Установлено лічильник: як показати в обліку?

Зазвичай установи обліковують прилади (засоби) вимірювальної техніки, як окремі об’єкти обліку. Розглянемо, які аргументи існують на користь такого підходу.

Аргументи «за» окремий об’єкт

Аргумент 1

Лічильник — закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього, призначений для виконання самостійних функцій. Адже такий вимірювальний прилад призначений для вимірювання, запам’ятовування і відображення за відповідних умов вимірювання об’єму води (газу, тепла), що проходить через вимірювальний перетворювач. Тому він відповідає одній з вимог визнання активом, зазначеним у п. 1 розд. ІІ НП(С)БО 121*.

* Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби», затверджене наказом Мінфіну від 12.10.2010 № 1202.

Аргумент 2

Також лічильник відповідає критеріям визнання його активом, передбаченим п. 2 розд. ІІ НП(С)БО 121. Оскільки, без сумніву, установа отримає певні економічні вигоди, пов’язані з його використанням. Водночас можливість визначення достовірної вартості такого вимірювального приладу не викликає жодного сумніву.

Аргумент 3

Вимірювальні прилади, зокрема водоміри, зазначено в окремій підгрупі 4 групи основних засобів (далі — ОЗ) «Машини та обладнання».

Нагадаємо: детальну класифікацію основних засобів (далі — ОЗ) наведено в п.п. 1.1 п. 1 розд. II Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів суб’єктів державного сектору, затверджених наказом Мінфіну від 23.01.2015 № 11.

Аргумент 4

За загальним правилом планувати і здійснювати видатки на утримання та обслуговування будь-якого об’єкта ОЗ чи МНМА можна лише за умови, що такий об’єкт перебуває на балансі установи. І хоча це правило не прописано в жодному нормативно-правовому акті, здійснення таких видатків за відсутності на балансі установи відповідного об’єкта однозначно буде розцінено контролюючими органами як порушення бюджетного законодавства.

Тож лише за умови оприбуткування лічильника як окремого об’єкта установа матиме всі підстави для здійснення видатків на оплату послуг з його повірки, ремонту, техобслуговування тощо. До речі, такі видатки слід планувати і проводити за КЕКВ 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)».

Аргумент 5

Досить цікавий момент: заміна та встановлення нових приладів (засобів) вимірювальної техніки не згадується серед послуг з ремонту будинків та споруд. Маємо на увазі Примірний перелік № 150*, який доцільно використовувати для розмежування капітального та поточного ремонтів.

* Примірний перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затверджений наказом Держкомітету з питань ЖКГ від 10.08.2004 № 150.

Натомість у цьому документі є згадка лише про заміну несправних контрольно-вимірювальних приладів. Такі заходи належать до поточного ремонту будівель (споруд) і наведені у п.п. 1.2.11.14 Примірного переліку № 150.

Однак, по-перше, такі заходи передбачено виключно для поточного ремонту системи централізованого опалення та вентиляції і не зазначено серед аналогічних заходів з поточного ремонту системи централізованого водопостачання та водовідведення.

А по-друге, контрольно-вимірювальні прилади, які функціонують у складі системі централізованого опалення, не обмежено виключно приладами вимірювальної техніки (тобто лічильниками). Зокрема, це можуть бути різні прилади для вимірювання та регулювання тиску, температури тощо. Та головне призначення таких приладів — забезпечити функціонування та обслуговування відповідної системи, до якої вони приєднані, а не виконання певних самостійних функцій.

З огляду на це, заміну несправних контрольно-вимірювальних приладів доцільно розглядати як роботи з поточного ремонту. Але це в жодному разі не стосується заміни та/або встановлення лічильників.

У пошуках аргументів «проти»

Тепер з’ясуємо, в яких випадках вимірювальна техніка може обліковуватись у складі обладнання.

Так, на субрахунку 1513 «Будівельні матеріали» обліковують обладнання для опалювальної, вентиляційної, санітарно-технічної систем (опалювальні котли, радіатори тощо), обладнання, яке потребує монтажу. У свою чергу, до обладнання, яке потребує монтажу, належить таке, що може бути введено в дію тільки після зібрання його частин і прикріплення до фундаменту або опор будівель і споруд, а також комплекти запасних частин до такого обладнання.

При цьому до складу обладнання включають і контрольно-вимірювальну апаратуру або інші прилади, призначені для монтажу в складі встановленого обладнання. Про це чорним по білому прописано в Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженому наказом Мінфіну від 29.12.2015 № 1219.

При цьому, по-перше, прилади вимірювальної техніки можуть виконувати свої функції лише після того, як їх буде встановлено та опломбовано відповідним чином. Тобто, як не крути, а такі прилади, дійсно, потребують монтажу. Ба більше, встановити такі прилади установа не може самостійно. Оскільки займаються цим питанням виключно спеціалізовані організації або безпосередньо підприємства — постачальники комунальних послуг. На підтвердження дотримання правил та вимог під час введення в експлуатацію лічильника установа отримує на руки відповідну документацію.

По-друге, чинними нормально-правовими актами для засобів вимірювальної техніки передбачено особливі вимоги та процедуру оцінки відповідностей. Ці питання унормовано Технічним регламентом засобів вимірювальної техніки, затвердженим постановою КМУ від 24.02.2016 № 163.

До того ж на кожному засобі вимірювальної техніки має бути позначення типу, номер партії або серійний номер чи інший елемент, що дає змогу його ідентифікувати. І хоча такий вимірювальний прилад, як лічильник, може виконувати свої функції тільки після його встановлення (монтажу), інформація про його характеристики індивідуальна та властива й звичайним об’єктам ОЗ.

Як бачимо, аргументів «за» значно більше. Виходячи з цього, все ж таки вважаємо за доцільне обліковувати прилад (засіб) вимірювальної техніки як окремий об’єкт.

Що показати в обліку?

Придбання лічильника установа розглядає як придбання ОЗ чи малоцінних необоротних матеріальних активів (далі — МНМА).

Нагадаємо: в цьому питанні орієнтуємося на вартісний критерій визнання МНМА, прописаний в обліковій політиці установи. Та з огляду на ринкову вартість лічильників води, установи відносять такий прилад до складу МНМА й обліковують на субрахунку 1113.

З огляду на це, всі витрати, які формують первісну вартість майбутнього активу, накопичуємо на субрахунку 1312 «Капітальні інвестиції в інші необоротні матеріальні активи».

Це будуть як витрати на придбання самого лічильника, так і додаткові витрати для доведення його до стану, придатного для використання у запланованих цілях (п. 5 розд. ІІ НП(С)БО 121). Тобто йдеться про витрати на встановлення та опломбування. Відповідно їх також уключаємо до первісної вартості вимірювального приладу.

При введенні в експлуатацію лічильника слід оформити Акт введення в експлуатацію ОЗ. Типову форму цього документа затверджено наказом Мінфіну «Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів суб’єктами державного сектору та порядку їх складання» від 13.09.2016 № 818 (ср. ).

У такому Акті зазначаємо інформацію про первісну вартість лічильника та його коротку характеристику.

Водночас бухгалтерська служба має присвоїти номенклатурний номер такому об’єкту та відкрити Інвентарну картку обліку об’єктів ОЗ. Останню теж оформлюємо за типовою формою.