку призначення працівника тимчасовим виконувачем обов’язків на посаді у зв’язку з відсутністю його колеги, який займає зазначену посаду і за яким зберігається робоче місце та посада (відпустка для догляду за дитиною, відрядження, перебування на лікарняному тощо). Адже виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника чи керівника — це заміна (яка визначається як суміщення посад) працівника, відсутнього через відпустку, тимчасову непрацездатність, відрядження та з інших причин, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається місце роботи й посада.
Водночас зовсім інші правові наслідки має призначення працівника виконувачем обов’язків на вакантній посаді (вакантною є посада, зазначена у штатному розписі відповідного органу, організації, установи або підприємства, на яку не укладено договір). У такому випадку вважається, що працівник призначений виконувачем обов’язків. При цьому, враховуючи те, що визначення певного строку в трудовому договорі (контракті) під час призначення працівника виконувачем обов’язків на вакантній посаді не має юридичного значення для здійснення правового регулювання цих правовідносин, така особа вважається суб’єктом декларування в розумінні ст. 3, 45 Закону № 1700.
2. Посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків.
Перелік суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, затверджується НАЗК (ч. 1 ст. 513 Закону № 1700). До таких посад, зокрема, належать посади (рішення Національного агентства «Про затвердження переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків» від 17.06.2016 № 2):
— керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їх заступників, призначення яких здійснюється державними органами;
— державної служби, визначені структурою державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, у разі недоцільності утворення структурних підрозділів;
— в органах місцевого самоврядування:
перших заступників, заступників міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення) голів, заступників сільських, селищних голів;
заступників голів районних, районних в містах рад;
секретарів міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення), сільських, селищних рад;
керуючих справами виконавчих комітетів міських (міст — обласних центрів та міста Сімферополя, міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад;
голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі, коли вони працюють у раді на постійній основі).
3. Зверніть увагу! Посадові особи відокремлених структурних підрозділів юридичної особи публічного права є суб’єктами декларування.
Відповідно до ст. 95 ЦК України юридична особа може створювати філії та представництва. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Суб’єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
Ураховуючи зазначене, відокремлений підрозділ юридичної особи створюється з метою здійснення всіх або частини її функцій, представлення її інтересів, а тому посадові особи такого відокремленого підрозділу є суб’єктами декларування.
4. Фінансовий контроль не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сферах (ч. 5 ст. 45 Закону № 1700):
| соціального обслуговування населення; |
| соціальної та професійної реабілітації осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю; |
| соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; |
| охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня); |
| освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників); |
| науки (крім президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ); |
| культури; |
| мистецтв; |
| відновлення та збереження національної пам’яті; |
| фізичної культури і спорту; |
| національно-патріотичного виховання. |
5. Інформація про місце роботи, посаду суб’єкта декларування.
За загальним правилом інформація в декларації зазначається станом на останній день звітного періоду (за винятком окремих об’єктів декларування).
Це стосується, зокрема:
відомостей про місце роботи та посаду суб’єкта декларування, тип і категорію посади;
чи обіймає він посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків.
Водночас, враховуючи те, що обов’язок подавати декларацію як такий пов’язаний і виникає лише у зв’язку із зайняттям певної посади та здійсненням відповідних функцій, існують винятки з цього загального правила.
Приклад. Особа була призначена на посаду у період з 1 січня по 31 березня включно і повинна подати першу декларацію «щорічна» за попередній рік до 1 квітня.
У цьому випадку особа повинна зазначати назву її місця роботи, посади та ті тип і категорію посади, яку вона обіймає на момент подання першої декларації «щорічна». Тому всі інші перелічені у запитанні статуси вказуються нею, зважаючи на посаду, яку особа обіймає на момент подання такої декларації.
У декларації зазначаються, зокрема, відомості про місце роботи суб’єкта декларування, займану ним посаду (п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700), а також про посаду чи роботу, що виконується або виконувалася суб’єктом декларування за сумісництвом у звітному періоді (п. 11 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700).
В окремих випадках основне місце роботи суб’єкта декларування не пов’язане з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування. Це стосується, наприклад, депутатів місцевих рад, які не працюють у раді на постійній основі, членів наглядових рад державних чи комунальних підприємств, для яких ця робота не є основною, тощо. Зазначеним суб’єктам декларування слід керуватися таким.
У розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації в полях, які стосуються місця роботи та займаної посади, слід зазначити посаду, у зв’язку з якою виник обов’язок подати декларацію (наприклад, депутат місцевої ради чи член наглядової ради).
Разом з тим є випадки, коли як основне місце роботи суб’єкта декларування, так і його робота (посада) за сумісництвом пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.
Якщо особа обіймає дві посади, пов’язані із декларуванням, і при цьому одна з них належить до посад службових осіб, які займають посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків, то в розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» вказується саме посада службової особи, пов’язана з високим рівнем корупційних ризиків.
Якщо жодна з посад суб’єкта декларування не належить до посад службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, або посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків, то вказується та посада, яка є основним місцем роботи суб’єкта декларування, у дужках зазначається інша займана посада.
Військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу не зазначають відомості про місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду (абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700).
У зв’язку з цим під час заповнення декларації вказаною категорією осіб у полі «Місце роботи або проходження служби (або місце майбутньої роботи чи проходження служби)» розділу 2.1 декларації рекомендовано зазначити «військова служба», а у полі «Займана посада (або посада, на яку претендуєте)» вказати «військовослужбовець».
При цьому військовослужбовці вищого офіцерського складу зобов’язані зазначати повні відомості про місце своєї роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду.
Під час внесення до декларації інформації про грошове забезпечення військовослужбовця в полі «Джерело доходу» розділу 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації необхідно обрати позначку «Інша фізична або юридична особа». У наступному полі «Тип особи» обрати позначку «Юридична особа, зареєстрована в Україні», а в полі «Найменування» необхідно зазначити «військова служба». При цьому в полі «Код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» необхідно обрати позначку «Не відомо».
6. Щодо зареєстрованого чи фактичного місця проживання.
Зверніть увагу! У розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації в полі «Місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку суб’єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію» вказати можна абонементну скриньку, встановлену в поштовому відділенні. Зазначити електронну адресу форма декларації не дозволить!
Для обрання такого способу отримання кореспонденції в електронній формі декларації слід:
— у відповідному полі вказати індекс об’єкта (відділення) поштового зв’язку, у якому розміщено абонементну скриньку;
— зазначити відповідний населений пункт;
— у полі «Номер корпусу» зазначити номер абонементної скриньки у форматі «а/с №»;
— в інших полях блоку «Місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку Національне агентство з питань запобігання корупції може надсилати кореспонденцію суб’єкту декларування» обрати позначку «Не застосовується».
Інформація про зареєстроване місце проживання зазначається в паспорті громадянина України чи іншому документі.
Так, відомості про реєстрацію місця проживання вносяться до:
— тимчасового посвідчення громадянина України,
— посвідки на постійне проживання,
— посвідки на тимчасове проживання,
— посвідчення біженця,
— посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту,
— посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (п. 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207).
Суб’єкти декларування, в тому числі внутрішньо переміщені особи, у розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації зазначають відомості про зареєстроване місце проживання відповідно до вищевказаних документів.
У блоці полів «Місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку Національне агентство з питань запобігання корупції може надсилати кореспонденцію суб’єкту декларування» такі суб’єкти зазначають адресу фактичного місця проживання станом на кінець звітного періоду або поштову адресу, на яку їм буде зручно отримувати кореспонденцію від НАЗК.
7. Строк володіння чи користування об’єктом декларування.
Інформація про об’єкт декларування зазначається у разі його перебування у володінні або користуванні на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів звітного періоду (абз. 3 ч. 2 ст. 46 Закону № 1700).
Половиною днів звітного періоду для подання декларацій є 183 дні.
В іншому випадку об’єкт декларування повинен бути відображений у декларації, навіть якщо володіння чи користування припинено станом на останній день звітного періоду. Відомості про об’єкт декларування вказуються, якщо суб’єкт декларування та/або член його сім’ї володіли або користувалися таким об’єктом декларування впродовж не менше 183 днів протягом звітного року послідовно або сукупно.
Зверніть увагу, що строк володіння чи користування об’єктом обраховується сукупно, такий строк може перериватися впродовж звітного періоду. Володіння чи користування об’єктом протягом будь-якого часу впродовж одного дня означає, що такий день зараховується до загального сукупного строку володіння/користування протягом звітного періоду.
Закон передбачає обов’язок зазначати в декларації окремі об’єкти, які належать суб’єкту декларування/члену його сім’ї на праві користування.
Такими правами користування можуть бути:
— позичка (безоплатна передача майна),
— оренда,
— сервітути,
— право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис),
— право забудови земельної ділянки (суперфіцій),
— утримання, застава,
— користування на підставі довіреності,
— інші права, передбачені законом.
Правило «не менше половини днів протягом звітного періоду» не застосовується до об’єктів, які перебували у суб’єкта декларування або членів його сім’ї на праві власності, але на кінець звітного періоду таке право припинилося.
Водночас у разі відчуження об’єкта заповненню можуть підлягати розділи 11 «Доходи, у тому числі подарунки» (у разі отримання доходу від відчуження такого майна), 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» (якщо перевищено відповідний поріг вартості об’єкта при укладенні правочину про його відчуження).
8. Нюанси відображення відомостей про об’єкти декларування.
Нерухомість
Набуття права на об’єкт нерухомості на підставі договору купівлі-продажу (обміну):
— до 01.01.2018 — для об’єктів нерухомості, які набуті до 01.01.2018, вартість майна зазначається відповідно до правовстановлюючих документів з огляду на ціну, зазначену в договорі купівлі-продажу (обміну), за відсутності в договорі відомостей про експертну оцінку;
— після 01.01.2018 — при відображенні відомостей про вартість об’єктів нерухомості, які набуті на підставі договору купівлі-продажу (обміну) після 01.01.2018, доцільно зазначати оціночну (ринкову) вартість такого об’єкта, розраховану органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону, та зареєстровану в єдиній базі даних звітів про оцінку, відомості про яку зазначено у правовстановлюючих документах.
У разі спадкування будь-яких об’єктів спадщини, які оподатковуються за нульовою ставкою, оціночна вартість таких об’єктів з метою оподаткування не визначається. Якщо об’єкти, подаровані платнику податку, оподатковуються за нульовою ставкою, оціночна вартість таких об’єктів з метою оподаткування не визначається. В інших випадках отримання доходів у вигляді об’єктів спадщини/дарунків об’єктом оподаткування є оціночна вартість таких об’єктів спадщини/дарунків, визначена згідно із законом.
Отже, якщо спадщина/дарунок оподатковується за нульовою ставкою та оцінка успадкованого/подарованого майна не проводилася, то при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку «Не застосовується». У всіх інших випадках оціночна вартість об’єктів спадщини/дарування обов’язкова, тому при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна доцільно зазначати його оціночну вартість.
Вартість на дату набуття права оренди або користування вказується відповідно до правовстановлюючих документів, на підставі яких набуто таке право. Якщо у правовстановлюючих документах відсутня вартість об’єкта нерухомого майна, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку «Не відомо».
Земельна ділянка
Якщо в договорі відсутні відомості про експертну грошову оцінку земельної ділянки, проте зазначена її нормативна грошова оцінка, у полі «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою» слід зазначати відомості про нормативну грошову оцінку об’єкта.
Якщо проведення експертної грошової оцінки з метою встановлення її вартості для визначення орендної плати не вимагається і така оцінка фактично не проводилася, при цьому в договорі відсутні відомості про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, то в полі «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою» слід обрати позначку «Не відомо».
Майно у спільній власності
Якщо об’єкт перебуває у спільній сумісній (тобто без поділу на частки) власності суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, то зазначається вартість всього об’єкта декларування.
Якщо об’єкт перебуває у спільній частковій власності суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, зазначається сумарна вартість відповідних часток у власності на об’єкт, який належить суб’єкту декларування та/або члену його сім’ї, якщо останній надав таку інформацію або якщо вона відома суб’єкту декларування.
Якщо об’єкт декларування (нерухоме майно, транспортний засіб тощо) перебуває у спільній власності суб’єкта декларування та членів його сім’ї (або третіх осіб), такий об’єкт зазначається у відповідному розділі декларації лише один раз.
При цьому суб’єкт декларування повинен зазначити інформацію про всіх співвласників такого об’єкта декларування. Так, якщо новий об’єкт був доданий у декларації як такий, що стосується суб’єкта декларування, і при цьому зазначено, що член сім’ї є співвласником цього об’єкта, то цей об’єкт не слід повторно відображати як такий, що стосується члена сім’ї.
Належність об’єкта декларування суб’єкту декларування та члену його сім’ї на праві спільної власності визначається на підставі правовстановлюючих документів.
Якщо об’єкт декларування належить суб’єкту декларування на праві приватної власності (у тому числі спільної) та одночасно перебуває у володінні/користуванні членів сім’ї такого суб’єкта незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право (або навпаки), у полях «Дата набуття права» необхідно зазначити дату набуття права приватної власності.
Якщо право приватної власності на частки в одному об’єкті декларування набуте в різний час, у полі «Дата набуття права» необхідно зазначити останню дату набуття такого права.
Якщо об’єкт декларування перебуває у володінні/користуванні суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, але належить на праві приватної власності третій особі, у полі «Дата набуття права» необхідно зазначити дату початку фактичного користування таким майном.
Право власності третьої особи
Це коли майно формально не належить суб’єкту декларування/члену його сім’ї, але воно фактично ними контролюється. Вимога декларувати такі об’єкти поширюється лише на декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків.
Тут йдеться про об’єкти права власності третьої особи, яким властива принаймні одна з таких характеристик (ч. 3 ст. 46 Закону № 1700):
— суб’єкт декларування/член його сім’ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об’єкта;
— суб’єкт декларування/член його сім’ї може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.
9. «Пороги» декларування
Під «порогами» мається на увазі кількість прожиткових мінімумів, визначених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, яка встановлена для інформації про певний об’єкт декларування.
Отже, це:
| цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб’єкту декларування або членам його сім’ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право (для кожного об’єкта окремо); |
| подарунок/подарунки у вигляді грошових коштів, отриманих від однієї особи (групи осіб), у разі, якщо його/їх вартість або розмір перевищує 5 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; |
| грошові активи, якщо їхня сукупна вартість перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; |
| фінансові зобов’язання, якщо розмір зобов’язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; |
| видатки, якщо розмір відповідного видатку перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року (до таких відомостей включаються дані про вид правочину, його предмет). |
Станом на 1 січня 2020 року прожитковий мінімум становив 2270 грн.
10. Дохід.
Відповідно до ст. 46 Закону № 1700 відомості щодо доходу суб’єкта декларування або члена його сім’ї включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір.
При цьому під джерелом доходу слід розуміти фізичну або юридичну особу, яка виплатила (нарахувала) такий дохід, а не самого суб’єкта декларування чи члена його сім’ї, які такий дохід отримали.
Наприклад: джерелом доходу у вигляді заробітної плати є організація, у якій працює суб’єкт декларування або член його сім’ї і яка виплатила (нарахувала) таку заробітну плату; джерелом доходу у вигляді дивідендів є юридична особа, корпоративними правами якої володіє суб’єкт декларування або член сім’ї; джерелом подарунка є особа, яка подарувала відповідний об’єкт.
Винятком є дохід від зайняття підприємницькою або незалежною професійною діяльністю члена сім’ї, коли сам член сім’ї може бути вказаний джерелом свого доходу від такої діяльності. Це не стосується суб’єктів декларування, які таку діяльність здійснювати не можуть згідно із законодавством.
Доходи включають:
— заробітну плату (грошове забезпечення), отриману як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом;
— гонорари та інші виплати згідно з цивільно-правовими правочинами;
— дохід від підприємницької або незалежної професійної діяльності;
— дохід від надання майна в оренду (користування);
— дивіденди;
— проценти;
— роялті;
— страхові виплати;
— виграші (призи) у лотерею чи в інші розіграші, у букмекерському парі, у парі тоталізатора;
— призи (виграші) у грошовій формі, одержані за перемогу та/або участь в аматорських спортивних змаганнях;
— благодійну допомогу;
— пенсію;
— спадщину;
— доходи від відчуження цінних паперів чи корпоративних прав;
— подарунки;
— інші доходи.
Під заробітною платою розуміється як основна заробітна плата, так і будь-які заохочувальні та компенсаційні виплати (премії, надбавки тощо), які виплачуються (надаються) суб’єкту декларування або члену його сім’ї у зв’язку з відносинами трудового найму, крім коштів для покриття витрат на відрядження, які у цілях декларування доходом не вважаються.
Соціальні виплати, субсидії тощо вважаються доходом і відображаються в декларації лише в разі їх монетизації, тобто виплати у грошовій формі.
Подарунки вважаються доходом незалежно від того, у якій формі вони отримуються: у формі грошових коштів або в іншій формі.
У декларації зазначаються відомості про отримані доходи, включно з податками і зборами, тобто нараховані, а не фактично отримані!
Зверніть увагу, що відомості про нараховану, але не виплачену у звітному періоді заробітну плату (інші платежі) зазначаються в декларації наступного звітного періоду (в якому вона була фактично виплачена).
Кошти, отримані суб’єктом декларування або членом його сім’ї протягом звітного періоду у формі «кешбек», «бонусів» у грошовій формі від банківських чи інших фінансових установ, також зазначаються в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації, якщо такі кошти включені до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як додаткове благо або інший дохід.
А от рух коштів у готівковій або безготівковій формі між суб’єктом декларування та членами його сім’ї не вважається доходом/видатком у розумінні Закону № 1700 та не підлягає декларуванню в розділах 11 «Доходи, у тому числі подарунки» та 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» декларації відповідно.
Водночас якщо такі кошти є предметом договору дарування (усного чи письмового), укладеного між суб’єктом декларування та членами його сім’ї, — вони вважаються доходом та декларуються в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації як подарунок (з урахуванням встановленого Законом порогу декларування).
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ФІНКОНТРОЛЮ
Суб’єктами адміністративної та кримінальної відповідальності за подання недостовірних відомостей є особи, які відповідно до частин 1, 2 ст. 45 Закону № 1700 зобов’язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Так, за несвоєчасне подання без поважних причин декларації передбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу від 50 до 100 нмдг (ст. 1726 КпАП).
За подання недостовірних відомостей у декларації особа може притягатися до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 3662 Кримінального кодексу України (діє з 30.12.2020):
— умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації, передбаченої Законом, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, карається штрафом від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч нмдг або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
— умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації, передбаченої Законом, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, карається штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч нмдг громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Відповідно до ч. 4 ст. 1726 КпАП подання завідомо недостовірних відомостей у декларації тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч п’ятисот нмдг.
Відповідальність за цією статтею за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
У разі декларування недостовірних відомостей до 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб до суб’єкта можуть бути застосовані заходи дисциплінарного впливу.
Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку (ч. 2 ст. 651 Закону № 1700).
