Витрати подвійного призначення: що принципово змінилося з набуттям чинності розд. ІІІ ПК
З 1 квітня 2011 року набрав чинності розд. ІІІ «Податок на прибуток» Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПК). Як і колишній Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (п. 5.4), цей розділ містить спеціальні норми про особливості визнання витрат подвійного призначення — п. 140.1. Основна їх суть полягає в тому, що до витрат платника податків уключаються не всі понесені «подвійні» витрати, а тільки ті, які відповідають певним умовам та обмеженням.
Чому така дискримінація «подвійних» витрат? Позаяк теоретично вони вважаються тільки частково пов’язаними зі здійсненням господарської діяльності. Наведемо основну інформацію про сучасні «подвійні» витрати порівняно з колишніми.
Олександр Золотухін
, консультант
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СПЕЦОДЯГОМ тощо
Перелік спецодягу та інших засобів захисту дещо розширився.
Зараз до спецодягу, спецвзуття, продуктів спецхарчування додалися мийні та знешкоджувальні засоби, засоби індивідуального захисту, необхідні для виконання професійних обов’язків. А замість поняття «обмундирування» застосовується поняття «спеціальний (формений) одяг», хоча в цілому ці поняття близькі.
Узагалі ж нічого революційного оновлена норма не містить. Адже і раніше витрати на мийні та знешкоджувальні засоби, засоби індивідуального захисту включалися до валових як витрати на забезпечення охорони праці.
Як і раніше, витрати платника податку на забезпечення власних працівників спецзасобами включаться до витрат платника податків тільки у випадку, якщо вони передбачені відповідним переліком, установленим КМУ (для банківських установ він доповнюється переліком, затвердженим НБУ).
Дотепер КМУ такого переліку не затверджував. Зате ним було видано розпорядження «Щодо включення до валових витрат виробництва та обігу витрат платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям тощо» від 21.08.97 р. № 462-р (далі — розпорядження № 462-р), де зазначалося, що з податковою метою застосовуються відповідні переліки та норми, установлені чинними нормативно-правовими актами.
Такими актами, насамперед, є Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затверджене наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24.03.2008 р. № 53 (далі — Положення № 53), та Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат, затверджений постановою КМУ від 27.06.2003 р. № 994.
Відповідно до п. 1.4 Положення № 53 засоби захисту видаються згідно з нормами видачі, установленими нормативно-правовими актами. Таких актів для різних галузей видано близько сорока.
Таким чином, у період дії Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі — Закон про податок на прибуток) витрати на забезпечення підприємством працівників засобами захисту включалися до валових у межах зазначених норм.
Мабуть, і після набуття чинності розд. ІІІ ПК нічого в цьому плані не зміниться. Як і раніше, діятимуть зазначені норми видачі. Але є одне «але». КМУ ще не затверджував відповідний перелік, передбачений ПК. Найімовірніше, це буде документ, аналогічний
розпорядженню № 462-р, який відсилатиме до переліків та норм, установлених чинними нормативно-правовими актами.Наразі такого документа немає. Чи можна в такому разі застосовувати розпорядження № 462-р? Згідно з п. 10 підрозд. 10 розд. ХХ ПК раніше прийняті акти з питань оподаткування застосовуються в частині, що не суперечить ПК, до прийняття нових актів.
Таким чином, на наш погляд, розпорядження № 462-р та інші нормативні акти діятимуть і ними можна буде користуватися відповідно до ПК.
«МЕДПУнКТНі» ВИТРАТИ
Раніше «медпунктні» витрати (витрати на організацію, утримання та експлуатацію медпунктів, надання безплатної медичної допомоги та профілактику захворювань працівників) уключалися до валових витрат згідно з пп. 5.4.9 і 5.4.10 Закону про податок на прибуток. Зараз вони включаються до витрат платника податків згідно з абз. 2 п.п. 140.1.1 ПК.
Формулювання нової та старих норм дещо відрізняються: нова прописана повніше — прямо згадуються медикаменти, медичне устаткування, інвентар, а також витрати на заробітну плату найманих працівників. Однак революційно нічого не змінилося. Раніше «медпунктні» витрати включалися до валових, якщо наявність медпунктів передбачалася законодавством або колективними договорами. А тепер ідеться про витрати, здійснені в порядку, установленому законодавством.
Єдина принципова зміна: досі витрати на забезпечення основної діяльності медпункту включалися до валових витрат у розмірі 50 % (п. 5 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 01.07.2004 р. № 1957-IV). Зараз такого обмеження немає.
ВИТРАТИ з НАУКОВО-ТЕХНІЧНОго ЗАБЕЗПЕЧЕННя ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
З 1 квітня 2011 року ці витрати регламентуються п.п. 140.1.2 ПК, раніше — абз. 1 п.п. 5.4.2 Закону про податок на прибуток.
Загальне правило щодо «науково-технічних» витрат сформульоване в абз. 1 п.п. 5.4.2 Закону про податок на прибуток. У цілому формулювання не змінилося. Тільки два уточнення:
1) тепер до податкових витрат уключаються витрати з нарахування роялті. Раніше це були виплати роялті. Подібне формулювання давало підстави податковим органам говорити про виникнення права на валові витрати щодо роялті за датою їх виплати, а не нарахування (див., наприклад, лист ДПАУ від 11.03.2008 р. № 4516/7/15-0217). Зараз це однозначно дата нарахування;
2) раніше наголошувалося, що «науково-технічні» витрати відносяться на витрати незалежно від того, чи привели такі заходи до збільшення доходів платника податку. Зараз цього уточнення немає. Але навряд чи це щось змінило. Адже «науково-технічні» витрати мають бути пов’язані з господарською діяльністю. А господарська діяльність за своїм визначенням спрямована на отримання доходу (п.п. 14.1.36 ПК). Така спрямованість зовсім не означає, що доходи обов’язково має бути отримано. Хоча для фіскалів тут, на жаль, відкривається дещо більший простір.
Оновлений п.п. 140.1.2 ПК містить низку обмежень щодо включення до витрат платника податків нарахування роялті.
Наприклад, не включається до складу таких витрат нарахування роялті на користь нерезидентів в обсязі, що перевищує 4 % доходу (виручки) від реалізації продукції попереднього податкового року.
Інші обмеження щодо віднесення нарахованого роялті до складу витрат платника податків унаслідок оглядового характеру цієї статті ми тут не аналізуємо. Хоча вони існують.
ВИТРАТИ НА ПРИДБАННЯ ЛІТЕРАТУРИ, ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ
Раніше зазначені «подвійні» витрати регламентувалися
абз. 2 п.п. 5.4.2 Закону про податок на прибуток.Вочевидь, ці витрати більше не вважаються подвійними та регламентуються в загальному порядку. Отже, якщо відповідні понесені платником витрати пов’язані з господарською діяльністю, вони включаються до витрат платника податків, а підставою для цього є відповідно п.п. «г» п.п. 138.10.2 і п.п. «в» п.п. 138.10.4 ПК.
ВИТРАТИ НА ПРОФЕСІЙНУ ПІДГОТОВКУ, ПЕРЕПІДГОТОВКУ, НАВЧАННЯ, ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
Відображення в податковому обліку таких витрат регламентовано п.п. 140.1.3 ПК (раніше — абз. 3 — 6 п.п. 5.4.2 Закону про податок на прибуток).
Зараз уже немає обмеження щодо віднесення «навчальних» витрат на валові в розмірі до 3 % фонду оплати праці звітного періоду. До витрат платника податків такі витрати включаються в повному розмірі. Звісно, якщо вони вписуються в обмеження «навчальної» норми.
У своїй же основі нова «навчальна» норма така сама, як і колишня. Хоча не обійшлося і без деяких змін.
«Навчальна» норма містить три групи витрат:
| Згідно з п.п. 5.4.2 Закону про податок на прибуток | Згідно з п.п. 140.1.3 ПК |
| Витрати платника податку, пов’язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку | Витрати платника податку на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників робочих професій, а також у разі, якщо законодавством передбачена обов’язковість періодичної перепідготовки або підвищення кваліфікації |
| Різниця між старими і новими нормами така: — уже не згадуються витрати на навчання, а тільки на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації; — зараз зазначається, що до податкових витрат уключаються «навчальні» витрати, «якщо законодавством передбачена обов’язковість періодичної перепідготовки або підвищення кваліфікації». За логікою, це звучить як свого роду виняток із загального правила, де йдеться про працівників робочих професій (раніше дозволялося включати витрати за всіма категоріями працівників). Отже, стосуватися воно має саме службовців, керівних працівників. Однак про це слід було сказати прямо в цьому абзаці, чого зроблено не було | |
| Витрати на навчання та (або) професійну підготовку у вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладах інших осіб, які не перебувають із таким платником податку у трудових відносинах, але уклали з ним письмову угоду (договір, контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та (або) професійно-технічного навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років | Витрати на навчання та/або професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації у вітчизняних або закордонних навчальних закладах, якщо наявність сертифіката про освіту в таких закладах є обов’язковою для виконання певних умов ведення господарської діяльності, у тому числі, але не виключно вищих та професійно-технічних навчальних закладах фізичних осіб (незалежно від того, чи перебувають такі особи у трудових відносинах із платником податку), які уклали з ним письмовий договір (контракт) про взяті ними зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років |
| За другою групою різниця між старими та новими нормами полягає ось у чому: — додатково дозволено включати до складу витрат платника податків витрати на перепідготовку або підвищення кваліфікації; — зараз навчальний заклад може бути будь-яким, а не тільки вищим або професійно-технічним; — зараз навчальний заклад може бути не лише вітчизняним, а й закордонним; — п.п. 140.1.3 ПК містить досить специфічне обмеження: витрати на навчання в закладах освіти відносяться до витрат платника податків, «якщо наявність сертифіката про освіту в таких закладах є обов’язковою для виконання певних умов ведення господарської діяльності…». Схоже, ідеться тут про таке. Припустимо, щоб фізична особа могла обіймати у платника певну посаду, їй обов’язково потрібний освітній сертифікат (наприклад, аудитора); платник податку за рахунок власних коштів навчає фізичну особу; фізична особа після закінчення навчання отримує сертифікат та працює у платника. За таких умов витрати на навчання платник уключає до витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування. Якщо ж для того, щоб обіймати певну посаду, сертифікат не потрібний, то і витрати на навчання до витрат платника податків не включаються. Було б доречно, щоб податкова прояснила цей момент — про всяк випадок; — зараз ідеться про навчання фізичних осіб незалежно від того, чи перебувають такі особи у трудових відносинах із платником податку. Отже, це можуть бути як працівники, так і непрацівники. Головне, щоб вони уклали з платником податку письмовий договір (контракт) про взяті зобов’язання відпрацювати у платника податку після закінчення навчання та отримання спеціальності (кваліфікації) не менше трьох років. Раніше йшлося тільки про осіб, які не перебувають із платником податків у трудових відносинах; — зараз передбачені санкції за розірвання договору (контракту) про зобов’язання відпрацювання — нарахування пені. Докладніше про пеню див. у п.п. 140.1.3 ПК | |
| Третя група витрат порівняно із Законом про податок на прибуток взагалі не зазнала змін та формулюється так: витрати на організацію навчально-виробничої практики за профілем основної діяльності платника податку або у структурних підрозділах, що забезпечують його господарську діяльність, осіб, які навчаються у вищих та професійно-технічних навчальних закладах | |
«ГАРАНТІЙНІ» ВИТРАТИ
Відображення в податковому обліку «гарантійних» витрат регламентовано п.п. 140.1.4 ПК (раніше — п.п. 5.4.3 Закону про податок на прибуток).
Нова норма майже дослівно цитує стару. Принципово змінилося тільки те, що наразі відсутні обмеження розміру «гарантійних» витрат, які можна включати до витрат платника податків. Раніше таке обмеження було: «не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування».
Зазначені витрати, якщо вони відповідають умовам п.п. 140.1.4 ПК, у повній сумі відносяться до витрат платника податків.
На виконання п.п. 140.1.4 ПК розроблено Порядок обліку покупців, які отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), затверджений наказом ДПАУ від 28.02.2011 р. № 1120 (далі — Порядок), при цьому КМУ повинен визначити порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійних замін, а також перелік товарів, на які встановлюється гарантійне обслуговування. Раніше відповідний Порядок було затверджено постановою КМУ від 11.04.2002 р. № 506. У цьому випадку КМУ вчинив просто: своєю постановою від 02.02.2011 р. № 103 вніс зміни до старого Порядку, додавши посилання на ПК і в такий спосіб актуалізувавши цей документ. Інші зміни незначні. Порядок лише доповнено пунктом 91 такого змісту:
«У разі здійснення гарантійної заміни товарів платник податку зобов’язаний вести облік покупців, яким було здійснено таку заміну товару або надано послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому Державною податковою службою. Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення витрат продавця такого товару на вартість заміни».
«РЕКЛАМНІ» ВИТРАТИ
Відображення в податковому обліку «рекламних» витрат регламентовано п.п. 140.1.5 ПК (раніше — п.п. 5.4.4 Закону про податок на прибуток).
Зараз усі витрати платника податку на рекламу в повній сумі включаються до витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування.
«ПРИРОДООХОРОННІ» ВИТРАТИ
Старому п.п. 5.4.5 Закону про податок на прибуток зараз у ПК відповідає п.п. «є» п.п. 138.10.6. Тобто знаходиться цей підпункт не в «подвійному» п. 140.1 ПК. Нинішні «природоохоронні» витрати включаються до складу інших.
На наш погляд, це доволі суттєво. Адже раніше, якщо якісь з природоохоронних витрат не вписувалися до норм п.п. 5.4.5 Закону про податок на прибуток, їх не можна було відносити до валових. А тепер, найімовірніше, можна, якщо витрати пов’язані з господарською діяльністю, позаяк склад витрат зі ст. 138 ПК є орієнтовним, а не чітко встановленим, як це прийнято для витрат подвійного призначення.
У цілому «природоохоронна» норма залишилася колишньою.
Щоправда, додалися нові витрати на придбання у сторонніх організацій послуг зі збирання, перевезення, знешкодження, видалення відходів від виробничої діяльності. Зате зникли з цієї норми витрати на придбання у сторонніх організацій послуг з переробки та ліквідації.
Крім того, раніше йшлося про відходи господарської діяльності, а тепер — виробничої. Проте розшифровки поняття «виробнича діяльність» ПК не містить. Мабуть, доведеться застосовувати загальноприйняте поняття виробничої діяльності як діяльності з виробництва продукції.
Отже, відходи адміністративної діяльності цієї норми не стосуються. Але це зовсім не означає, що відповідні витрати «забудуть дорогу» до витрат платника податків. Мабуть, такі витрати буде віднесено до податкових витрат у складі адміністративних витрат згідно з п.п. 138.10.2 ПК.
ВИТРАТИ зі СТРАХУВАННя
Норма ПК про страхування (п.п. 140.1.6) у цілому аналогічна «страховій» нормі Закону про податок на прибуток (п.п. 5.4.6). Принципових змін дві:
— по-перше, у ПК відсутня норма, згідно з якою розмір витрат на страхування, що включаються до складу витрат платника податків, обмежується п’ятьма відсотками. Отже, якщо відповідні страхові витрати включаються до витрат у принципі, то вони включаються в повному розмірі;
— по-друге, перелік видів страхування, витрати на які можна віднести до витрат платників податків, доповнено двома позиціями:
страхуванням ризиків, пов’язаних з випуском національних фільмів (у розмірі не більше 10 % вартості випуску національного фільму);
страхуванням об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного або комунального майна за умови, що це передбачено договором.
Останній вид страхування стосується орендаря будь-якого майна за договором фінансового лізингу, державного або комунального майна за договором оперативного лізингу та концесіонера державного або комунального майна за договором концесії — за умови, що страхування орендарем або концесіонером передбачено відповідним договором.
ВИТРАТИ НА ПРИДБАННЯ ЛІЦЕНЗІЙ та ІНШИХ ДОЗВОЛІВ
Знову-таки, як і в разі «природоохоронних» витрат, у Законі про податок на прибуток ці витрати є «подвійними» (п.п. 5.4.7), а у ПК вони відносяться до складу інших витрат (п.п. 138.10.6).
Ці норми абсолютно ідентичні, за винятком одного — витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, вартість і строк використання яких відповідають ознакам, установленим для основних засобів розд. I ПК, підлягають амортизації у складі нематеріальних активів.
Раніше подібного обмеження не було, вартість усіх ліцензій та інших дозволів включалася до валових витрат.
Отже, виходячи з визначення основних засобів (див. п.п. 14.1.138 ПК), якщо вартість ліцензії чи іншого дозволу перевищує 2500 грн. (у 2011 р. — 1000 грн., згідно з п. 14 підрозд. 4 розд. ХХ ПК) і строк їх використання перевищує один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік), такі витрати підлягають амортизації як нематеріальні активи, а не включаються до витрат платника податків.
Про особливості амортизації нематеріальних активів див. насамперед п.п. 145.1.1 ПК.
ВИТРАТИ НА ВІДРЯДЖЕННЯ
Старому п.п. 5.4.8 Закону про податок на прибуток зараз у ПК відповідає п.п. 140.1.7.
З 1 квітня 2011 року в цьому питанні відбулися досить важливі зміни.
По-перше, змінилася сума добових, які платник податків має право включати до своїх витрат. Згідно з абз. 4 п.п. 140.1.7 ПК у межах території України гранична сума таких витрат становить:
«не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу, а для відряджень за кордон — не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу».
Оскільки на 1 січня 2011 року розмір мінімальної зарплати становив 941 грн., сума «українських» добових з метою включення до складу витрат платника податків у 2011 році не повинна перевищувати 188,20 грн. (0,2 х 941), а «закордонних» — 705,75 грн. (0,75 х 941).
Граничні норми добових для відрядження членів екіпажів суден/інших транспортних засобів або суми, що спрямовуються на харчування таких членів екіпажів замість добових, установлено постановою КМУ від 02.02.2011 р. № 73. Фактично вони повторюють норми витрат, наведені в ПК.
Суми та склад витрат на відрядження держслужбовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, установлено постановою КМУ 02.02.2011 р. № 98.
Зрозуміло, що конкретний розмір добових має встановлювати підприємство (наказом керівника або іншої відповідальної особи).
По-друге, змінився склад документів для визначення суми добових:
« — у межах України та країн, в’їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в’їзд), — згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами;
— до країн, в’їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в’їзд), — згідно з наказом про відрядження та відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює».
Таким чином, тепер для отримання права на включення добових до складу витрат платника податків посвідчення про відрядження вже не потрібне. Наприклад, для «українських» відряджень достатньо мати наказ про відрядження та відповідні первинні документи, що підтверджують понесені у відрядженні витрати.
По-третє, уточнено склад витрат на відрядження, що відшкодовуються працівнику, та склад підтвердних первинних документів.
Зараз відшкодовуються витрати на бронювання транспортних квитків, на проїзд, у тому числі на орендованому транспорті. Однак зі складу витрат, що відшкодовуються, зникли витрати на усний та письмовий переклади.
Відшкодовуються витрати на страхування життя або здоров’я особи, яка відряджається, або її цивільної відповідальності (у разі використання транспортних засобів), якщо обов’язок зі страхування встановлено законодавством країни, куди відряджається працівник, або транзитної країни.
До складу можливих підтвердних документів віднесено електронні квитки за наявності посадочного талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, у тому числі чартерними рейсами; документи на бронювання місць у місцях проживання.
Щоправда, з електронними квитками і раніше проблем не було, хоча вони й не були зазначені в Законі про податок на прибуток (див. лист Мінфіну від 25.05.2010 р. № 31-18030-07-21/12414).
По-четверте, наразі такі витрати включаються до витрат платника податків, якщо є підтвердні документи про зв’язок відрядження з господарською діяльністю платника. А раніше було — з основною.
«СОЦІАЛЬНО-ІНФРАСТРУКТУРНІ» ВИТРАТИ
Відображення в податковому обліку «соціально-інфраструктурних» витрат регламентовано
п.п. 140.1.8 ПК (раніше — п.п. 5.4.9 Закону про податок на прибуток).У цілому ця норма також не зазнала істотних змін.
Витрати за відповідними об’єктами визнаються, якщо об’єкти не використовуються з метою отримання доходу та перебували на балансі й утримувалися за рахунок платника податку станом на 1 липня 1997 року.
Витрати на забезпечення основної діяльності об’єктів соціальної інфраструктури вже не включаються до витрат платника податків. Залишилися тільки витрати на утримання та експлуатацію. Нагадаємо: податківці їх зазвичай розділяли: наприклад, зарплату прибиральниці або слюсаря вважали витратами на утримання та експлуатацію, а зарплату виховательки — витратами на забезпечення основної діяльності.
Зникли з цієї норми медпункти. Але «медпунктні» витрати зараз регламентуються абз. 2 п.п. 140.1.1 ПК. Про них зазначалося вище.
Як і раніше, витрати визнаються, зокрема, за такими об’єктами, як спортивні зали, майданчики, клуби, будинки культури. Додалися ще спортивні комплекси.
Раніше ця норма не поширювалася на будинки відпочинку, туристичні бази та інші подібні заклади. Зараз такого винятку немає. Однак навряд чи за такими об’єктами визнаватимуться витрати. Адже до спортивних об’єктів клуби та будинки культури, будинки відпочинку, туристичні бази тощо аж ніяк не вписуються.
Щоб визнавати витрати за об’єктами житлового фонду, більше не потрібне документально оформлене рішення платника про передачу на баланс місцевих рад.
Зараз до складу таких об’єктів уключаються дитячі табори відпочинку та оздоровлення. Раніше були тільки табори відпочинку.
З’явився новий об’єкт, за яким може бути визнано витрати, — установи соціального захисту громадян (будинки-інтернати, будинки для людей похилого віку). Але такі установи мали утримуватися платниками станом на 1 липня 1997 року.
Раніше «соціально-інфраструктурні» витрати включалися до складу валових у частині 50 %. Зараз подібного обмеження ПК не передбачає.
ВИТРАТИ за П.П. 5.4.10 ЗАКОНУ Про ПОДАТОК НА ПРИБУТОК
У п.п. 5.4.10 Закону про податок на прибуток ішлося, зокрема, про обмеження можливості врахувати у зменшення оподатковуваного прибутку деякі соціальні, «житлово-фондові» та «легково-автомобільні» витрати. Аналогічних норм ПК не містить, крім «медпунктних» витрат, про які ми вже говорили. Отже, інші зазначені в п.п. 5.4.10 Закону про податок на прибуток витрати відображаються в податковому обліку в загальновстановленому порядку без «подвійних» обмежень.
Найбільш популярними в цьому підпункті були «легково-автомобільні» витрати: не включалися до валових витрат платника «витрати, пов’язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов’язків доведення зв’язку таких витрат з його господарською діяльністю».
Зараз усі ці витрати можуть включатися до витрат платника податків (див. далі витяг з п.п. 138.10.2 ПК) за наявності документального їх підтвердження та зв’язку з господарською діяльністю. Наприклад, повинні в загальновстановленому порядку виписуватися та оформлятися подорожні листи легкового авто із зазначенням «службового» маршруту, мають бути документи на заправлення ПММ тощо. У п.п. 138.10.2 ПК, зокрема, зазначено:
«138.10. До складу інших витрат включаються:… 138.10.2. адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:…в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона)».
Сподіваємося, ця стаття допоможе вам розібратися у змінах щодо витрат подвійного призначення, які відбулися в обліку. Успіхів у роботі!
